Мандрівниця Наталя Литвиненко – про 10 років подорожей горами, пустелями і краєм світу

30-річна уродженка Макалевич, випускниця Іршанської школи обійшла всі Карпати, самостійно їздила в Ісландію, бачила світанки Таджикистану, літала в спекотну Аргентину і мокла під дощем у найсухішій пустелі землі.

Наталя Литвиненко народилась і виросла у селі Макалевичі на Радомишльщині. Закінчивши школу в Ірші, поїхала здобувати освіту в столицю. До слова, Ірша й Макалевичі – історична Малинщина, хоч свого часу були адміністративно долучені до Радомишльського району.

Зараз у Києві Наталя працює ландшафтним дизайнером, однак її любов до природи не обмежується лише роботою. З 20 років вона захоплюється активним туризмом.

Журналістці MALYN.MEDIA Наталя погодилась розповісти про свій мандрівний досвід, унікальні локації та філософію подорожей наодинці.

ПРО МАНДРІВКИ ЄВРОПОЮ, АЗІЄЮ ТА АМЕРИКОЮ

– Наталю, скільки часу ви вже захоплюєтесь подорожами і з чого все починалось?

– Моє захоплення мандрівками почалось рівно десять років тому, коли вперше зі своїм братом поїхали у Карпати. Це був дво- чи тритижневий туристичний похід з групою. Ми тоді здолали найбільший хребет українських Карпат – Чорногору та частково Горгани.  Це друга категорія складності пішого туризму. Як для початківців, було важко, але враження і пережиті емоції точно вартували зусиль.

Фактично цей похід поділив моє життя на «до» і «після». Це був саме той переломний момент, коли дуже точно зрозуміла: подорожі – це моє. Бо мандри – це зовсім інший світ. Світ, який відкриває невідомі кордони в голові і дозволяє дивитись на життя під іншим кутом.

До речі, повернувшись з цього походу, одразу купили квитки на наступну поїздку в гори – але цього разу не з групою, а лише з кількома друзями, з якими познайомились у турі.

– Якими були для вас ці 10 років подорожей?

– Незабутні! Завжди обираю країни і місця, які для мене дійсно щось означають. Спочатку близько п’яти років подорожувала з компанією друзів, а потім був випадок, коли моєму другові не вийшло податись у заплановану мандрівку зі мною… Але оскільки я дуже хотіла побувати в Актівському каньйоні, куди ми збирались, то вирішила вперше поїхати самостійно велосипедом.

Тоді зі мною трапилось друге відкриття – зрозуміла, на скільки неймовірними можуть бути велоподорожі.

– Які локації справили на вас найбільше враження за цей час?

– Загалом я побувала у різних місцинах десяти країн. Найбільше вражень залишила таки  Ісландія. Я дуже довго марила цією країною. І ось моя мрія здійснилась. Самостійно впродовж двох з половиною днів я пройшла 55-кілометровий маршрут.  Це було дуже важко. Не знаючи англійської, не маючи смартфону з інтернетом (в мене тоді був старенький телефон), абсолютно одна. Справжній екстрим!

Запам’ятались також Фанські гори Таджикистану. Туди ходила з невеликою компанією друзів. Ці гори, ця країна – просто інший світ, який настільки відрізняється від Європи і нашого усталеного способу життя, що навіть складно переказати. 

Навесні минулого року відкривали з друзями для себе Патагонію – частину Південної Америки. Зокрема, ми були в Чилі і в Аргентині. Спочатку спустились на самий південь, в місто Ушуа́йя, розташоване в південній частині архіпелагу Вогняна Земля, який часто вважають краєм світу. Ми також плавали по протоці Бігля у Тихому океані, біля південних берегів Аргентини і Чилі, підіймались в гори. А потім приїхали в найсухішу пустелю Землі – Атакаму. І, на диво, застали там дощ. Це були також неймовірні враження!

ПРО ЖИТОМИРЩИНУ МАНДРІВНУ ТА ЕНЕРГЕТИКУ МАЛИНЩИНИ

– А як стосовно українських локацій – які вам найбільше сподобались?

– Насправді обожнюю усі Карпати. Хоча Говерлу вважаю досить банальною і нецікавою. Там на вихідних стільки люду, що здалека вершина нагадує велетенського їжака. Я інтроверт і люблю усамітнення, тому велика кількість людей мене більше відлякує. Віддаю перевагу походам на Петрос чи Мармароси, які називають Гуцульськими Альпами. Це ті місцини, які менш популярні, але точно не менш захопливі.

– А Житомирщиною подорожуєте?

