«Треба позбуватися радянських уявлень, коли всі офіційні структури десь «за парканом». На те вона й міська площа, що навколо неї формується міське життя»
Минулого тижня у Центрі культури та дозвілля у Малині відбулися громадські слухання щодо проєкту реконструкції площі Соборної.
Нагадаємо, що про цей проєкт громада вперше дізналася вкінці лютого, хоча готували його пів року. Тоді малинцям коротко презентували вже напрацьовану концепцію.
При цьому мерія чомусь не згадала головного: що автором напрацювань є команда відомого архітектора та урбаніста, блогера, який у минулому був головним архітектором Львова, та заступником міністра, — Юліана Чаплінського. Про це громада дізналася вже під час громадських слухань.
MALYN.MEDIA поспілкувалося з паном Юліаном у форматі інтерв’ю, — про проєкт, співпрацю з нашим містом, сучасні тенденції у проєктуванні вулиць та нові погляди на Соборну площу.
«ЗАРАЗ ЦЕ ХАОТИЧНА ПАРКОВКА, А НЕ ПЛОЩА»
— Пане Юліане, розкажіть, будь ласка, як проєкт реконструкції у Малині потрапив вам у руки?
— Насамперед я ще раз підкреслю, що це донорський проєкт від «ULEAD з Європою», на який подалася Малинська міськрада. Перша черга проєктів відновлення нараховує 25 проєктів, серед яких є проєкти інженерної, транспортної, соціальної інфраструктури. Наша команда — «AVR-DEVELOPMENT» зі Львова — у співпраці з австрійською компанією «DELTA» взяли на опрацювання п’ять об’єктів. У цьому списку чотири школи і одна площа у Малині.
Взагалі громадськими просторами та міським плануванням я займаюся з 2015 року: спочатку на посаді головного архітектора Львова, а потім — як заступник міністра Мінрегіону. В принципі, розуміюся на основних проблемах просторового розвитку, тому вирішив взятися з командою і за малинський проєкт. Нам це цікаве і близьке.
— Я так розумію, що ваша команда виїжджала у Малин для дослідження?
— Так, звісно. Дистанційно тут не попрацюєш. Ми були у Малині з колегами, оглядали, багато спостерігали. Знімали собі на телефони, на камери центр міста, досліджували ритм життя. Усі фото Малина, які ви бачите у презентації, зроблені особисто нами. Місцеві запитували, чи раптом ми не шпигуни (сміється, – ред.), бо ж війна, розумієте… Спілкувалися з громадою: формально і неформально. І навіть винограду купили у бабусі, яка торгує фруктами.
На місці працювали й наші геодезисти. Окрім цього, брали вихідні дані у мерії, аналізували теперішній стан центру.
— І які у вас залишилися враження?
— Ще на етапі вивчення вашої площі, ми фіксували, як рухаються пішоходи, як їздять велосипедисти, як ходять люди. До речі, круто, що містечко невелике, але двоколісні популярні.
Але з негативного, ми зрозуміли, що зараз Соборна площа у Малині — це навіть не площа, а якась, без перебільшення, хаотична парковка. І це точно не місце, куди хочеться приходити мешканцям різного віку.
— До речі, а хто був головним координатором від мерії по цьому проєкту?
— З нами співпрацювала окрема робоча група. Я вже по прізвищах не згадаю, але там точно був мер, був заступник.
— Розкажіть, будь ласка, про головні акценти концепції, яку ви запропонували.
— Площа у Малині насправді не є винятковою, а швидше — типовою радянською площею, яка майже на 90% (або й більше) складається з асфальту: на дорозі й на тротуарах. І це жахливо, але такою була радянська практика: усі площі проєктувалися у напрямку архітектурного модернізму, і були більше не про людей, а про паради, танки тощо.
Під час презентації у Малині минулого тижня ми перерахували основні критерії оцінки сучасних громадських просторів, згадавши, зокрема, й про інклюзивність, і про націленість на людей. Найголовніше, що ця площа повинна бути для всіх верст населення: від дітей до пенсіонерів. І бути пристосованою як для буднів, так і для вихідних днів.
