Вплив якого феномену на людину в історії цивілізації важко перевершити? Більшість науковців стверджує, що це місто.
Власне, цивілізація — це і є сукупність світів культури міста і сукупність міст. Малин, як і кожне інше з малих українських міст, є унікальним, неповторним, своєрідним утворенням, що поєднує історичні, культурні, економічні та інші складові. Саме тому Малин, як кожне мале місто в світі, має свій особистий власний код у вигляді продуктів культурного, соціального, економічного, туристичного і будь-яких інших змістів. Цей код є водночас унікальним ресурсом, який зміцнюється завдяки певній ізольованості самого міста і його невеликого масштабу.
Але, для ефективного використання такого ресурсу потрібна організація процесу колективного розв’язання проблем міста, або фасилітація. Фасилітація покликана розкрити можливість для творення власної локальної специфіки, як от: оптимізація міських структур, зміцнення зв’язків з містянами для подальшої інтенсифікації розвитку міста.
Ми є свідками того, що проблеми малих міст ігнорувалися завжди. Містяни час від часу намагаються, свідомо чи несвідомо, відтворити ті чи інші види поведінки, обирають, скажімо, улюблені кав’ярні, до яких повсякчас повертаються, наповнюючи ці місця своїм живим досвідом, або улюблені дороги, щоби знову побачити той самий, свій, пейзаж.
Ґеорґ Зіммель писав, що інтенсивна зміна вражень від міста впливає на нервовий стан його жителів, а з іншого боку, нестабільний нервовий стан може бути результатом браку духовного сенсу. У якийсь момент багаторічна модель «робота-дім-робота» з короткими вихідними або одним вихідним, виснажує людину настільки, що виникає цілковито логічне запитання: а в чому сенс такого життя? Чи справді воно мені потрібне й важливе саме таке?
Малі міста та їхнє населення все ще перебувають під сильним впливом радянських стереотипів про те, чим вони повинні бути або ким вони були. Це відбивається в тому числі і в архітектурі міста, поширюючи його когнітивний дисонанс. Тому, здається, всі звикли, що в центрі міста багато років знаходиться зруйнована будівля кінотеатру.
Зрозуміло, що першим і водночас занадто складним завданням є пошук своєї ідентичності, оскільки історична спадщина часто не цінується належним чином, нею нехтують, а створити «нове обличчя» співтовариство малого міста часто ще не здатне. Саме тому утворюється певне замкнене коло, тому що ігнорується власний потенціал та унікальний ресурс, а замість цього спостерігається тяжіння до стереотипних рішень.
Щоправда, є й інший бік міської реальності, коли відчуття порожнечі й безвиході в місті змушує людей створювати унікальні простори для взаємодії та продукування сенсу з метою подолання фундаментальної екзистенційної проблеми — браку відчуття своєї значущості й потрібності. Містяни намагаються зробити простір міста домашнім, своїм, просто рухаючись улюбленими маршрутами. Бо людина хоче почуватися у публічному просторі немов удома, адже дім на несвідомому рівні завжди асоціюється з безпекою й затишком.
Малі міста є одночасно невід’ємними елементами в складній мережі макроекономічних і макрокультурних структур. Саме тому фактори, що впливають на місто, часто знаходяться за межею території впливу міської адміністрації або міської громади.
Що бачить ймовірний умовний інвестор від початку, або від вокзалу у Малині? Запущені промзони, території хаотичної забудови, нездатність підтримувати інфраструктуру в пристойному технічному стані. Він напевне розуміє, що це є наслідками падіння цілих галузей економіки, демографічної кризи, політичних рішень центрального уряду щодо малого міста. Але це розуміння не мотивує його до активних дій, тобто до інвестицій. Залишається ще сподіватися йому на зустріч з мером.
Слід зауважити, що малі міста чи не абсолютно залежать від діяльності мера, бо «який мер — таке і місто», а ще від монопольного виробництва і певного політичного спрямування. Ця залежність відчувається не тільки в господарських здібностях міської адміністрації, а й в містобудівних рішеннях, які часто є результатом приватних преференцій чи надмірної заполітизованості.
Як приклад можна привести центральну площу міста, на якій маємо зразок втілення «неякісних проєктів».
На жаль адміністрування міст і нині триває за тими ж принципами, відображеними в генеральних планах. Стратегічні програми розвитку, як правило, будуються за сценарієм радянських генпланів і не враховують ні величезної кількості нових «гравців», ні реального стану економіки, ні сучасних інформаційних можливостей.
Негативне мислення, зацикленість на проблемах і відсутність навичок бачити в проблемі виклик і можливості, дуже часто не дозволяють меру і підлеглим гідно виходити зі складних становищ. Що ж власне потрібно місту і як цього досягти доступними засобами? Саме ці питання залишаються в малих містах без відповідей.
Активні громадяни час від часу намагаються впливати на владу і на місто, бо прагнуть змін. Якщо людина змушена робити не те, що їй властиве, то цілком очевидно, що вона втрачає себе в цій круговерті. Щоб уникнути пустки, люди шукають можливість створити у місті простори, де можна реалізувати які-завгодно проєкти, або спільні мистецькі проєкти, або соціальні ініціативи, бізнес-кластери — можна навести чимало прикладів людської взаємодії, сповненої підтримки та, що найважливіше, інтенсивного продукування сенсів, потенційно важливих для всіх містян.
Метою громадських ініціатив є бажання зламати вертикальну схему «зверху вниз», коли місто проєктували люди, далекі від реальних потреб і запитів суспільства. Можливо, саме тому складно викликати інтерес, а тим більше задіяти місцевих жителів у будь-якій соціальний, культурний, громадський проєкт.
Віч-на-віч, в особистій бесіді, кожен містянин точно позначить все, що давно вже не подобається і що слід було б змінити. Разом з тим, ніхто з них нічого не збирається робити.
Між розумінням проблеми і спрямованістю на її вирішення досі існує прірва. Можливо через надію на те, що прийде «благодійник» у вигляді: держави, мецената, нового мера, нових начальників і вирішить усі проблеми, пов’язані з розчаруванням у тому, що цього досі не відбулося, не сталося, а навпаки — одна проблема змінилася іншою.
Можливо через покладання на гроші — «Дайте нам грошей і все буде добре» — запити на ресурс так само часто не мають стратегічних програм, економічних розрахунків, або цілеспрямованого бажання змін для вирішення проблем. І тому, якщо меценат не прийшов, грошей не дали, проблему не вирішили — суцільна «зрада».
Малі міста, і Малин не є виключенням, закриті для світу. В мережах зазвичай дуже мало інформації про маленькі міста, а іноземними мовами, як правило, вона і зовсім відсутня. Ізольованість поширюється і на окремі інституції: адміністрація рідко спілкується з міським співтовариством, а в окремих випадках використовує застарілі засоби комунікації, ігноруючи нові можливості: круглі столи, коворкінги, платформи тощо. Відсутність навичок у комунікації проявляється і в щоденному житті, особливо в сфері послуг. Якщо місто, скажімо, планує розвивати туристичний напрям, ксенофобський настрій в інфраструктурі обслуговування сприймається особливо болісно. Отже, ізольованість окремих людей і груп, інституцій, районів і міст призводять до обмеження доступу до обмежених ресурсів.
Разом з тим, кількість зовнішніх і внутрішніх викликів чітко вказує на динаміку змін. Тому не зволікаймо, починаймо з себе, бо кожен з нас — президент.
