«Герб має бути простий і зрозумілий як для своїх, так і для чужих»
Два тижні тому на ресурсі MALYN.MEDIA вийшло інтерв’ю з відомим українським істориком та геральдистом Олегом Однороженком. Одна з головних тез розмови — Малин може мати один з найстаріших гербів в Україні. Мова про «знамя коник», який згадується в історичних джерелах.
У пошуках інших історичних «ниток» про символіку малинської землі, нам вдалося організувати ще одну важливу розмову по цій темі. Цього разу говоримо з одним із засновників та чинним головою Українського геральдичного товариства – Андрієм Гречилом.
Він також є доктором історичних наук, працює як провідний науковий співробітник Львівського відділення Інституту української археографії та джерелознавства ім. Михайла Грушевського НАН України. Понад 30 років займається питаннями державних, місцевих, регіональних символів. Є співавтором малого Державного Герба України та низки сучасних гербів міст по всій Україні, зокрема, й Житомирської області.
ПРО ГЕРБИ ЖИТОМИРЩИНИ Й НЕ ТІЛЬКИ
Володимир Нечипоренко: Пане Андрію, вітаю. Дякуємо, що погодилися долучитися до нашого обговорення. Розкажіть для початку, будь ласка, навіщо нам герби. Якщо можна, на прикладі Житомирщини?
— Житомирська область, на жаль, не є найкращим прикладом. Хіба що можу назвати колишній Ємільчинський район, який більш-менш довів цю систему до здорового глузду — і там було прийнято достойну символіку на рівні місцевих рад.
Почалося з того, що я робив проєкти символів для кількох населених пунктів, їм сподобалося і районна рада звернулася до мене з проханням переглянути те, що в них приймали на місцевому рівні. Вдалося дещо змінити і виправити, принаймні, довести варіанти до основних геральдичних вимог.
Сусідній Радомишль використовує герб, затверджений в часи Російської імперії. Була байка, що історичний Іскоростень це Коростишів, що з тим пов’язана легенда з Ольгою і голубами. Якщо це сприймалося в межах Радомишльського повіту, до якого входив Коростишів, то для сучасного міста ця легенда є очевидно хибною.
Це можна було виправити, але вони не виправили, а навпаки — затвердили цей крадений сюжет, який не стосується ніяк Радомишля.
Одразу зверну увагу, що в геральдиці немає законів, це не фізика чи хімія. Геральдика – це така дисципліна, що має правила, які в різних країнах дещо відрізняються, залежно від історичного розвитку та контексту. Спочатку геральдика виникла як явище, а вже потім сформувалася як спеціальна історична дисципліна.
Спершу стабільні символи використовувалися на озброєнні лицарів як індивідуальні знаки. Потім ці символи набули значення територіальних, коли феодали та інші землевласники в такий спосіб позначали свої володіння. Згодом також із розвитком місцевого самоврядування появилася й практика використання міських гербів.
В.Н.: Повертаючись до Малина. Ми вже спілкувалися на цю тему із вашим колегою — Олегом Однорожченком. І прийшли до деяких висновків. Зокрема, до того, що Малин може мати один з найстаріших гербів в Україні, якщо там зобразити знак «коник», про якого писав Похилевич. Що ви про це думаєте?
– Зверну увагу на джерело, опубліковане Похилевичем. Воно подане у збірнику документів про отримані повинності від «землі Малинської». Очевидно, тут мається на увазі Малинська волость, бо у списку поруч подані невеликі адміністративні одиниці. Відповідно, мова про невелику територію, де Малин або ж був сам (залежить від того наскільки була заселена територія), або ж був адміністративним центром волості, включаючи якісь сусідні землі.
У документі написано визначення «знамя». Це слово тоді означало знак чи емблему, і ніяк не стосувалося прапора. Сплачували повинність медом. Одні платили відрами, малинці віддавали три лукна. «Лукно» мабуть відповідає застарілому значенню слова «діжка» чи «діжечка» (ще може означати плетену з берести корзину). За об’ємом «п’ятип’ядне лукно» (одна п’ядь становить близько 18 см) мало бути більше відра.
Але до чого ж тут напис: «А знамя у той земли — Коникъ»? Судячи з усього, малинці позначали цим знаком свої ємності з медом, щоб потім власники могли відрізнити їх від інших. Також розуміємо, оскільки цей символ стосується саме меду — це також і бортний знак. Зазвичай борті мітили спеціальним знаком. Зрештою ця практика вживалася і в період Київської Русі, і в 15-18 ст.
