Будь-яка вихолощена історія є сумнівною
22 вересня 2022 року. В Україні відзначають День Партизанської слави. У фейсбуці Малинської міської ради привітання — фото «різних поколінь», квіточка, листівочка. І текст:
«Сьогодні в Україні відзначається День партизанської слави.
Сучасні українські партизани — справжній символ національного спротиву російському агресору. Вони активно протидіють загарбникам на всій окупованій території, особливо помітно це на півдні. Розмах українського підпілля сягнув такого рівня, що росіяни мають серйозні проблеми зі спробами встановити контроль над окупованими територіями».
І плавний перехід…
«Під час Другої світової війни, як і на сьогодні, партизанський рух спротиву був важливою потужною силою, котра чинила опір і завдавала численних втрат ворогу».
Сьогодні та «Велика Вітчизняна війна»?!
Сьогодні — продовження слави дідів?! Тільки так! Інакше не читається.
Може, комусь видається, якщо замість «Велика Вітчизняна війна» написати «Друга світова війна», то все стане на місце?
Ні, не стане! Це непоєднуване. А якщо це поєднувати, то це: або дурість, або «ватність» (на рівні незламних переконань).
Про День партизанської слави. Встановлено Указом президента України Леоніда Кучми 30 жовтня 2001 року:
«На підтримку ініціативи ветеранів війни та з метою всенародного вшанування подвигу партизанів і підпільників у період Великої Вітчизняної війни 1941–1945 років, увічнення їх пам’яті постановляю: Установити День партизанської слави, який відзначати щорічно 22 вересня.»
Зверніть увагу, це чинний документ, у якому присутній термін «Велика Вітчизняна війна» ще й сьогодні. То ж не соромтесь — пишіть як є. Але напевно тепер Указ можна вважати недійсним? Хто зна…
Далі — більше: привіт від Януковича!
У січні 2014 року та влада встигла встановити кримінальну відповідальність за «наругу» та вживити нас законодавчо у «Вєчний полк».
«ЗАКОН УКРАЇНИ
Про внесення зміни до статті 297 Кримінального кодексу України щодо відповідальності за осквернення або руйнування пам’ятників, споруджених в пам’ять тих, хто боровся проти нацизму в роки Другої світової війни — радянських воїнів-визволителів, учасників партизанського руху, підпільників, жертв нацистських переслідувань, а також воїнів-інтернаціоналістів та миротворців».
Передбачається, серед іншого, до трьох років позбавлення волі! Документ ЧИННИЙ.
Та повернемося до партизан Другої світової, і до того, чому поєднання тієї історії з сьогоднішньою є блюзнірством.
Будь-яка вихолощена, ідеальна, історія є сумнівною. Нас вчили одного — привчали навіть — це щось на рівні віри в Бога.
Та маю такий вік, що застав розмови свідків і нашорошеним дитячим вухом те-се чув. Вже звідти сумніви йшли поруч зі мною.
Далі союз розвалився і був період неконтрольованого доступу до інформації. Відкрито архіви, написано багато літератури. І в тій же Росії, до слова, наприкінці 90-х та на початку 2000-х.
Дещо по темі тут — Чому я не вірю в історію про Ніну Сосніну.
Отже, одну сторону, героїчну, ми знаємо добре. Он і свято навіть є.
А що було з іншого боку? Невже щоденний героїзм і відвага? Ні. Війна не про подвиги й фіалки, а про бруд і кров.
Війна має свою, непоказну, сторону, як і «партизанська слава».
Окрім героїки, яка з роками тільки «розквітала», партизани — це ще й приписки в оперативних звітах, тактика випаленої землі, більшовицький терор, грабунки, мародерство, п’янство та сексуальне насилля. А ще внутрішні конфлікти командування, та, що надважливо, — непримиренна боротьба з ОУН (УПА).
Про це написано сотні сторінок, купа документів. Але ж, знаєте, мені й сьогодні дехто плюне в око за озвучення.
Про більшовицький терор не варто й згадувати, бо він був легалізований. Вбивали не тільки причетних до співпраці з німцями, а й всіх близьких родичів. Про це чув кожен. Навіть кіно знімали про те, як «прєдатєлєй» разом «пособнікамі» карали на голову.
