Розмова з Людмилою Штуль, керівником Малинської районної благодійної організації «Захист дітей Чорнобиля»
Майже через рік, у грудні на Катерини організація святкуватиме перше десятиріччя діяльності. МРБО своєю допомогою і турботою про земляків надбала собі репутацію довіри і поваги. Непросто у наш час утриматися на рівні успіху, стабільності. А при цьому ще й розвиватися. Укотре Малинська районна благодійна організація «Захист дітей Чорнобиля» своїми успіхами навіть у кризові періоди потлумачила актуальність вислову «не завдяки, а усупереч».
У наступному грудні можна ще раз зустрітися і поговорити про турботи організації-майбутньої ювілярки. Проте активність і насиченість життя подіями спонукала зустрітися для розмови вже нині, у святковій атмосфері, коли дякуєш року минулому і віриш у добро, що несе рік новий.
– З яким настроєм переходить «Захист дітей Чорнобиля» у рік, що увінчає перше десятиріччя організації?
– Відколи існує організація, традиційний передноворічний і святковий період насичений подіями і приємною метушнею. Водночас це найнапруженіший і найприємніший час. Ми робимо дідухи, готуємося до ярмарків, благодійної лотереї, шукаємо джерела забезпечення подарунками дітей, котрі є на обліку в організації. Цю робочо-святкова круговерть, як і в Україні загалом, можна характеризувати словами «свято наближається».
– У вас щороку проходять традиційні підсумкові збори організації.
– Так, ми завжди на свято скликали всю організацію, запрошували батьків разом із дітьми. Перші збори вдавалося проводити в РБК, а можливості аматорів дозволяли подію прикрасити унікальними виставами. У творчому колективі, який дарував нам дійство, були і члени організації, тому казки-вистави проходили практично благодійно для нас. Було, приїздив на збори з виставою з Боярки творчий колектив «Оберіг». Два роки поспіль ми проводили збори у великій залі РДА. Це вже не дозволяло запрошувати грандіозні вистави, проте нас виручали з ЦДТ — виступали для нас із міні-виставою. Сподіваємося, що після ремонту і відновлення роботи РБК ми матимемо можливість проводити збори, як і раніше, в його залі. І святкуватимемо десятиріччя організації теж там.
– А які події ще супроводять новорічні заходи організації?
– Наші люди знають, що обов’язковою є ярмарка виробів хендмейду і благодійна безпрограшна лотерея. Із року в рік все активніше розкуповувалися квитки лотереї. Був розіграш призів, відтак і супер-призів. Чимала сума, виручена на ярмарці, лягала в касу організації, щоб потім бути використаною для добрих справ МРБО «Захист дітей Чорнобиля».
– Скільки людей традиційно задіяно у підготовці до свят?
– Насамперед — комітет. Це 16 чоловік, тобто батьки-члени організації. Маючи свою основну роботу, вони знаходять час на волонтерських засадах допомагати у підготовці заходів. Звичайно, спостерігалася і плинність членів комітету. Бо не всі витримують безоплатну роботу на громадських засадах. Закономірно, діти членів комітету мають у чомусь перевагу. Проте вона незначна на загальному фоні допомоги дітям, якими опікується організація. Вступаючи в організацію, треба бути готовим до того, що плати за роботу у нас немає.
– Як вплинули війна, криза, ковід на діяльність організації?
– У контексті останніх подій сприйняття і здійснення волонтерства стало більш свідомим. Всім відомо, що в Україні багато людей й організацій здійснюють волонтерську діяльність, допомогу. На тлі цього стає очевидним, які організації є мертвими, а які справді активно сприяють, допомагають у задоволенні нагальних потреб суспільства. І роблять це безкорисливо за рахунок свого вільного часу і сил. Так само активно розвивається і волонтерство, де участь у певних роботах хоча б скромно оплачується, або принаймні спільна діяльність на благо суспільства забезпечується грантами, програмами, які фінансуються. Та й така робота є добровільним додатковим навантаженням. Можна спостерігати, що з початку Революції Гідності волонтерство здійснюється постійно, просто хвилі активності то більші, то менші через різні об’єктивні і суб’єктивні причини. Одні організації згасають, інші народжуються. Ось, скажімо, Оксана Гергало створює організацію допомоги онкохворим… А візьміть приклад збору коштів на кисневі апарати для нашої лікарні: без примусу містяни зібрали колосальну суму, жертвуючи на спільне благо і порятунок від ковіду чималі внески. Тут не було ні чиновницької вказівки, ні тиску з боку влади. Так самоорганізувалися люди, які розуміли, як багато від них залежить. Тут спрацював ще й авторитет Марії Василенко, адже місто побачило минулої зими свято «Зимова казка» і тому довірило їй збір коштів на придбання необхідного обладнання.