У цьому випадку ми маємо символ не міста — Малин на той час не мав таких прав — це знак, який використовувався для позначення власності громади і передовсім на бортних промислах. Він також міг фігурувати як межовий знак.
ПРО ПОШУКИ НАШОГО КОНИКА
В.Н. : Часто фігурують «Малинська волость», «Малинська земля». Водночас не зустрічається «Малин». Назву можна побачити у люстрації 1552 року, де у Єльців є два дими…
— Мова йде передовсім про специфічну територію. Ймовірно, самого міста чи поселення Малин ще не існувало, але саме поняття «Малинська земля» зберігалось, збережена від давнього городища. Не випадково на теперішньому гербі написано 891 рік, якщо не помиляюсь.
В.Н.: У нас дуже багато вигаданого і цифра 891 рік — також умовна, бо потрібно було у 1991 році відсвяткувати 1100 років… Пане Андрію, якщо в документах є земля Малинська і на цій території виникло поселення, яке зветься Малин, то чи може місто претендувати на знак землі?
— Одна справа, коли ми говоримо про історичні герби. Наприклад, Овруч отримав Магдебурзьке право, був зафіксований історичний герб. І, працюючи з міською радою ще в 90-х роках, мені вдалося переконати їх відновити історичний символ у новому реконструйованому гербі.
Що стосується обговорюваного «коника» для герба Малина — це не герб, це бортний знак, який вживався тут. Міста не було, цей символ не був наданий привілеєм, чи прив’язаний до конкретного феодала, який ним користувався. Але оскільки цей знак місцевий, використовувати чи брати його за основу можна. Бо він прив’язує до місцевої традиції, це не чужий символ.
Єдине, що стосується Малина, то в документі збереглася тільки текстова згадка. Як виглядав цей коник у малинських краях, ми не знаємо, це треба вивчати. Вже обговорювалося, що схожий бортний знак «коник» знайдений у джерелі, яке стосується Чернігово-Сіверщини й пізніше майже на два століття. Тому вони могли відрізнятися. І не факт, що малинський символ був таким же, як чернігово-сіверський. На цьому моменті треба зосередитися, на мою думку.
Оскільки у документах щодо «малинської землі» окремо прописаний «коник», то вочевидь це мав бути знак, який впізнавався б.
В архітектурі є термін «коник», який означає верхнє ребро (гребінь) даху. Його часто прикрашали вирізними деталями, зокрема й у формі кінських голів. Ця практика поширена по європейському та азійському континенту в дерев’яній архітектурі. Схожі «коники» зображені, наприклад, на логотипі Райффайзен Банку, вони трапляються у німецькій геральдиці. Якщо порівняти оце схематичне зображення літери «F», воно справді дещо нагадує такого ж «коника».
В.Н.: Тобто, потрібно окремо вивчати символіку, яка була характерна для Полісся?
– Так. Впевнений, що в етнографічних матеріалах щось точно мало зберегтися. Можливо, навіть є шанси знайти якусь локальну символіку, яка побутувала саме на Малинщині. Зокрема, треба шукати в архітектурі, у декоративно-ужитковому мистецтві. Подібні «коники» зустрічаються на дерев’яних будівлях Волинського Полісся. І підкреслю: цей «коник» мав бути зрозумілим і мовно, і силуетно – щоб люди, які читали цей документ, могли зорієнтуватися.
В.Н.: Це ж не жива тварина — це графічний знак.
– Думаю, тварину ніхто б не мав часу і натхнення малювати, вишкрябувати на цьому лукні. Зрештою, якби то був «кінь», то так би й написали — «кінь».
Якщо дивитись по шляхетських гербах, то вони містять дуже примітивні елементи. Звідки вони взяли свої корені? Передовсім це знаки власності. Це бортні промисли, таврування худоби чи кінських табунів. До шкіри тварини прикладали різні підкови, стрілки, зірочки й тому подібне. Потім ці знаки власності перейшли в мілітарні й оформилися в геральдичні знаки.
ПРО ГЕРБ ЄЛЬЦІВ
В.Н.: Можна ще як варіант використати герб Єльців.
