«Теперішній герб Малина – псевдогеральдика або антигеральдика»
Понад 20 років Малин живе, працює та презентує себе під гербом, який, як виявилося, не має нічого спільного з давньою історією нашого міста. Мало того, фахівці зі сфери геральдики — спеціальної історичної дисципліни, що вивчає герби — називають вже впізнаваного голуба на фоні пергаменту відвертим несмаком та неповагою українських традицій.
Але світло у цьому темному тунелі таки є. Малин має давній забутий герб, який, як переконують знані історики, – претендує на один з найстаріших в Україні.
У пошуках історичної справедливості наше видання вирішило поспілкуватися з фахівцями, які зможуть розставити крапки над «І». Таких спеціалістів в Україні – одиниці. Але нам таки вдалося запросити до розмови відомого геральдиста, доктора історичних наук, старшого науковий співробітник Інституту української археографії та джерелознавства імені Михайла Грушевського НАН України — Олега Однороженка. Зараз він є заступником командира артилерійського дивізіону у 67 бригаді.
«Крім наукових справ займаюся трохи захистом Батьківщини… Науковим справами зараз майже не займаюся», — зазначив він на початку розмови.
МАЛИНСЬКИЙ ГЕРБ – НАСЛІДОК РАДЯНСЬКОЇ ГЕРАЛЬДИКИ
Володимир Нечипоренко: Пане Олегу, насамперед дякуємо, що знайшли час для розмови. Отже, про герби. Що треба насамперед пояснити людям?
— Герби почали розвиватися у Середньовіччі як певний еквівалент імені, прізвища чи назви. У західній Європі перші прізвища з’являються у XI-XII столітті. Тоді ж з’являються і перші герби. До 40% ранніх гербів – це так звані гласні герби. Якщо прізвище людини Вовченко, для прикладу, то на його гербі, як правило, зображений вовк.
Українська гербова традиція — одна з найдавніших в Європі, надійна та багата. Тільки потрібно її адекватно сприймати і використовувати. Тому що в радянські часи ці процеси сильно спотворювали. Аналогічно як це було з назвами міст – коли населені пункти отримували заідеологізовані імена, непритаманні для України. Так само вигадували і абсолютно неоковирні герби, які відповідали суті окупаційного режиму, але суперечили традиціям.
Зараз ми поступово повертаємося до історичних топонімів. Гарний приклад — Новоград-Волинський нарешті повернув собі давню славну назву Звягель, а Володимир-Волинський — Володимир.
Так само було б правильно повернутися до питомих гербів або створювати нові, але відповідно до геральдичних законів. Бо те, що ми бачимо сьогодні в обласних, районних, міських гербах – не завжди відповідає всім цим критеріям.
Часто використовують герби імперського періоду, або герби, які не є міськими. Наприклад, у Києві – це не міський герб, а герб Київського воєводства, Київської губернії.
Олена Петренко: Що можете сказати про герб Малина?
– Той герб, який існує наразі, — це наслідок радянської геральдики. Точніше — це або псевдогеральдика, або антигеральдика.
В.Н.: Цей герб створений у 2001-ому році.
– Це не має значення. Але він відповідає усім негативним радянським зразкам. Це абсолютне нехтування традиціями геральдики: як загальноєвропейськими, так і українськими. А якщо зовсім грубо – це геральдичний несмак. Бо в геральдиці – як і у виборі назв – має бути смак. Ми ж розуміємо, що не можна дати назву місту, де буде випадковий набір літер, інтеграл і QR-код.
Попри це, чомусь у багатьох складається враження, що з гербами можна фантазувати чи експериментувати. Але це не місце для експериментів. Тому що геральдична традиція, а особливо українська, надзвичайно багата, і всі ідеї, які стосуються міського герба, можна виразити усталеними геральдичними символами. Для цього є величезна кількість знаків і фігур.
В.Н.: До слова, у сусідньому Радомишлі «запозичили» також імперський герб – необдумано намальовані три голуби, які спалюють місто…
– Так, відомий випадок. Але суть в тому, що у російській імперії міських гербів фактично не було. Були герби повітів і губерній. Власне, цей герб Радомишля – це герб Радомишльського повіту. Як міський герб його не варто використовувати.