– Раніше багато допомагали іноземці?
– Так, на цій хвилі і ми з’явилися. Іноземні організації суттєво допомагали, брали дітей із чорнобильської зони на оздоровлення до своїх країн. Візьмімо для прикладу Чоповичі, звідкіля раніше за літо декілька груп встигало побувати на оздоровленні в Європі. А потім спостерігався спад.
– То що найсуттєвіше змінилося у взаєминах між благодійниками і тими, хто потребує благодійної допомоги?
– Раніше ми йшли до бізнесменів, підприємців і просили допомогти. Хтось допомагав грішми, хтось продуктами, хтось канцтоварами. А потім перестали. Може, й ми розучилися просити. Особисто для мене це теж завжди було проблематично: йти до когось із простягнутою рукою. Зараз бізнесмени вищого, так би мовити, ешелону, для кого благодійність має репутаційне значення, здійснюють її на засадах систематичності. А для активних громадян принципи благодійності полягають сьогодні у вмінні організувати громаду на певну діяльність, допомогу. Візьмімо знову для прикладу торішню «Зимову казку». Як були зібрані кошти і матеріали? Їх добровільно надавали і надсилали малинці, налаштовані підтримати проєкт, взяти посильну участь в його здійснені.
– Які тенденції використовує «Захист дітей Чорнобиля»?
– Ми вбачаємо багато можливостей у отриманні і реалізації грантів. І хоча ця кропітка робота вимагає відповідальності і великої звітності, проте дає реальну можливість допомогти громаді. Таким яскравим прикладом стало так зване шкільне підприємництво, про яке чимало писали наші ЗМІ. Йдеться про шкільне виробництво у Ворсівській школі. Цей проєкт успішно курирує Жанна Терещенко, член комітету нашої організації. І це, сподіваюся, стане прикладом для інших шкіл.
– Чи справедливо казати, що громадські активісти і волонтери перебирають на себе функції і обов’язки влади? Чи не мала б влада забезпечити власними зусиллями увесь об’єм зробленого добровольцями, благодійниками від громади? Чи не полегшують волонтери життя владі?
– Ні, ми не перебираємо на себе обов’язки держави чи влади. Щось вони роблять краще, щось гірше. Чим є по суті наша організація? Це батьки і діти, які об’єдналися навколо бажання допомогти один одному. Я не знаю чи є такі державні програми, можливо, і є, коли в організації перебувають родиною. Коли проєкти організації дозволяють брати участь у них всій родині. Йдеться про колективні заходи, поїздки, майстер-класи тощо. Відгук знайшли спільні велопрогулянки — нас якось зібралося чоловік із 60 — ми вперше здійснили такий виїзд на місце археологічних розкопок, які проводилися нашими вченими. Ми й удруге їздили на довший маршрут. І хоча така поїздка вимагає колосальної підготовки, проте результат вартий зусиль. Отже, повторюю, ми робимо те, що нам хочеться додатково до запропонованих державою програм і заходів.
– А перешкод з боку держави немає?
– Ні, держава нас не обмежує. Нас більше турбує ставлення батьків. Вони мають право контролювати і запитати про кожну витрачену гривню. І таку інформацію ми готові надати завжди.
– Тобто у більшості задумів вас ніхто і ніщо не стримує?
– Є певні труднощі в доставці гуманітарної допомоги. Очевидно, той, хто контролює прозорість і законність здійснення гуманітарної допомоги Україні із країн Заходу, мають право аж так прискіпливо ставитися до перевезення вантажів через кордон, адресне призначення тощо. Бо у наш час хтось таки зловживає нецільовим використанням гуманітарки. Проте це упереджене ставлення мало б стосуватися не тих об’ємів, які приходять для нашої організації. Адже це мізер. А вимоги до нас такі ж, як і до тих, хто доставляє вантажі величезними об’ємами. Ось ці труднощі поки ще не усунені. Непростим є шлях гуманітарної допомоги від жертводавця до нашої організації. І скільки триватиме цей дисбаланс, не відомо.
– То не гуманітарка, звичайно, є основним джерелом допомоги ззовні?
