Нещодавно відбулося цікаве й навіть дивовижне знайомство на відстані.
У соціальні мережі хтось розпочав діалог щодо популярності автентичних українських дохристиянських імен.
Теж долучилася до розмови. Додала до переліку імена на кшталт Громовиця, Сонцеслава тощо. Потім подумала: і все? Є ж он які імена — Кий, Щек, Хорив, Либідь!
І раптом, ніби голос нізвідкіля: «А Мал? А Чоп? А Добриня? А Малуша? Забулися?».
Дійсно, ці древлянські імена, якими наскрізь прошита історія Полісся і Волині, фактично усієї правобережної тепер України, — як могла не згадати? І прикро, звичайно, у таких іменах ніхто нині себе не ідентифікує, не упізнає…
Отож я в коментарях діалогу дописала наших уславлених предків більше із шани до історії, ніж із розрахунку почути схвалення.
І раптом за мить молода пані реагує на мої слова: «У мене донька — Малуша».
Спочатку я отетеріла. Потім почала шалено юзати і ґуґлити віртуальний простір і не знайшла жодного свідчення, що ім’я Малуша вживане, побутує поміж українців чи деінде. А потім так само ошелешено запитала пані про цю унікальність у виборі імені…
І молода мама, Ніна Сальнікова із Славутича, повідала:
— Ідея назвати доньку Малушею з’явилася під час вагітності. Хто така Малуша, я знаю давно, бо знаю історію. Проте іншим доводиться часто пояснювати значення імені.
— А як здебільшого реагують люди, коли чують таке ім’я?
— По-різному… Більшість не знає, хто така Малуша в історії України. У садочку запитали, як ми кличемо Малушу вдома. Малка, Малушка, Маля.
— Цікаво, що родина з іншого регіону прониклася ідеєю так назвати донечку — на честь древлянської Малуші.
— По-перше, ми із Славутича, а тут поруч Любеч, це теж знаково. А ще — мій чоловік із Коростеня.
— Овва! Бажаю маленькій Малуші виплекати велику гідність рівня якщо не знакової особистості, то справжньої українки, схожої на батьків, які почувають себе частиною великої історії!
Ірина Кримська.
