«Коротка історична довідка…»
Маю просте запитання: чи є у Малинській громаді посадовець, який відповідає за історичну спадщину, за коротку історичну довідку й не коротку написану історію? Напевно така особа має бути. Її лише треба пошукати, якщо вона не на виду.
Нещодавно Малинська міська рада прийняла «Стратегію розвитку громади» аж до 2027 року. У своєму рішенні депутати, серед іншого, погодилися, що Малин — це потужна громада «північного Полісся» й прийняли основні віхи історичного розвитку. Що таке «північне Полісся», або, чому Малин там опинився, розберусь іншим разом, а зараз — про історію.
Пропустимо важливу деталь, що на території громади люди жили, ще за часів мамонтів, а візьмемо не таке давнє:
«Саму назву міста Малин більшість вчених пов’язують з літописним древлянським князем Малом або його дочкою Малушею. Малин служив форпостом на східних рубежах Древлянської землі. Дослідження дають змогу зробити висновок, що початок місту Малину поклало слов’янське городище VIII — IX століття, яке наприкінці IX — початку X століття набуває структури ранньоміського утворення.
У 1920-ті роки на Малинщині активно розвиваються економіка та промисловість. 24 лютого 1926 р. утворено Малинську єврейську селищну раду. В другій половині 1920-х рр. у Щербатівці, Клітні, Рудні Калинівській — утворили польські сільради, у Малинівці — чеську, в П’ятидубі — російську.
У 1932 році Малинська сільрада була перетворена на міську, а в 1938 році — Малин було віднесено до категорії міст районного підпорядкування».
У мене враження, що з цього опису щось випало. Але ж ні — саме така хронологічна послідовність. Отут вам древляни, а ось вам відразу єврейська сільрада у 1926 році.
За тією загадковою логікою в історичну довідку можна було б додати, що у 2004 році у Малині створено комунальне підприємство «Благоустрій». Бо, як на мене, і утворення єврейської селищної ради у 1926 році, й утворення комунального підприємства у 2004 році мають однакову «значущість».
«Це профанація!», — тут вугукнув один шанований товариш. Так — це чистої води профанація.
Профанація (від лат. profanatio — позбавлення святості) — зневажливе, нешанобливе ставлення до чого-небудь загальновизнаного, загальношанованого, неуцьке перекручування, опоганення, мимовільне спотворення чогось невіглаством, образливим ставленням, зверненням.
Погляньте на трактування цього терміну. Чи не дослівно він описує відношення до історії Малина це? Оті декілька абзаців, які описують «історичний розвиток громади» у серйозному документі «Стратегія» виглядають насмішкою.
Поки документ є проєктом, до нього й претензій мало — на те він і проєкт, щоб доопрацьовувати й виправляти. Але сьогодні цей взірець профанації є офіційним документом, який затвердили депутати міської ради.
Тут різні запитання є. Чому виконавці подають документ, який загубив форматування («поклеїлися» слова)? Чому таке нікчемне місцями наповнення, й чи дивляться депутати, за що вони голосують?
Навіть таке поверхневе: чому Малин містом став у 1938 році, а сільрада перетворена у міську в 1932-му? А чому у 1926 році єврейська рада була селищною, а якась інша, також Малинська, сільською? Чому в описі «історичний розвиток громади» про Миклух не згадали зовсім, але у висновках до цього опису є: «В місті Малин проживала родина видатного вченого-енциклопедиста Миколи Миколайовича Миклухо-Маклая»?
Але, може, історія не варта великої уваги? Та ні, в «стратегічних планах» написано, що це важливо. Одним зі стовпів планування є «тяглість».
«Тяглість. Стратегічне бачення розвитку громади та заходи для його впровадження ґрунтуються на історичній спадщині, природному і людському потенціалі громади, врахуванні тенденцій історичного розвитку та місцевій ідентичності як потужного ресурсу існування громади».
Гарно ж написали? Історична спадщина важлива. А ще є програма «Давній Малин».
Та хай, махнемо вже й на ту «стратегію». Це наслідки багаторічної профанації тієї історичної спадщини.
Коли почалося profanatio, сказати важко, але можна сказати, коли це узаконили величезним каменем у Городищах, немов перекрили зворотний шлях, з такою установою: «На межі VIII — IX століття тут було засновано місто князя Мала Малин».
У 2012 році та сама регіоналівська команда, яка обвішувалася колорадськими стрічками, постановила, що Малин засновано в Городищі й закріпили те рішення великою каменюкою.
На те, що питання дуже дискусійне ніхто не зважав. Це був суто політичний проєкт, для демонстрації того, що «ми — не вони» (не помаранчеві). А там і Євро-2012, і вибори у ВР… Чому б ефектно не гупнути велику каменюку?
Тоді малинське городище (те, що розташоване у м. Малин) стало Малинським городищем (наче саме там засновано Малин). І почали всю цю історію зшивати білою ниткою, насмоктувати з пальця, навіть статті наукові писати.
«Ого-го-го!!! Ну й ми! Ну й молодці!», — чути народну ейфорію.
Так, ми можемо, як той дурень, думкою радіти й далі. Приписати собі весь сонм історичних постатей, казати про їхню дотичність до Малина, казати, що нам не 1100 років, а 1500-т, але є одне але — навколо Малина є спостерігачі, які бачать цю відверту профанацію.
Та виховані люди відрізняються тим, що публічно не акцентуються на поганому вихованні інших. Вони можуть кивати ввічливо головою, навіть привітати з черговим «відкриттям» зустрічі Маклая з Малом, але ж з собою вони правдиві. І поміж собою. Поміж собою вони можуть і поговорити, і посміятися. Але вголос не скажуть. Подумають, хіба: «Ану ж поглянемо, де межа їхньої фантазії?»
Отак воно все й працює. Ми тішимося вигадкою, навколишній світ бачить «думку» й мовчазно спостерігає. Роки йдуть. Вигадка стає дійсністю в окремо взятому населеному пункті.
Але мені не до вподоби бути подібним до аборигенів Нової Гвінеї, які через обмежений світогляд вважали Маклая богом, що спустився до них з неба.
То чи не підкажете, де шукати того відповідального посадовця, який може розставляти крапки над і у спірних питаннях «історичної спадщини»?
