«Геральдика – це мистецтво іншомовлення»
Продовжуємо серію діалогів із відомими геральдистами на тему символіки Малина. Раніше, нагадаємо, ми вже спілкували з українським істориком та геральдистом Олегом Однороженком, який припустив, що Малин може мати один з найстаріших гербів України – знак «коник».
Наступним гостем у цій дискусії став Андрій Гречило, один із засновників та чинний голова Українського геральдичного товариства. Його вердикт був таким: коника можна брати за основу, але треба пошукати в джерелах, чи цей знак виглядав саме так.
Сьогодні спілкуємося з Олексієм Руденком, якого на просторах інтернету називають «головним художником Збройних Сил України».
«Це досить сміливо сказано. Звичайно, я б хотів, щоб у мене був цей голосний титул, але в структурі ЗСУ немає такого поняття як «головний художник». Тому наразі я залишаюся головним спеціалістом відділу військової символіки апарату головнокомандувача ЗСУ. Активно займаюся військовою тематикою з 2014-го», — каже під час знайомства Олексій Руденко.
На сьогодні він також є заслуженим художником України, членом Українського геральдичного товариства та доцентом кафедри графіки Видавничо-поліграфічного інституту Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського». Напрацював десятки нагород, гербів та іншої символіки.
ЧОМУ В «КОНИКУ» НЕ ТРЕБА ШУКАТИ КОНЯ
— Пане Олексію, дякую, що погодилися поспілкуватися про малинські символи. Ми вже мали честь послухати думку ваших колег – Однороженка та Гречила – про новий варіант гербу. А що ви думаєте про золотого коника на зеленому тлі?
— Це дуже ефектно виглядає. Але тут треба одразу пояснити людям: коли ми кажемо про коника, то мова не йде ані про коника у сенсі невеликого коня, ані про коника в сенсі саранчі. Натомість говоримо про старовинний геральдичний знак, який може мати власну назву, – «коник». Проблема в тому, що багато хто сприймає це буквально, а геральдика – це мистецтво іншомовлення.
Мені здається, що цей знак відтворений вами досить точно. Він приваблює мене своїм лаконізмом та середньовічною гострою красою. Тим паче, що за ним стоїть багато того, що може прояснити історію самого Малина, його власників та мешканців. У такому вигляді герб міста був би цілком доречним.
— Близько 30 років нашого коника трактують як частину ткацького верстата. Ніколи не був прихильником цього. Завжди логіка підказувала, що це має бути якийсь графічний знак.
— Наголошу, що власна назва геральдичної фігури чи знаку жодного відношення до його реального втілення в якомусь предметі чи явищі не має. Можливо, ваша аудиторія не знає цього, але територія України належить до сфери так званої польсько-литовської геральдики. Тобто до дуже специфічного конгломерату символів, які мають певні власні риси, відмінні від західноєвропейських.
Так, наприклад, характерна західноєвропейська риса – це те, що одна людина чи родина мали один герб. Водночас польсько-литовська система, до якої ми належимо, передбачала герб як спадок, який має власну назву і який належить до великої кількості родин та людей.
Для прикладу, можна навести польські та литовські герби, які мають такі власні назви як «Леліва», «Побуг» тощо – їх сотні. І очевидно, що у випадку Малина ми маємо справу з таким же умовним знаком. Тому позначати на гербі фізичного коника – неправильно. Тим паче коли вже віднайдений дуже архаїчний, лаконічний символ, який ви, власне, і зобразили на ескізі.
До слова, перед нашою розмовою спілкувалися з Олегом Однороженком і роздивлялися ще один символ, пов’язаний з вашою територією. Є дуже дивна печатка, датована серединою XIX століття, там є міщанський герб Малина, на якому взагалі бачимо…лисицю.
Але це, як казав Грушевський, казенна російська геральдика, тому можна не зважати. Хіба для цікавості.
— Мушу згадати про один контраргумент: точне зображення коника знайдене у джерелах Сіверських земель, далеких до Малина…
— Якщо Хмельницький про себе писав: «Я маю герб Абданк», — то абсолютно неважливо, в якому місті він його використовував. Або ті ж самі Потоцькі, які використовували герб Пилява по всіх територіях Речі Посполитої. І цю Пиляву ми знаходимо як на українських територіях, так і в Польщі, Литві тощо. У цьому випадку немає значення, де він знайдений.
ПРО СПАДОК МАЛИНСЬКОЇ ЗЕМЛІ
— Але і сам коник згадується, коли Малин як місто, як населений пункт десь загубився. Втім була малинська земля, «а знамя у той земли — Коникъ».
— Наведу вам цікавий приклад. У 1917 році, вже бувши головою Центральної Ради УНР, видатний історик Михайло Грушевський вперто називав тризуб красивим старим знаком невідомого походження. І, до речі, тризуб первісно використовувався саме як знак володіння. Тобто не герб країни чи князівства, а знак володіння, знак належності до майна князя! Однак, це не завадило йому стати державним гербом України.