Мало того, він з’явився на хибно осмисленій легенді, яка говорить про те, що Радомишль начебто розташовувався на місті літописного Іскоростеня, і ще ці легенди про помсту Ольги…
«ГЕРБИ НЕ ВИГАДУЮТЬ – ЇХ УСПАДКОВУЮТЬ»
В.Н.: Пане Олегу, окремо зупиніться на муніципальних гербах. Якими вони мають бути? Усі вони наче зроблені під шаблон: це добре чи погано?
– Для української геральдики шаблони не притаманні. Та мурована корона, яка використовується зараз в усіх гербах, – для наших земель також нехарактерна. Принаймні, у міських гербах XIV-XVIII я такого не зустрічав. Це спадок імперської геральдики, а російська імперія своєю чергою цю традицію запозичила у наполеонівської геральдики.
Ранжування на міські чи неміські герби для наших земель також не дуже характерне. Це для російської імперії було важливо показати: де губернія, де повіт, де позаштатне містечко. Для сучасної України це не зовсім підходить. Але в Україні така традиція вже устійнилася — з мурованими коронами й еклектичними картушами — така практика, в принципі, може бути…
Набагато складніше з наповненням гербів. Міські герби мають бути достатньо лаконічними і спиратися на традицію. Як сказав свого часу відомий дослідник геральдики Юрій Савчук: «Герби не вигадують, їх успадковують».
Що стосується Малина, то ми вийшли на таке відкриття, власне, що старовинний герб «землі Малінской», як це називалося у XV столітті, був «Коник». Тому тут все дуже очевидно: відповідно, саме цей знак має бути зображено на сучасному гербі міста. Це був би оптимальний варіант.
Скажу навіть більше – якби місто прийняло таке рішення, то це був би один з найдавніших міських гербів в Україні.
В.Н. Нарешті грамотно розшифрували цього коника, який довгий час не давав мені спокою. І з’ясувалося, що це не деталь ткацького верстата і не кінь. Але, забігаючи наперед, вже думаю, чи не буде у малинців виникати помилкова асоціація, що це не «коник», а «F». Мовляв, місто ж на «М», а тут якась інша «літера»… Варто все одно його закладати в основу? Є ще міф про древлян і Мала, але він мені виглядає вже надто казковим. Можна було б використовувати також герб перших відомих власників Єльців…
– Так, цей знак «коник» десь справді схожий на букву «F», але наголошую, що українська геральдика – і міська, і родова — достатньо своєрідна на європейському тлі. Навіть наш український герб – це родовий знак.
В українській геральдиці існують десятки тисяч знаків на такій основі, як от я пропоную для Малина. Найвідоміший з них — на гербі Богдана Хмельницького, або герб Івана Мазепи чи князів Осрозьких. Усе це є у відкритому доступі, можна пересвідчитися.
Такі ж знаки використовували і різні українські землі та волості. Тому, якщо Малин поверне свій герб з коником, це не буде вибиватися з української традиції, а навпаки – підкреслюватиме тяглість історії міста.
У випадку з Малином цей знак описаний, зафіксований, тому на сьогодні є всі підстави відновити його без будь-якого сумніву та без доповнень. Нема сенсу залучати ще якісь легенди, бо це буде неповага до своєї традиції.
Що стосується гербу Єльців, то за умови, якби не було б іншого очевидного знаку, я б рекомендував використовувати саме його. Як от герб Дубна, де в основі – знамя князів Острозьких.
В.Н.: Якщо можна, коротко розкажіть про цього коника. Яку роль виконував цей знак кілька століть тому?
— Традиція використання знамен землі – це спільна традиція для України, Білорусії та Молдови. Уся територія середньовічної України була поділена на окремі земельні комплекси, які могли належати шляхетській родині або певній громаді. І кожна така земля, волость мали свої знамена, якими позначалися рубежі. По периметру землі наносили відповідне знамя.
У випадку, якщо на території цієї землі були якісь промисли – бортництво, наприклад — відповідними знаками позначали приналежність території. У документах XV-XVI століття зустрічаємо величезну кількість таких символів. Їх висікали на камені, на деревах, на бортях і не тільки.
Але є один проблемний нюанс, який стосується розпізнавання цих гербів. Знамен багато, але не всі вдається ідентифікувати як знамена певної землі – так, як це можемо зробити, наприклад, з Малином.