Ось фрагмент доповіді в штаб партизанського руху:
«Личный состав 12-го батальона Сабурова занимается разгулом, пьянством, терроризирует и грабит советски настроенное население, в том числе даже родственников своих бойцов. На мои претензии комбат Шитов и комиссар обещают прекратить эту антисоветскую работу, но действуют нерешительно…»
І це опис не якогось маргінального загону «махновців», — а ого-го — самого Сабурова.
Та й таке… Чи писати далі?
Хіба декілька цитат та посилання на книгу, яка є у відкритому доступі…
Выполняя задание т. КОРОТЧЕНКО, установлено начиная с Бородянского района и севернее в Киевской области действует 6 партизанских отрядов, численность 3050 человек каждый, вместе с семьями…
…Все эти семейные партизанские отряды не боеспособные, занимаются пьянством, изъятием имущества у населения, конфискованное развозят по своим квартирам. В отрядах царят раздоры. Из-за незаконных действий, трусости, пьянства большинство командиров не пользуются авторитетом у бойцов отряда, у населения. Население в отряды не идёт. (сторінка 152)
КОМАНДИРУ СОЕДИНЕНИЯ ПАРТИЗАНСКИХ ОТРЯДОВ ЖИТОМИРСКОЙ ОБЛАСТИ тов. МАЛИКОВУ
В результате проведённой 15.11.43 г. операции по уничтожению ст. ОЛЕВСК и работе среди полиции и местного населения, последнее в массовом порядке выходит из города и ближайших сёл и мной эвакуируется на север от железной дороги. Часть мирного населения, выведенного из пос. ДРОВЯНОЙ МОСТ и села ДУБРАВА, при выходе в леса были бойцами Ваших отрядов «25летие РККА» и имени Дзержинского в лесу и в сёлах ОЗЕРЯНЫ и РУДНЯ ОЗЕРЯНСКАЯ раздеты и ограблены. (сторінка 159)
РАДИОГРАММА «КАРМЕН» НАЧАЛЬНИКУ УШПД Т. СТРОКАЧУ О МАРОДЁРСТВЕ ПАРТИЗАН СУМСКОГО СОЕДИНЕНИЯ 3 марта 1943 г.
Сообщаю, что многие из отряда занимаются мародёрством, берут всё, что попадается им под руки, вплоть до того, что берут одеяла, простыни, бельё нужное и не нужное им. Командование мер не предпринимает. 03.03.1943. «Кармен» (сторінка 144)
КОМАНДИРУ СОЕДИНЕНИЯ П/О ЧЕРНИГОВСКОЙ ОБЛ. ГЕНЕРАЛ МАЙОРУ ТОВ. ФЕДОРОВУ.
… Бойцы отряда безо всякого контроля и руководства ходили по домам деревни и требовали всё что попало. Брали одежу, белье, обувь (не только мужское, а и женское, детское), посуду, сопровождая все свои действия руганью, угрозами и применением оружия, стреляя из винтовок и автоматов. Требовали самогон, и получая ответ «нет», угрожали: «А что если найдем?»
Используя это как предлог, искали и брали «что попалось под руки». Доходило до того, что искали и под печками. Был такой факт: два бойца, зайдя в дом, сейчас же предложили хозяину и всей семье ложиться ниц на пол и не шевелиться. Один из бойцов с винтов кой наизготовку стоял над лежащими, а другой искал и брал.(сторінка 157)
ИЗ ДОНЕСЕНИЯ ПОДПОЛЬЩИКА ОУН «БОГДАНА» О СИТУАЦИИ В ЗБОРОВСКОМ РАЙОНЕ ТЕРНОПОЛЬСКОЙ ОБЛАСТИ 23 марта 1944 г. Тернопольщина.