Тому у Малині ми пропонуємо для початку зменшити асфальтування та оптимізувати вуличні дороги; збільшити кількість озеленення і розширити площу для дренування води — це важливо, тому що ми вже переживаємо зміну клімату, це визнано ООН, і за 20 хв може випасти двомісячна норма води. Відтак, під час планування міського простору ці фактори треба враховувати.
— За вашим баченням, площа Соборна фактично змінюється до невпізнаваності. Це, як мінімум, цікаво.
— Так. Думаю, це було несподіванкою для аудиторії й породило великі дискусії.
— Дискусій було і справді багато. Але частина з них сталася швидше через, можливо, недосконалу комунікацію влада-громада.
— І владі, і громаді треба зрозуміти й змиритися, що активні дискусії — це нормальний процес будь-яких змін та процесів. Як я вже зрозумів, найбільше громаду Малина дивує пропозиція закрити одну з вулиць для проїзду автомобілів. Зараз до цього є спротив, але, повірте моєму досвіду, це звичка, не більше.
Наведу приклад Львова і центральної Площі Ринок. Місто Лева набагато більш автомобілізоване, ніж Малин, але у 2008 році головну площу разом з прилеглими кварталами зробили повністю пішохідними. Спочатку був сильний ґвалт, надходили скарги, але по трохи люди звикли. І зараз вже по-іншому й не уявляють.
Є така аксіома в міському плануванні: чим більше ми створюємо інфраструктури для автомобілів, тим більше автомобілів прибуває в цю точку; і навпаки, чим більше ми створюємо інфраструктури для пішоходів, тим більше пішоходів вона притягує.
Вважаю, що тут треба відштовхуватися від того, що Україна з спрадавна є частиною європейської цивілізації, де люди гуртуються на міських площах, поруч з муніципалітетами. Площі в містах Європи — це місце збору людей на мітинги, концерти, ярмарки, на відпочинок, на буденні зустрічі. Нам треба до цього тягнутися.
— Мешканці Малина озвучували декілька зауважень до проєкту. Що скажете про них?
— Ми ознайомилися з відгуками. Мені приємно, що здебільшого вони схвальні. Є також доволі хороші рекомендації, наприклад, щодо дублювання вбиралень біля дитячого майданчика — щоб діти з батьками не бігли аж у міську раду. Це слушна ідея.
Були також думки про підземне укриття під сквером, з вбиральнями, але, на жаль, це не вписується ані в бюджет проєкту, ані в завдання, оскільки це вже не буде не проєкт благоустрою, а проєкт капітальної споруди. А це різні речі. Навряд чи донор на це піде, бо йдеться про додаткове фінансування.
— Звучали також обурення щодо відсутності достатньої кількості паркомісць.
— Так… З боку вулиці Грушевського, де є готель «Україна», ми не бачимо проблем розташувати кілька паркомісць. І, звісно, внесемо ці зміни. Хоча тут є філософське питання до влади, чому цю територію — територію громади, яка однозначно має бути спільного користування, зараз використовуються під паркінг для конкретного підприємця. У Європі це здається в оренду.
Але це вже питання місцевої політики, я не лізу в неї, а можу тільки рекомендувати — якщо мер, звісно, захоче мене послухати.
Ми також залишили парковку перед міською радою, але вирішили її зробили цікавішою. Авто будуть паркуватися під кронами дерев, це допоможе уникнути перегріву влітку.
До речі про спеку. Також в цій концепції пропонуємо існуючу водяну колонку перетворити на повноцінний бювет, щоб можна було попити води. Передбачили фонтан, нове озеленення, адаптували вулиці до сучасних будівельних норм — і по інклюзивності, і також по ширині смуг.
— Пане Юліане, у коментарях звучали думки, що архітектурною домінантою є саме будівля міськради. Але, судячи з візуалізацій, це може бути й церква. Не знаю, чи вам розповідали, та наразі це Російська православна церква закордоном (Агафангела).
— Скажу так: ця площа архітектурно не є вичерпана, вона має право на доповнення, вона має право на зміни фасадів і навіть на зміну форм забудови. І було б дуже добре, щоб до неї нарешті дійшли руки, бо зараз, як вже частково згадував вище, вона виглядає як обком партії, а не як якась європейська ратуша.
Тому сподіваюся, що оновлення площі, її адаптація під сучасні норми, дасть поштовх до оновлення фасадів та архітектури загалом.
