Проєкт лежить у мера під сукном з 2021 року
Кілька років тому з приватної ініціативи був створений перший варіант герба Гранітного. На блакитному тлі зобразили схрещені кувалду та кайло. І хоч цей варіант так і не був офіційно затверджений, проте він нині прикріплюється до опису селища у Вікіпедії.
Згодом була створена ще одна, більш доповнена, версія герба – з дубовою гілкою у центрі. І свого часу вона навіть отримала позитивний висновок геральдичного товариства. Проте як тільки справа дійшла до мерії Малина, одразу все й «заглухло».
Обидва варіанти народилися із власної ініціативи колишнього старости Гранітного – Богдана Єщенка. Як розробляли пропозиції для герба, чому саме дубова гілка у центрі та що зупинило реалізацію проєкту і дворічну паузу, – в інтерв’ю «MALYN.MEDIA» з Богданом Єщенком.

— Богдане, повернімося до 2015 року, коли була напрацьована версія герба Гранітного із зображенням кувалди й кайла. Звідки виникла ідея? Можливо, ви були ініціатором проєкту?
— Річ в тому, що мене завжди цікавила геральдика, спортивна емблематика. Я часто «зависав» у тематичних групах, де викладали різні варіанти гербів, прапорів, футбольних емблем…І так зовсім випадково, на рівні діалогу з автором, народився такий варіант для герба селища, в якому видобувають каміння, – із зображенням кувалди і кайла. Звісно, це був лише чорновий варіант, який мені й не особливо сподобався. Тому я продовжував експериментувати.
— А хто був автором цього першого варіанту?
— На жаль, не пригадаю. І пошукати зараз складно, бо мене вже давно немає у цій соціальній мережі. Пригадую лише, що він виклав у групу свої напрацювання по гербу Маріуполя. І я йому запропонував накинути варіант герба селища. Так і з’явилася версія для Гранітного, із кайлами. Але згодом я втратив зв’язок з цим художником. А до цього питання повернувся аж через кілька років, у 2021-ому.
— Тоді ви презентували нову версію герба. Але все ж, для початку, чому не підійшов перший варіант? Про нього позитивно відгукувалися.
— Тому, що він був перший і чорновий. Та й з автором вже не було зв’язку, щоб якось його допрацювати й удосконалити. Також була негативна асоціація з цим кайлом. Моєму батьку здалося, що цей елемент – недоречний, оскільки таким інструментом у селищі працювали німецькі полонені після часів Другої світової. Щоб ніхто не провів раптом таких паралелей, вирішили обмежитися лише зображенням кар’єра.

— Пригадайте, будь ласка, як створювали герб версії-2021. Хто є автором, чому саме таке наповнення?
— Я підтримую стосунки із фахівцем з геральдики – Олександром Миколайчуком. З моєї ініціативи ми почали працювати над новий гербом. Я тоді дуже загорівся ідеєю! За основу взяли вже напрацьований варіант із зображенням сходинок, які символізують кар’єр. Додали ще дві річки, які протікають у селищі, – Іршу і Візню. І тут поставало питання центрального елемента. Насправді розглядали багато пропозицій. Мені, наприклад, дуже імпонував варіант із сонцем, яке б могло доповнити картину. Але потім подумали, що сонце все-таки більше асоціюється з півднем, морем. І відомий геральдист Андрій Гречило зауважив, що для цього елемента треба було б придумати тлумачення. А в нас його не було.
Тому зосередилися на тому, що навколо багато лісів і використати гілочку дуба із жолудями.
— Окремо зупинимося на описі герба, або на блазоні — мистецтві опису герба — якщо говорити професійною мовою.
— Створюючи блазон, ми орієнтувалися на загальний опис історії селища, який був у вільному доступі. Зокрема, використали історію про те, що колись існували два мікрорайони, які об’єдналися і стали одним селищем. Тому ці два жолуді на гілочці дуба символізують саме їх.
Але дякую Володимиру Нечипоренко, який в особистій розмові зробив зауваження, що цей опис суперечить історії. Тому треба було б виправити його і пояснювати гілочку дуба тим, що у селищі є лісництво і було поселення лісників. Це логічно і легко обґрунтовується.