– Так, я була в Камінному селі, в Олевську та в інших місцевостях. Неймовірну енергетику має малинська природа – люблю їздити велосипедом кар’єрами та вздовж річок. У різні пори року краєвиди по-своєму чудові.

Взагалі Житомирщина – це моє місце сили. Є така думка у мандрівників: повертаючись з краю світу, хочеться стати босими ногами на свою землю.  І дозволити силі рідних країв струмом пройтись по тілу. Відчути це повернення додому. Так от мої рідні землі завжди дуже щедро дають мені цю силу.

 – Тобто про переїзд в іншу країну ви точно не думаєте?

– Ніколи! Я лише подорожую. Одна справа поїхати кудись чи пожити місяць, другий. І зовсім інша – переїжджати назовсім. Я люблю Україну і мене завжди тягне додому.

ПРО МАЙЖЕ БЕЗПЛАТНІ ТА ДОРОГІ МАНДРІВКИ

Багато людей не подорожують через те, що вважають подорожі дорогим задоволенням. Як мандрівниця з досвідом, розкажіть, у скільки обходились ваші поїздки.

– Насправді навколо мандрівок назбиралось чимало стереотипів. І захмарні витрати – один з них. Ісландія, в якій я побувала, – одна з найдорожчих країн Євросоюзу. Там усе дуже дороге, оскільки і рівень зарплат високий. Але я не витратила там жодного євро. Жодного! Мені довелось лише придбати авіаквитки, які обійшлись у близько 150 євро. Це доводить, що подорожувати майже безкоштовно цілком реально. Знайдуться ті, хто підвезуть, і ті, хто допоможуть з ночівлею. Потрібно лише пошукати бюджетні перельоти, а їх зараз дуже багато. Сьогодні в Європу можна полетіти за 2 євро, якщо вчасно знайти квиток.

– До речі, щодо подорожей автостопом. Нині такі мандрівки вважають небезпечними, зокрема, для дівчат…

– Це все стереотипи. Можливо, мені просто щастить, але я купу разів подорожувала автостопом і жодного разу мені нічого не загрожувало. Навпаки – щоразу переконуюсь у доброзичливості людей, які мене підвозили.

– Наталю, а на яку подорож водночас найбільше витратили?

– О, це однозначно Патагонія. Майже місяць мандрівок краєм світу коштував близько 1500-1600 доларів. Може, трохи більше. Все тому, що трансатлантичні перельоти дуже дорогі. Ти можеш зекономити на їжі, на ночівлі, але від ціни літака нікуди не дінешся.

– Ви обираєте не популярні подорожі, не пафосні, дозволю собі сказати. Чим приваблюють складні мандрівки?

– Так, мені справді ближчий по духу екстремальний туризм. Про смаки не сперечаються, але для мене було б напевно випробуванням поїхати десь в Туреччину по системі all inclusive і 10 днів провести в готелі. Я цього не розумію… Для мене цінніше не лежати на пляжі і купатись в басейні, а йти поміж людей, відкривати культуру місцевих жителів, їхні погляди, побут. Лише у такому випадку можу сказати, що була у цій країні і щось бачила. 

«Раніше я не усвідомлювала, на скільки я сильна всередині…»

ПРО ПОДОРОЖ ЯК МЕДИТАЦІЮ

– А як вас змінюють мандрівки? Відстежували за собою ці зміни?

– Подорожувати – це бути відкритим до світу і готовим до трансформацій, які тобі принесе дорога. Наприклад, з Ісландії я привезла думку, що обмежень нема і можливо абсолютно все – потрібно лише розширити свої внутрішні кордони. Таджикистан показав, що світ неосяжний: настільки широкий, настільки різний, що твоя свідомість не завжди може навіть бути готовою до цього. Водночас під час цієї подорожі я також зрозуміла, що скрізь люди знають, що таке посмішка, що таке допомога і підтримка. І добрі люди є повсюди, не залежно від твого віросповідання чи неба, під яким ти ходиш.

– А які мандрівки для вас більш ресурсні – наодинці чи в компанії?

– Однозначно самостійні поїздки. Коли ти подорожуєш з друзями, ти більше часу проводиш в розмовах. Тобі ніби веселіше, але водночас ти багато втрачаєш. Натомість, коли подорожую сама, то можу абсолютно повністю зосередитись на собі, на своїй думках, можу краще їх відстежувати.

Раніше, коли ще не мала досвіду самостійних мандрівок, я абсолютно не усвідомлювала, на скільки я сильна всередині. Мені здавалось, що я почну панікувати при перших труднощах і не знатиму, що робити. Але нічого такого не було.