– Так, ми здатні здійснювати свої заходи і допомогу за рахунок внесків наших членів. Не дивлячись на карантинний рік, збір внесків не припинявся. Вражає відповідальність наших родин. Як не важко було людям, проте всі виконали свої членські зобов’язання.
– Відомо, що «Захист дітей Чорнобиля» організовує екскурсії, поїздки…
– І це теж важлива складова нашої діяльності, яка стала доволі популярною вже не тільки серед містян і членів організації. Наші поїздки відкриті і для бажаючих з сусідніх міст, районів і областей. Декілька років поспіль ми повторюємо туристичні і відпочинкові поїздки за перевіреними маршрутами, відкриваємо нові.
— Відомо, що у юних і дорослих містян популярні гуртки і майстер-класи МРБО…
– Гуртки особливо приваблюють дітей і батьків. Дітей — бо вони можуть навчитися багатьом цікавим і корисним речам, ремеслам, а батьків — бо це дозвілля для їхніх дітей організовується цілком безкоштовно. Батькам не доводиться витрачатися на матеріали, інструменти тощо. Все надає організація.
– І результати діяльності гуртків і майстер-класів дуже привабливі, судячи з фотозвітів, які постійно публікуються організацією в соцмережах. Є й можливість заробити на продажу сувенірів? Чи на організації майстер-класів для дорослих містян?
– Це є мізерним внеском у касу організації. Бо гуртки, наприклад, не мають на меті заробити, повторюю. А майстер-класи для дорослих хоча й платні, теж не можуть дати аж такого прибутку. Зате ці заходи мають іншу, кориснішу мету, коли у творчості гуртуються родини, коли виготовлення виробу відбувається у неповторній атмосфері. Отже такі години є незабутніми і неповторними. А виготовлення сувеніра є вже більш супутнім, а не головним.
– Колись, знаю, благодійники з Європи, допомогли у забезпеченні роботи перших гуртків організації. Як тепер іноземці оцінюють зусилля і результати роботи малинської благодійної організації?
– Наші іноземні друзі-благодійники здивовані і захоплені нашою діяльністю. У них, як правило, благодійність має вузьку спеціалізацію: організувати оздоровлення конкретної групи дітей, спрямувати кошти на забезпечення конкретної допомоги, направити гуманітарний вантаж. А наша організація дуже різнопланова у своїй діяльності: від ярмарків до екскурсій, від гуртків до надання благодійної допомоги, від майстер-класів до участі у грантах.
– Чи можна стверджувати, що організація вже має репутацію, яка допомагає розвиватися і успішно рухатися?
Певним чином. Нас дійсно знають. Тому запрошують на різноманітні міські і районні заходи, ярмарки, фестивалі. Але ми й самі шукаємо нові можливості, гранти. Скажімо, виграний щойно грант дозволяє якнайповніше залучити ткацьке обладнання у розвиток туристичної привабливості міста і району, покращення туристичного іміджу. Адже ткацтво може стати елементом демонстрації традиційних ремесел, засобом виготовлення сувенірної ткацької продукції, організації інтерактивних експозиції тощо. Шкільне підприємництво у Ворсівській школі вже продемонструвало масштаби таких можливостей. Якщо скрізь такою популярністю користуються автентичні рядна, рябчуни та інші ткані вироби, то чому б їх не виготовляти у громаді на базі окремої туристичної локації?
– Ковід не стане на заваді у реалізації нових проєктів?
Уже із досвіду знаємо, що серйозні проєкти започатковуються і реалізуються в кризові періоди. Були кризові моменти і в попередні роки, які змусили і навчили розраховувати винятково на власні сили і кошти. Кризовий рік отже не став винятком. Ми не збавили темпів, не скасували планів. Тим паче, що члени організації розуміють, що вони і є благодійниками — як для себе, так і для громади. У нас побутує вислів: «Нехай краще мої внески допоможуть комусь, ніж я б раптом сам потребував би благодійної допомоги».
– Тож які ще принципи діяльності можна окреслити?
Гуртування активних і небайдужих у спільних корисних справах, родинність і відродження традицій.
– Скільки людей охоплено організацією?
– В організації — 370 сімей, а на обліку — 650 дітей, зокрема — 27 дітей з особливими потребами.
– Чи можна назвати організацію самодостатньою?
– Було б зухвало так вважати. Якби було так, то ми б не потребували партнерів, помічників, участі у грантах. Не варто прагнути самодостатності. Варто прагнути бути потрібними.
З Людмилою Штуль розмовляла Ірина Лузанчук.