– Можна, але чи є сенс? Такі землевласники як Єльці мали не тільки малинські наділи. Були й інші території. Для геральдики погано, коли десятки разів повторюється однаковий символ. Герба князів Острозьких, наприклад, немає у гербі міста Острог. Хоча він і зберігся з певними відміннсотями у гербах Дубна, Степаня чи Старокстянтинова.
До того ж герб Єльців містить півмісяць і зірку — це дуже поширений знак.
В.Н.: У них ще є перший герб, не дуже політкоректний — там коловорот, свастика.
– Тим паче – народ не зрозуміє, почне говорити про 20 століття.
В.Н.: Коник – це наше все, виходить?
– Так. Тільки як говорив вище – треба переконатися, який саме знак використовували у ваших краях. Також коника можна чимось доповнити. Герб має підкреслювати самобутність населеного пункту.
Наразі не виявлено жодних відомостей про те, який герб вживало містечко за часів Речі Посполитої. З кінця 18 ст., перебуваючи у складі Російської імперії, Малин не мав статусу повітового міста, тому й не отримав власного герба, а використовував на печатках символ Радомишльського повіту. У 1973 році для Малина напрацювали емблему – з серпом, молотом, промисловими елементами. Публікували в районній газеті, але ні виконкомом, ні міською радою ця символіка не була офіційно затверджена.
І лише потім, у 1990 році, коли головою міськради був Володимир Студінський, за його ініціативою для Малина затвердили цікавий герб із зображенням квітки льону на синьо-зеленому щиті. Але пізніше Малинська районна рада затвердила цей же знак як герб району. Хоча місто і район – це різні адміністративні одиниці, але районні депутати чомусь на це не зважили.
В.Н. Малинський район вкрав герб у міста.
– Виходить так.
ПРО ЧИННИЙ ГЕРБ
В.Н.: Що скажете про сучасний герб 2001 року?
– Це просто емблема, а не герб. Там можна щось поправити, усунути деякі деталі – зняти дату, напис, посунути голуба, попрацювати з графікою, щоб він відповідав геральдичним нормам. Хоча він мені не подобається ні за графічним виконанням, ні за змістом. Це приклад емблеми, логотипу — та й все.
В.Н.: Там кожен символ має подвійне значення. Так, зелений – це древляни і Полісся, голуб – знову древляни і «ми за мир». І папір, який символізує паперову фабрику.
– Добре, що такі пацифісти у вас при владі: всі довкола вас хочуть воювати, а ви за мир, бо інакше нащо підкреслювати це голубом?!
ПРО ВАРІАНТ НОВОГО ГЕРБУ
В.Н. Цей знак, який я вам показав, створений за методичними рекомендаціями Українського геральдичного товариства. Скажіть, будь ласка, чи є там є якісь проблеми?
– Цей варіант відповідає геральдичним нормам, металева фігура накладена на емалеве поле. Якщо етнографічні матеріали підтвердять достовірність такого «коника», то чому би й ні?! Хоча видається доцільним промалювати архітектурного «коника», тоді би й символ апелював до давнього бортного знака, і був зрозумілим із першого погляду.
В.Н. А якщо всі документи погоріли і нічого довести не можна, що саме цей знак можна використовувати, а не інакший – що в такому випадку робити?
– Формально – згадка про цього «коника» є в джерелах. Тоді можна базуватися на припущеннях як на легендарному символі. Така практика також існує. Коник все-таки згадується.
З іншого боку, якщо всі міста Житомирської області познаходили б бортні знаки, які використовувались на їхній території десь в 15 ст, і вирішили б поміняти свої герби, ми б мали купу стрілок, рисок, незрозумілих для людей. І воно буде не зовсім правильно. Міста мають різну традицію і історію.
ПРО ЗАТВЕРДЖЕННЯ НОВОГО ГЕРБА
В.Н.: Ще на одному моменті хочу зупинитися. Чи потрібен Малинській громаді окремий герб? Що про це думаєте?
— Окремий – ні. Презентаційним символом для громади має бути герб адміністративного центру. Адже ні в Житомирі, ні в Рівному, ні в Вінниці ніхто не вигадує нових символів громади, підміняючи міські? Натомість кожен населений пункт у громаді має право на власний символ. Наприклад, недавно я розробляв проекти гербів і прапорів для всіх 20-и населених пунктів, які формують одну з територіальних громад на Заході України. Минулого місяця ці символи затвердила сесія місцевої ради. Адже кожне село має свою назву, межі, історію, традиції, тому може підкреслити і свою самобутність у гербі та прапорі. Натомість якщо вже є така сверблячка щодо окремого символу територіальної громади, то можна зробити логотип, який є цілком іншим типом знаку і не конфліктує з гербом.