— Пане Богдане, ви одразу пішли, скажімо так, правильним шляхом. Замовили розробку герба у геральдиста, радилися з фахівцями, врешті – отримали висновок Українського геральдичного товариства, затверджений самим Андрієм Гречилом. Все, фактично, по інструкції.
— Мені допомогло те, що я весь час був у цій темі, цікавився і приблизно розумів алгоритм дій. А там, де не розумів, — мав у кого спитати і сміливо запитував.. Зокрема, знав, що потрібна експертиза людей, які є беззаперечними авторитетами у цій справі.
Так, я свого часу зв’язався із Гречилом. Він мені розказав, як має виглядати офіційне звернення до нього за експертним висновком. На той момент я був старостою Гранітного, тому для мене це було досить просто. Надав йому усі матеріали, які ми вже розробили з Миколайчуком, і отримав відповідь. У Гречила були певні зауваження, але в загальному він дав нам позитивну відповідь. І рекомендував прийняття міською радою цього герба як герба селища Гранітне.
— Чи обговорювали ви цю версію герба із громадою?
— Ні. Річ в тім, що мені щось підказували, що не варто. На мою думку, такі речі треба довіряти насамперед фахівцям. А оскільки герб розробляв Олександр Миколайчук, а сам Андрій Гречило його погоджував – то сумніву у його «правильності» у мене не було. Я не кажу, що треба приймати щось поза громадою, але є певні напрямки, які не є очевидними і зрозумілими кожному. Геральдика має свої правила, свої умовності. А широкому загалу це одразу не поясниш.
Тому я одразу написав лист на міського голову — Олександра Ситайла — заніс його у приймальню, і в мене його прийняли. Ситайло розписав його на Антоніну Глущенко і на свого зама Віталія Лукашенка – щоб вони цим займалися.
— І що було далі?
— Нічого. Через деякий час це питання зависло у повітрі. Буду відвертим у мене зникла будь-яка мотивація.
— А що стало причиною? Ваше рішення не підтримали?
— Скажемо так, я не побачив ані зацікавлення, ані бажання з боку влади довести це питання до логічного завершення. Мене відсилали радитися з громадою, але навіть не це стало головною причиною. Я просто не побачив розуміння з боку керівництва. А потім я пішов з посади і це тим більше відклалося.
Втім зараз я б хотів завершити цей процес до кінця. Бо для мене важливо, щоб у Гранітного був якийсь ідентифікатор у графічному зображенні. І я готовий більш наполегливо відстоювати реалізацію цього проєкту. Щоб нас впізнавали не лише по назві, а й по зображенню. А для цього потрібно не так багато: треба просто винести питання на голосування депутатів. Певен, що при правильному підході і аргументації, депутатський корпус підтримав би це.
Мій лист досі лежить умовно в столі керівництва громади. Вважаю, що саме настав час дати йому рух.
— Думаєте, вдасться?
— Якщо на те буде воля керівництва громади, то проблеми нема. Їм вже нічого робити не треба, окрім того, щоб затвердити. Я також від себе готовий донести до громади цей варіант, шляхом, наприклад, опитування у фейсбуці.
— Принагідно запитаю у вас про чинний герб Малина. Оскільки ви цікавитеся геральдикою і, що називається, «у темі». Що думаєте?
— Не скажу вже напевно нічого нового, якщо назву теперішній герб міста емблемою. Бо від герба там немає нічого. І його варто було б переробити. Якнайшвидше. Вважаю, що цим би, в першу чергу, мав займатися мер. Але, мабуть, у нього інші пріоритети, або він не ставить собі таке завдання.
Я також бачив пропозицію про «коника», про якого писало ваше видання. Цікавий варіант, імпонує мені. Але навіть якщо не «коник», то можна ще допрацювати чи напрацювати з нуля якийсь варіант. Той же Миколайчук показував свої версії, які вартують уваги. Втім, точно не лишати той, що і є. До того ж мене щиро дивує, що мерія так наполегливо друкує емблему на своєму мерчі як герб: на блокнотах, пакетах тощо. Мабуть, «наверху» не бачать проблеми.
Розмовляла Олена ПЕТРЕНКО
ЗА ТЕМОЮ «Малин може мати один з найдавніших гербів в Україні»: інтерв’ю з українським істориком Олегом Однороженком
ЗА ТЕМОЮ «Коника можна брати за основу»: Андрій Гречило про малинський герб
ЗА ТЕМОЮ Головний художник ЗСУ про малинського коника: «Мені імпонує його середньовічна краса»