Герб описаний як «коник» (дослівно це звучить так: «А знамя у той земли — Коникъ», – ред.) Тоді кожен знак мав свою назву. Герб Мазепи називався «Курч», герб князів Острозьких — «Баклай». І хоч в давньому документі, де згадується Малин, немає зображення, а є лише опис, проте саме зображення можна знайти в історичних документах Чернігово-сіверського князівства. Там також є згадка, що на борті було зображено коника, але вже додано малюнок.
Звичайно, тут є спокуса трактувати, що це був зображений коник як фігура коня. Та це неможливо. Бо ці знамена викарбовувалися на твердих матеріалах і немає прикладів, коли б зображувалися фігури натуралістичні.
В.Н.: Я до цього десь раніше доволі логічно дійшов, коли говорив, що це мало бути щось просте, яке легко наноситься.
– Скажімо так, лаконічне. Геральдика завжди прагне до лаконічності, але й змістовності водночас. Найбільш давні і найбільш почесні герби саме за цим і впізнаються. Вважається, що графічно правильно, коли в гербі є лише одна фігура.
ГЕРБ ДЛЯ МІСТА І ГРОМАДИ — СПІЛЬНИЙ ЧИ РІЗНИЙ
О.П.: Пане Олегу, чи варто змінювати герб, якщо утворюється громада. Наприклад, для Малинської громади?
– Це питання не дуже визначене. В принципі, зараз герби можна створювати як для міст, так і окремо для територіальних громад чи районів. Герби міста і територіальної громади можуть, як варіант, мати спільну основу.
При цьому ще практикують створювати логотипи, але важливо ці речі розрізняти. Бо зараз в Україні пішла така тенденція, що логотип витісняє герб. У Львові, для прикладу, міський герб зникає з простору — при тому, що він використовується ще з XIII століття.
О.П.: Ще такий момент — чи потрібно, на ваш погляд, виносити нові варіанти гербів на обговорення громади? Чи краще приймати адміністративне рішення на рівні міста?
– Питання достатньо складне. З одного боку зрозуміло, що такі справи треба довіряти фахівцям. Якщо вам треба полікуватися, ви ж звернетеся до лікаря, а не будете влаштовувати загальні обговорення. Але оскільки герб – як і назва міста – це справа все-таки загальна, публічна, то тут, звичайно, треба залучати громаду.
Маю на увазі, сам герб розробити, спираючись на думку фахівців, а вже після цього тоді проводити роз’яснювальну кампанію у громаді. Пояснювати, чому саме такий герб, що стоїть за цим зображенням та чому це важливо.
Більшість сучасних людей потрактують знамя як прапор, а в XV столітті знамя — це, власне, герб. Бо термін «герб» — запозичене з німецької й набуло поширення пізніше, у XVI-XVII століттях.
ЗА ТЕМОЮ Про давній знак Малина: «А знамя у той земли — Коникъ»
В.Н.: Тепер питання, що нам з цим всім робити. Як потрібно затверджувати новий герб? Якщо влада зацікавиться…
– Ініціатива може йти від громади чи представника з громади. Тоді міське керівництво має звернутися до фахівців. Може, й до мене або до колег, які досліджують геральдику: Андрія Гречила, Юрія Савчука, Олексія Руденка… Я не дуже полюбляю брати участь у таких процесах, але якщо буде потреба, то долучуся.
Після того, як буде готовий новий герб, треба працювати з громадою і виносити на розгляд сесії. Напевно треба залучати й медіа – а вам вже видніше, як це поширювати. Зрештою, консультуватися з фахівцями можна на всіх етапах. Думаю, ніхто не відмовить. Справа – велика!
На завершення скажу таке: у XV-XVII столітті на території України герб використовували обов’язково. Водночас за моїми оцінками, лише десь чверть українських міст мають інформацію про свій старий герб. Інші 70-75% — втрачені… Якщо ж знаходяться, то це без перебільшення і пафосу – відкриття і знахідка.
Малину у цьому сенсі дуже пощастило. Є історичні документи, є конкретне зображення і потрібний опис. Сподіваюся, місту вдасться відновити свою гербову історію!
Розмовляли Володимир НЕЧИПОРЕНКО, Олена ПЕТРЕНКО