Тоді я зрозуміла, що коли ти сам, ти живеш у своєму ідеальному світі і проживаєш свою ідеальну подорож. Ти поглинаєш усе навколо саме так, як це потрібно тобі. І помічаєш лише те, що важливо тобі.  У такі моменти найкраще розумієш, з чого ти створений – усі твої страхи, усі комплекси виходять на поверхню. Ти починаєш краще відчувати і розуміти себе. Це і медитація в певному сенсі, зосередження і повне перезавантаження. 

Найкращі світанки, які я зустрічала за 10 років подорожей, це були світанки наодинці. У них магія – а, може, й більше!

– А взагалі були випадки, коли вам було справді страшно?

– Нещодавно вперше відкрила для себе байдарку, і пливла на острів Березань. Раптово вночі піднявся такий шторм, що вранці я не змогла відпливти від берега. Тоді розуміла, якщо хвилі не стихнуть, я просто не зможу здолати ані метра. Зв’язку там нема, вода і їжа в мене закінчувались і прикордонники чекають. Та все-таки видихнула, взяла, як кажуть, себе в руки, і шторм стих.

Острів Березань. Березень 2021 р.

– А як ваші близькі ставляться до ваших екстремальних поїздок?

– Батьки є батьки: вони переживають, звісно, і це нормально. Але я дуже вдячна за те, що вірять в мене і попри хвилювання дозволяють мені жити тим життям, яке я сама обираю. Я повертаюсь щасливою, і вони це бачать.

ПРО ПОСТІЙНОГО СУПУТНИКА І ПОРАДИ МАНДРІВНИКАМ-ПОЧАТКІВЦЯМ

– Розкажіть, куди найближчим часом плануєте поїхати та про які горизонти мрієте?

– Вже другий рік в мене є мрія побувати у Гренландії, при чому байдаркою і теж, мабуть, самостійно. Ця поїздка досить дорога по перельотах, тому поки що лише відкладаю і планую маршрут. Зараз і пандемія ускладнює подорожі… Але я точно знаю, що рано чи пізно попаду туди.

– До речі, на ваших фото періодично зустрічається плюшева іграшка. Розкажіть про це.

– Так, це іграшкова собачка моєї 4-річної племінниці, яку я дуже люблю. В якийсь момент я зрозуміла, що було б чудово зацікавити племінницю подорожами. І тому вже понад три роки вожу із собою її Гавчика і фотографую на фоні найкращих краєвидів.  Коли племінниця підросте, я покажу їй цю колекцію фото і розповім про пригоди собачки, яка встигла побачити світ у всій його різності. Можливо, це її надихне.

– Наталю, якщо хтось з наших читачів захопиться вашими розповідями і захоче стати таким активним мандрівником – з чого ви б рекомендували почати?

– Якщо людина ніколи не ходила в походи, то для початку можна поїхати на вихідні з наметом десь до річки, наприклад. Думаю, цього буде достатньо, аби зрозуміти, чи це твоє.  Бо насправді потяг до природи і пригод, цей ген мандрівника – він або є, або нема. Один помічає, що холодно, падає дощ і нестерпно кусають комарі, а інший в цей час біжить фотографувати веселку чи спускається хащами до річки, щоб помочити ноги.

Треба зрозуміти, чи природа і світ приносять тобі радість, чи ти відчуваєш те, що тебе оточує, чи вмієш дихати на повні груди. Якщо ні, то не треба засмучуватись, а шукати дальше свою формулу щастя. Адже це, мабуть, єдине призначення нашої головної подорожі – на Землю.

Розмовляла Олена ПЕТРЕНКО

***

Нагадуємо, раніше ми писали про столичну художницю з Малина Олександру Бадзим, яка працювала в Успенському соборі Києво-Печерської лаври, а сьогодні розвиває свій власний бренд. Також розповідали промалинську портретистку-самоучку Ірину Дорошенко. Про малинського фермера Олександра Сільченка і його фруктово–горіхові плантації; про автора і виконавця пісень Михайла Тараскіна, який пише пісні понад 30 років; про засновника тюнінг–ательє Максима Грунського, який починав у Малині, а сьогодні обшиває авто з Монако; про власника «Хлібної Лавки» Василя Коваленка, який познайомив малинців із хлібом за кращими італійськими та французькими рецептами. А також про Артема Марченка, який п’ять років тому заснував піцерію «Пульчінелла», яка, до речі, працює у зручному форматі доставки. 

Олена Петренко
Олена Петренкоhttps://malyn.media/
Редакторка MALYN.MEDIA

Пов'язані статті

- Реклама -spot_img

Останні новини