Можливо, колись, коли центральна церква Малина стане українською, то змінить і свої бані (куполи, – ред.) з російських «цибуль» на барокові «груші», які притаманні козацькій архітектурі. Я не знаю історії цього храму, але зараз неозброєним оком зчитується, що це, скажімо так, не українські мотиви.
ПРО МЕМОРІАЛ ЗАГИБЛИМ ГЕРОЯМ ТА ЛОКАЦІЮ
— Ви також пропонуєте розмістити меморіальний комплекс на місці зруйнованого військкомату. Такі версії справді звучали, проте у мерії разом з родинами загиблих зійшлися на локації перед стінами адмінбудівлі. Варіант з військкоматом вам хтось підказав, чи це ваша ідея?
— Під час поїздки у Малин ми спілкувалися з людьми на вулиці, з владою, і десь прийшли до такого варіанту, але, підкреслю, що це лише пропозиція. Хоча це доволі символічне місце, враховуючи, що перший удар був саме туди, і там, якщо не помиляюся, загинув військовий.
— Так, 6 березня 2022 року у центрі впала 500-кілограмова бомба, загинув Віктор Лукашенко.
— Взагалі мушу згадати, що мав досвід роботи з меморіальними конкурсами і безпосередньо курував проведенням архітектурного конкурсу на меморіал Героям Небесної Сотні у Львові. Це дуже важкий процес — у всіх сенсах. Окремо хочу про це детально розказати. Вкінці зрозумієте чому.
Тільки близько року зайняли переговори з родинами загиблих. Я розумію, який біль вони пережили, скільки горя пройшли, тому з великою повагою ставлюся до їхніх бажань.
Але у Львові в нас також була велика дискусія про саму локацію меморіалу. Хтось пропонував у центрі, де найбільше людей, хтось у районі, де мешкав перший загиблий. В результаті, обрали підніжжя Високого Замку, дуже доцільне і панорамне місце. Але все одно не усі залишися задоволені…
Зараз це одне з найбільших відвідуваних місць, але знаєте, в чому залишився конфлікт? І, власне, цей досвід я хотів би донести вашим читачам. Річ в тому, що навіть при такому скрупульозному підході ми не врахували, що коли площа стає дуже привабливою, туди притягується маса людей. І далеко не всі розуміють її призначення. Мали випадки, коли там навіть весільні фотосесії проводили чи розпивали пиво.
До чого я це все? Через львівський досвід, я наполягаю не змішувати локації різного призначення на одному місці, бо завжди буде біль і завжди буде конфлікт. Навіть коли буде дитина на скейті кататися чи буде босою бігати по фонтану — це дисонуватиме.
Я в жодному випадку не проти якогось меморіального ознакування на фасаді міської ради, чи безпосередньо перед входом, але я б точно не радив робити цю площу як меморіальний комплекс.
Меморіал має мати свій настрій, тишу, спокій, де не лунає сміх, де не танцюють, не проводять концерти. А міська площа — це площа буденного життя, вона живе.
Тому ми інтуїтивно підтримали варіант на місці зруйнованого військкомату. Але я не буду диктувати громаді, де ставити меморіал. Лише підкреслю, що готовий допомогти провести достойний архітектурний конкурс на вшанування пам’яті загиблих. І разом ми знайдемо і місце, і потрібну форму.
Але почати цей думальний процес має ніхто інший, як Малинська міська рада. Вже мають бути розмови, працювати робочі групи, обов’язково варто запросити зовнішнього модератора цих слухань, тому що це має бути людина, яка, умовно, не “за” владу і не “за” людей. Вона має бути фемідою, модерувати, відбирати всі думки, систематизувати їх та формувати завдання. Ще раз повторю, що готовий допомогти з проведенням конкурсу і достойним вшануванням загиблих.
Хоча я також є прихильником того, що найкращі пам’ятники створюються вже після війни. Мене, наприклад, дуже вразила свого часу меморіальна стела в Іллінойському університеті, в Чикаго, яка складалася фактично з двох частин: на одному на чорному граніті викарбували прізвища тих, хто не повернувся; а на світлому фоні — тих, хто повернувся. Це дуже сильно, бо варто пам’ятати і шанувати і тих, хто вижив.
