Фермер Олександр Сильченко: «Мрію, щоб врожаєм з малинських земель смакувала щонайменше вся Україна»

Ще вісім років тому 39-річний малинський підприємець-фермер Олександр Сильченко й чути не хотів про роботу біля землі. Праця у столичній будівельній компанії здавалась йому цікавішою і перспективнішою. Однак після смерті батька, який займався городиною у Малині, Олександрові у спадок перейшли поля. Пригадує, що саме тоді й розпочав свій шлях у фермерстві, зокрема, у садівництві. Зараз його плантації щедро засаджені фундуком, яблуками, персиками та виноградом.

Сьогодні, 19 червня, в Україні вперше відзначають День фермера. Спеціально до професійного свята ІнфоМалин поспілкувався із Олександром Сильченком, – про філософію праці біля землі, досвід ведення бізнесу у Малині та перспективи реалізації плодів на експорт.

– Олександре, розкажіть, будь ласка, чому і за яких обставин вирішили займатись власне вирощуванням горіхів та фруктів?

– Біля землі чи не все життя трудився мій батько – Василь Сильченко. Фактично це було його хобі. Водночас я завжди ставився до городництва скептично. Навіть і не намагався якось осягнути для себе цю справу. Я тоді працював в київській будівельній компанії – ця сфера була мені ближчою, цікавішою і, однозначно, прибутковою. Втім, коли батька не стало, довелось думати, що робити зі спадщиною. Пригадую, мені було шкода татової праці. Не хотілось, щоб його земля занепадала… Тому потрохи батькове хобі стало і моїм захопленням. Щоправда, тато займався більше городництвом. Я ж вирішив освоювати садівництво. Згодом трохи збільшив об’єми земель – до 3 га.

– Якими деревами засаджена ваша земля?

– Зараз маю близько 700 кущів фундука, 200 яблунь, 78 персиків. У цьому році почали працювати із виноградом – маємо американські сорти, які витримують наші погодні умови і стійкі до хвороби.

– Нині із захопленням розповідаєте про свою справу? Тобто Вам вдалось полюбити працю біля землі, зрозуміти її?

– Впевнено скажу – так. Хоча, зізнаюсь, на початку не знав, що з цими землями робити. І лише, коли почав цікавитись сферою, дізнаватись про усі, скажемо так, тонкощі роботи, переваги, зрозумів, чому батькові лежала душа до роботи біля землі.

Згодом почав їздити на тематичні форуми агрономів, знайомився із однодумцями. Через якийсь час ввійшов в Асоціацію горіхофодів України. І поступово освоїв цю справу. Зараз маю вже набагато більші амбіції. Хочеться тепер щонайменше 30 га, а не 3 га. Наразі веду переговори із голово сільради Українки про оренду 58 га землі. Для початку під оренду, а згодом – можливо, під викуп.

– Чи можете станом на зараз назвати свій бізнес прибутковим чи це все-таки це більше інвестиція у майбутнє?

– Промислового урожаю з горіхових дерев наразі ще не отримували. Бо ті молоді саджанці, які ми посадили, цьогоріч матимуть лише 4 роки, а промислова урожайність саду наступає на шостий-сьомий рік.

Зараз збираємо десь 15-18 мішків горіхів із усіх кущів. Звісно, це небагато, але кущі лише підростають. Повноцінно плодоносити почнуть вже через три роки. Тоді з кожного куща очікуємо збирати не кілька пригорщ, а до півтора відра. Мабуть, лише після цього зможемо сказати: прибуткова ця справа чи ні.

На сьогоднішній день дохід приносять не так горіхи, як саджанці. До мене часто звертаються люди, які хочуть також спробувати себе у вирощуванні горіхів і, безумовно, я ділюся з ними щепами. На жаль, кількість саджанців наразі обмежена, але щороку покупці все розбирають. Цієї виручки з продажу фактично вистачає для утримування саду.

– Олександре, зараз маєте найманих працівників чи своїх сил вистачає для обробки ділянки?

– Здебільшого обробляю сам або з допомогою родичів. Інколи друзів залучаю, буває знайомих дітей долучаю. Звісно, за допомогу віддячую або плодами, або коштами – на вибір помічників. Коли ж матиму 60 га на території Українки, беззаперечно доведеться наймати бригаду працівників на сезонну роботу, бо ані самому, ані з родичами там не справитись.

– Скажіть, будь ласка, чи плануєте у майбутньому працювати на експорт? Звісно, якщо усе задумане вдасться реалізувати…

– Звичайно, хотілося б, навіть дуже. Однак для реалізації продукції за кордоном, потрібно пройти низку бюрократичних процедур. А з бюрократією у нас – самі знаєте – не просто і не так прозоро, як би мало бути. Наразі корупційна складова і впевнені монополісти, які роками вже утвердились в експорті, відлякують від таких кроків.

Зрештою, що можна говорити про експорт, якщо навіть на місцевому рівні при вирішенні будь-яких питань часто хочуть «відкати». Але, на жаль, для них я людина принципова і на такі речі не підписують.

– Чи маєте у планах розширювати асортимент дерев і кущів?

– Мені дуже подобається чорний горіх. На своєму блозі писав, що хотів би поблизу школи №6 засадити поле чорним горіхом. Коли ліс підніметься, буде гарне місце для відпочинку, чудесний парк. На додаток ще горіхів багато… Наразі такі думки лише мрія, але, можливо, вдасться реалізувати.

– Сьогодні в Україні (та й за кордоном) популярно засаджувати лавандові поля, які часто використовують для фотосесій, відкритих заходів тощо. Не задумувались про такі плантації? Думаю, малинці були б раді мати таку локацію по-сусідству.

– Задумувався раніше, але виникатимуть труднощі із реалізацією сировини, яку переробляють на олію і спеції. Основна точка збуту аж у Сумах. Далека відстань, а, оскільки, сировина швидко псується, то такі плантації будуть нерентабельні.

Але маю у планах трохи ірисів посадити. Квіти чудові, також тішитимуть око. А коренеплід ірисів потім, до речі, можна здавати. Загалом скажу, що планів у мене щоразу більше і більше. Чим глибше вникаю у цю сферу, тим сміливіші амбіції будую. Сподіваюсь, що мій запал до роботи з часом не згасне, а навпаки – розгориться. Мрію, щоб врожаєм з малинських земель смакувала щонайменше вся Україна.

Розмовляла Олена ПЕТРЕНКО

Олена Петренко
Олена Петренкоhttps://malyn.media/
Редакторка MALYN.MEDIA

Пов'язані статті

- Реклама -spot_img

Останні новини