Так само те, що коник був бортним знаком, знаком малинської землі, абсолютно аргументовано дає йому право бути на гербі міста. Бо це на сьогодні єдиний історичний знак, який все-таки пов’язується з Малином і який можна використовувати у його геральдиці.
І до слова, про малинську землю. Погляньте на нинішній розмір Малина і порівняйте його з Малином, умовно кажучи, періоду Великого князівства Литовського або Речі Посполитої. Нинішній Малин за розмірами якраз і відповідає теренам малинської землі. Тому все сходиться.
ПРО ОФОРМЛЕННЯ ГЕРБА І «ОСТАННЮ КРАПКУ»
— Пане Олексію, а як оцінюєте саме оформлення герба? Чи все витримане?
— Ви використали рекомендовану Українським геральдичним товариством композицію, де є гербовий щит, вписаний у геральдичний картуш і увінчаний срібною міською короною. Тобто цей варіант цілком відповідає рекомендаціям УГТ.
Також ви надали особливості цьому гербу, тому що використали зелене поле, хоч, ймовірно, в інших знаків було інше поле – наприклад, чорне чи синє. Але ваше завдання було внести трохи й сучасних реалій, тому вважаю, ви справилися.
А якщо ще в когось залишаються сумніви, то існує ще одна форма оцінювання такої розробки. Є Інститут історії НАН. У його структурі є сектор спеціальних наукових історичних дисциплін. І серед іншого – геральдичний та генеалогічний центр. Можна звернутися туди за експертизою. Думаю, що ви отримаєте фахову відповідь на ваше питання, офіційно завірену науковим інститутом НАН.
— На сьогодні це більше приватна ініціатива. В інституції вже, мабуть, має звертатися влада.
— Я з вами цілком згоден, цим може і має займатися тільки місцева влада, якщо вона цього хоче. Бо згідно із законодавством, символіка територіальних громад є виключною компетенцією територіальних громад.
Якщо влада готова прислухатися до оновлення символіки Малина, то ми з колегами зі свого боку готові забезпечити візит, лекційний курс, презентацію. Готові виступити перед громадою, пояснити, чому ми так вважаємо і навести тверді аргументи.
— До речі, представники місцевої тероборони хочуть бачити коника на нарукавному знаку…
— Чудово! Якщо вже військовим це сподобалося, то пів шляху пройдено. Можна й надалі це популяризувати.
ДВА СЛОВА ПРО МАЛА ТА МАЛУШУ
— У громаді не всім варіант з коником до смаку, не всі розуміють…
— Вам ніколи не вдасться на вулиці «продати» комусь тризуб, бо ви не зможете пояснити, що він означає та звідки взявся. Просто так склалося, що за останні десятиліття тризуб дійсно почав сприйматися як свій символ. Так само будь-який геральдичний символ всім роз’яснити неможливо. Наприклад, як пояснити символіку більшості міст України?
— Ніяк…
— Звісно. Тому я б все-таки звертав увагу малинців на те, що наразі це єдиний давній знак вашого давнього міста. Так вже склалося. Міг бути інший — хрест чи зірка, але маємо цей. Невже у вас в Малині немає культурного прошарку людей, які здатні це зрозуміти та медійно забезпечити?! Впевнений, що є.
До речі, перед розмовою я переглянув історичні відомості про Малин, й здебільшого назву міста пов’язують з князем Малом.. Це дуже сумнівно.
— Про це теж можемо довго говорити. У мене версія, що назва походить від слова «малинА». Давній шлях Київ – Регенсбург оминав Чортоліси і проходив через Малин. Тут могла бути зручна переправа. Можливо, звідти, назва. Є й інша версія, яка обходиться без князів та Малуші.
— Та навіть постать самого князя Мала не підтверджена документально. Про нього писали тільки в літописі, які не є документальним джерелом. Тому я б точно не пов’язував походження назви міста від Мала.
— Похилевич так написав: «Местечко в названии которого слышится имя того Древлянского Князя Мала!» Народна етимологія.
— Але бачите, наскільки коректно сказано. Він же не стверджує, що це Мал, а каже, що лише так чується. Сюди ж ще Малушу «приплітають».
— Ономастика спростувала князя Мала. Бо якщо Мал, то мав би бути Малов. Тоді вирішили Малушу назвати княжною Малою й таким чином примирити з ономастикою…
— Вельми широко і ні про що. Я поділився з Однороженком ідеєю деяких дослідників, що Малуша насправді була типовою скандинавкою і називалася Малфрід. Він опонував, що це немає під собою жодного підґрунтя.
З іншого боку, якщо читати генія сучасності – Олексія Петровича Толочка, то ми взагалі нічого не знаємо про той період, період ранньої Русі. Бо немає жодних достеменних джерел, навіть літописи написані пізніше.
Тому, якщо вже й братися вигадувати легендарну історію Малина і під це підкладати символіку міста, то треба провести серйозний мозковий штурм. Боюся, що місцевої специфіки буде недостатньо, щоб довести цю справу до логічного фіналу. Але все можливо, якщо, звісно, є воля громади та, звісно ж, влади.
Розмовляв Володимир НЕЧИПОРЕНКО
Підготувала Олена ПЕТРЕНКО