Зрештою, ці наші рекомендації затвердила й Комісія державних нагород та геральдики.
Олена Петренко: Пане Андрію, якщо громада чи хтось з громади ініціює зміну герба – як виглядає цей процес? Скільки часу займають бюрократичні процедури, з вашого досвіду?
— Наше Товариство має досвід співпраці із сотнями місцевих рад з усієї України. До нас або зверталися за консультаціями – і ми проводили геральдичні експертизи пропонованих варіантів символів, або просили розробити проекти. Все це можна опрацювати протягом місяця. Завдяки розробкам членів УГТ кілька тисяч міст і сіл України мають належно опрацьовані герби та прапори, які відповідають нормам і системному підходу.
Це й для місцевих рад було простіше, оскільки разом із проектами вони отримували висновки на бланку УГТ з описами і поясненнями. Відповідальність вже покладалася на Українське геральдичне товариство. Тому, якщо й виникали якісь питання, — то всі претензії до спеціалістів.
Інший шлях – проводити конкурси, які традиційно закінчуються погано. Переважно це перетворюється на «конкурси дитячих малюнків», учасники не розуміють що таке герб, а в результаті затверджують або якісь живописні лубки, або негеральдичні емблеми. На жаль, протягом останніх років на Житомирщині кілька місцевих рад позатверджували ось такий сором. Хоча, це їм потім із цим жити і робити із себе посміховисько.
Тому в разі проведення конкурсу необхідно хоча б залучати до експертного відбору фахівців. Я вже згадував про співпрацю з Ємільчинським районом, що дало змогу відкоригувати символи сіл. У 2004 р. я брав участь у підбитті підсумків конкурсу на символи району в Баранівці. У 2008 р. приїздив у Коростень та опрацював кінцевий варіант герба району. Але, як правило, неконтрольовані фахівцями конкурси завершувались або нічим, або мали поганий результат.
О.П.: Виконавцям бракує досвіду?
– Геральдика дуже консервативна і специфічна дисципліна. В нас зараз є багато дизайнерів, графіків, які займаються логотипами – там немає таких жорстких вимог до створення символа. Геральдика таки має певні норми, яких треба дотримуватись. Тому цей процес складніший. Герб має бути простий і зрозумілий як для своїх, так і для чужих.
О.П.: У Малині доволі активна громада, яка досить гостро реагує на щось нове. Як правильно працювати з громадою? Проводити інформаційну кампанію, розповідати чому цей, а не інший знак?
– У Малині зберігають традицію Великого князівства Литовського. Тоді і руська шляхта, і населення вважали, що «ми старини не рухаємо, а новизни не вводимо» (сміється, – ред.) Це писалося навіть у великокняжих грамотах, щоб народ не злився. Тому все нове подавали як «поліпшення старого».
Тому я думаю, цю хитрість теж можна перенести на сьогодні. Треба герб «поліпшити». Зрештою, можна й не спішити у цьому питанні. Прийде нова влада, в ній може бути більше прихильників коригування символів. Головне не робити так, як в Радомишлі, де замість виправити невдалий герб лише погіршили ситуацію.
О.П.: Як може допомогти Малину Українське геральдичне товариство, яке ви очолюєте?
– Для малинської символіки потрібно проводити дослідження. Постараємося ще пошукати щось за новішими матеріалами. Зараз виявляють багато невідомих раніше джерел і в наших архівах та бібліотеках, і в польських. Їх активно оцифровують та поступово виставляють у відкритому доступі. Маю на увазі джерела передовсім періоду 16-18 ст. В архівах все ще можна відшукати нові знахідки. Все це варто робити.
В.Н.: Пане Андрію, дякуємо вам за розмову та виділений час. Для нас це дуже важливо.
— Дякую вам. Багато наговорили. Сподіваюся, що ця інформація буде корисною і вдасться напрацювати цікавий варіант.
Розмовляли Володимир НЕЧИПОРЕНКО, Олена ПЕТРЕНКО