«НА ПЛОЩІ МАЄ ВИРУВАТИ ЖИТТЯ, А НЕ СІРІТИ АСФАЛЬТ»
— Юліане, тут ще одне питання від читачів. Запитують, чому розважально-ярмаркова частина розташовується під вікнами адміністрації та суду?
— Одразу скажу, що не йдеться про ринок у його класичному розумінні, ні. Мова про святкові, тематичні ярмарки, які в містах Європи організовують на Різдво чи на Великдень, де продають місцеві сувеніри, пригощають делікатесами.
І я вважаю, що суд і міська рада мають бути, якомога ближче до реального життя і до людей. Треба позбуватися радянських уявлень, коли всі офіційні структури десь «за парканом». Тим, власне, і відрізняються, європейські міста від радянських, що у перших переважна більшість площ, на яких розташовані міські ратуші, називаються «площами ринок». Площа Ринок є у Кракові, у Львові і в багатьох інших містах, де було магдебурзьке право.
Тому я не лише не ставлю під сумнів таке сусідство ярмарків з судом, а й наполягаю на цьому. На те вона й міська площа, що навколо неї формується міське життя. Вона має мати якомога більше громадських функцій.
ЦНАП, школа мистецтв, торгівля, послуги суду — все це дуже гарно поєднується. Ще може медицина додатися та інші міські установи. Мало того, навколо при цьому ще можуть жити люди. На площі має вирувати життя, а не сіріти асфальт.
ПРО РЕАЛІЗАЦІЮ І БЮДЖЕТ
— Чи можете хоча б приблизно зорієнтувати, скільки коштуватиме місту така площа, якщо дійде діло до реалізації?
— На цій стадії ще не можу говорити про суми. Зараз ми внесемо правки згідно з побажаннями громади. Обіцяю, що ми максимально їх врахуємо. А ті, які не зможемо внести, — аргументуємо.
Я навіть планую записати відеоблог у себе на ютую-каналі, де детально розповім що і як, покажу фінальні візуалізації, зачитаю усі звернення та поясню деталі. Для мене важливо, щоб кожен мешканець Малина зміг бути учасником процесу і побачити усе.
І після цього буде наступна стадія — проєкт. Це саме той етап, на якому на нас ще чекає експертиза. А фінальний кошторис буде вже після робочого проєкту.
Але з досвіду львівських, київських проєктів, я розумію, що мова йде про десятки мільярдів гривень. Тобто це не дешево, звісно. Але це ж робиться на глибоку перспективу, скажімо, на наступні 50 років.
Зрештою, ще мушу додати, що під час реконструкції замінюють мережі, і саме ці витрати зазвичай складають від 30 до 50% загального бюджету.
— Можете, будь ласка, коротко підсумувати правки, які ви будете вносити у проєкт.
— Я тільки сьогодні (13 березня, — ред.) прочитав усі побажання та зауваження мешканців, які ми отримали, тому вичерпну відповідь наразі не готовий дати. Але якщо загально, то точно залишимо паркомісця, можливість заїзду службового транспорту, передбачимо вбиральні біля майданчика. Що стосується власне меморіальної функції, то вище я вже свою думку обґрунтував, тому ми з колегами напевно лише графічно покажемо варіанти її розташування.
Водночас ті побажання, які нам видаються непрофесійними або необ’єктивними, ми не зможемо задовольнити.
Я продовжу відстоювати думку, щоб все-таки залишити одну з вулиць винятково для громадського транспорту. Тому що я маю досвід реалізації таких речей і вони дуже добре працюють.
Але з іншого боку, я теж з повагою та з розумінням ставлюсь до людей, які не бачили такого. Для них це може видаватися дивним.
Тому ми будемо переконувати й владу, і громаду, щоб спробували нам довіритися. Зрештою, якщо такий варіант вже категорично не приживеться, то завжди можна забрати обмеження і впустити автомобілі.
Взагалі мені було б цікаво побачити реалізацію цього проєкту. Впевнений, це дало б місту нове обличчя. Маю надію, що колись це станеться.
Розмовляла Олена ПЕТРЕНКО
ПРОЄКТ РЕКОНСТРУКЦІЇ (ФІНАЛЬНА ПРЕЗЕНТАЦІЯ) — ТУТ
По темі: Реконструкція Соборної площі: в міжнародній організації розповіли про співпрацю з Малином
