Задокументований факт — на початку XV століття Малин мав своє знамено
Лаврентій Похилевич в «историческіх замѣтках о всѣхъ населенныхъ мѣстностяхъ» в описі містечка Малин серед іншого згадує таке:
«Въ 1415 году Малинъ принадлежалъ къ имѣніямъ Кіево-Софійской митрополичьей каѳедры, какъ значиться въ Выпискѣ о денежныхь и прочихъ даняхъ каѳедры, напечатан, въ историч. Актахъ Запад. Россіи… съ отмѣткою, что имѣніе это обязано ежегодно давать три лукна пятипядныхъ, тивунщину и поданье. А знамя у той земли: “Koникъ”».
Цікаво, що Похилевич не робив спроби трактувати походження малинського «коника», хоч у тому ж виданні пояснив ймовірне походження іншого, до якого повернемось.
Та все ж той «коник» не йшов у нього з голови. На останніх сторінках згадуваного видання є «указатель нѣсколькихъ предметовъ, выдающихся и болѣе интересныхъ для любознательнаго читателя, де серед іншого таке: Къ ученымъ: что такое знамя у Малинской земли «коникъ»?
То ж спробую не як вчений, а як людина, яка має доступ до інтернету, розібратися з усіма наявними кониками.
Заглянемо у «Словник української мови XVI — першої половини XVII ст.»:
- 1) КОНИКЪ — (молодий кінь) коник: коникъ и воликъ и яловица подобалася.
- 2) КОНИКЪ — (вид комахи) саранча: цвіркун: свєрщъ: коникъ скочокъ.
- 3) КОНИКЪ — (риба) коник, коникъ морский, морський коник: hippocampin(us).
- 4) КОНИКЪ — (птах) трясогуска: anthus, коник птиця.
І молодий кінь, і цвіркун, і трясогуска — могли б бути на знамені. Морського коника, очевидно посунемо, бо де те море в ті часи…
Якщо поглянути в словник Грінченка 1909 року видання, то можемо вгледіти таких коників:
- 1) Ум. отъ кінь. Лошадка. Під явором коник стоїть, на нім козак молоденький.
- 2) Насѣк. Кузнечикъ, Locusta. Вх. Пч. І. 6. У траві ворушився і тріщав цілий мир коників і всяких кузок.
- 3) Пряникъ или глиняная игрушка въ формѣ коня. І внучатам із клуночка гостинці виймала… А Карпові соловейка та коників пару.
- 4) мн. Родъ узора для вышивокъ на рубашкахъ.
- 5) Конская голова, выдѣлываемая какъ украшеніе разныхъ предметовъ, напр., рукояти гуцульскаго ке́лифа. Стіл на кониках. Столъ на ножкахъ съ украшеніемъ въ видѣ конской головы.
- 6) Часть гончарнаго круга: деревянная дощечка, прибитая однимъ концомъ къ скамьѣ, съ выемкой на другомъ концѣ, въ которую входить веретено.
- 7) Пластинка, вертикально стоящая на каждомъ изъ четырехъ концовъ креста витушки, съ загнутыми концами; на ко́ники надѣвается пряжа.
- 8) Часть ткацкаго станка. См. Верстат.
- 9) Часть начиння. См. Начиння 3.
- 10) мн. Сорочі коники. Раст. Delphinium consolida.
Від Гринченка можемо взяти ще елементи ткацького начиння, бо всі інші пункти так чи інакше демонструють форму коня (у пункті 6 згадування гончарного круга очевидно є помилковим).
Тож, що то за коника викинули монахи, що створили собі «знамя» з коником?
Що ми маємо на межі 14–15 століть? Дворище Малин, річка Ірша, луг… На лузі коні пасуться й сінокоси. Повз дворища йде торговий шлях — на шляху обози й вершники…
Чи міг бути на прапорі коник-стрибунець? Теоретично — міг. Той же луг, коники стрекочуть… Так само й трясогузка, яка любила селитися біля води й біля людей одночасно. Але з графікою на той час було не дуже. Не уявляю, як символьно це наносити на знамена та ще й впізнавано.
Щось ремісничо-ткацьке? Нічого не підтверджує вузьку спеціалізацію… Жили з дарів природи. І що головне — той ткацький коник є звичайним дрючечком. Якщо його відділити від верстата, то він не буде мати жодного візуального наповнення.
Коник-кінь — це найімовірніше.
Та повернемося до Лаврентія Похилевича, де він у тому ж зібранні історичних описів допустив, що «коник» — то пасовище.
«Литовская Вета. При впаденіи р. Веты въ притокъ Днѣпра, называемый Коникъ… Дозволяется предполагать, что здѣсь на привольныхъ днѣпровскихъ лугахъ собирались дружины, когда предполагались походы на югъ. Названіе днѣпровскаго рукава Коникомъ произошло оттого, что при немъ паслись походные кони; а князья совѣщахуся на ближайшей горѣ»… де їли пироги й від того назва Пирогово, але це не наша історія.
У Вікіпедії є ще стаття «Коник (місцевість)», де є таке трактування: назва походить від струмка-озера (це про ту ж річку Коник), яке формою нагадує коня. Також на заплавах озера завжди випасалися коні. Місцевість належала Видубицькому монастирю.
Тож випас коней та форма водойми поблизу Києва перетворилися в топонім «Коник». Чому ті ж причини не могли занести форму коника на стяг?
А річище Ірші поблизу Малина дійсно було непросте… Чи то спрут? Чи коник-стрибунець? А, може, де вгадується коник-лоша?
Нагадаю тут про свою крамольну версію походження назви Малин… Чим далі, тим більші маю сумнівів, що Малин названий в честь Мала (зовсім сумнівно), чи Малуші (реальніша версія).
Маю таку вигадку, що Малин постав там, де він є, через особливості річки Ірша у цьому місці. Допускаю, що тут була зручна переправа, яку було добре контролювати, і де можна було подорожнім перебути ніч та при потребі змінити коней. Назва Малин походить від слова «малинА», що в давньоруській мові означало «незначна кількість, незначний за обсягом». І саме тут річку перетинав відомий торговий шлях Київ-Регенсбург.
Чи не міг цей придорожній сервіс зайняти місце аж на прапорі?
Читайте також — Малин – не своя історія: ненауковий погляд на наукову статтю