Другим их занятием является «Давай водку, сало». Когда достанут водки, пьют до потери здравого смысла. Кидают оружие, стреляют в хате, валяются по земле. Массово насилуют женщин под угрозой револьвера. К изнасилованным женщинам идут «в очереди». Идёт 10–20 человек к одной насилуемой женщине. Есть массовые случаи, что в одном селе насилуют от 20 до 50 женщин. После начинают грабить население: еду, одежду и обувь. Во время грабежей больше всего ищут водку, сало и часы ручные и карманные. Также грабят церкви. Уничтожают трезубы и портреты. (сторінка 194)
Мы, члены партизанского отряда им. «За Киев», Буденновского соединения БУСЛАЕВ Василий Григорьевич и СИДОРЕНКО Михаил, влились в указанный отряд в феврале м-це 1944 года в районе г. Луцк, Волынской области. До этого были в группе «БОГДАНОВИЧА». По пути движения нашего отряда, личный состав отряда, помимо выполнения своих прямых задач, имел большие недостатки, как-то: грабежи, мародерство мирного населения и насилие над женщинами.
Примеры: 1. При переходе через город Горохов, Волынской области, старшина отряда МЕЗЕНЦЕВ Анатолий Гаврилович напился пьяным и избил ручкой нагана до потери сознания двух неизвестных граждан.
2. В с. Майдан-Гута, Мизочского района, Волынской области, партизан МИХАЙЛЕНКО Анатолий ограбил старика и забрал ненужную ему женскую одежду. На замечание ему он ответил, что отвезет жене или пропьет.
3. На расквартировании в селе Голыбисы, Шумского района, Волынской области, старшина МЕЗЕНЦЕВ в пьяном виде избил прялкой двух девушек, требуя от них согласия на сожительство.
4. В селе Дубовцы, под Тернополем, была изнасилована женщина в возрасте 40–45 лет партизанами ГАРДАНОВЫМ, ПАНАСЮК, МЕЗЕНЦЕВЫМ, ком. отряда БУБНОВЫМ и др. Фамилия пострадавшей неизвестна.
5. В селе Верхобуж, под Бродами, старшина МЕЗЕНЦЕВ пытался из насиловать девушку. Она не соглашалась. Тогда он, МЕЗЕНЦЕВ, взял девушку и ее мать 65 лет, вывел на улицу ночью и под страхом оружия требовал их согласия.
Чи не годі, щоб задуматись? Завантажити й читати повний текст можна на сайті Інституту історії України: Красные партизаны Украины. Там чотири сотні сторінок подібних оповідок.
Дивна книжечка побачила світ у 2006 році. Це не підтасовка фактів під сьогоднішню війну, щоби спаплюжити чиюсь пам’ять. Сьогодні в Україну прийшли внуки таких партизан.
Є ще й згадані книжки, що видані в Москві, але звідти важче «позичати» тексти. Та й чи треба? Але кому цікаво, пошукайте — є література, яку видали ще до того, як всю Росію перетворили у «Вєчний полк».
То ви кажете, що сьогоднішні партизани продовжують славні традиції? Ні. Сьогодні можна констатувати, що малинська мерія — «ватне» поле, яке офіційно продукує дивні меседжі.
А де українська героїка?
Де хоч крихта про діяльність ОУН-УПА на теренах Малинщини? Нема. Де героїка сторічної давнини? Нема. Чи не тому у 2021 році (!!!) не змогли перейменувати вулицю Ватутіна на вулицю Героїв Базару? Де герої, яких ми не знаємо?
Але маємо про неврів, про мамононтів, про Хортицю і Стоунженд, про «кельтський слід на Поліссі» на сайті краєнавчого музею… А на офіційному вебсайті мерії — купа «членів КПРС» в одному списку із загиблими під час сучасної війни.
Люта єресь оселилася у Малині…
Для тих, хто у сумнівах: Чтоб уважали Сталина. Как красные партизаны “мордовали” Украину
ЗВІДКИ ПАРТИЗАНИ
1 березня 1944 року перший секретар ЦК КП(б)У Микита Хрущов, виступаючи на сесії Верховної Ради УРСР, заявив: в Україні діяли 228 партизанських загонів кількістю 60 000 осіб.
А вже 20 серпня того ж року в доповідній записці Українського штабу партизанського руху йдеться про 115 тис.
Через декілька місяців у документах УШПР фігурує 180 тис. У травні 1945-го ЦК КП(б)У вже оперувало даними у 200 тис. осіб.
1975 року, після чергової кампанії з виявлення партизанів, з’явилася нова цифра — 501 тис. Українська партноменклатура тоді прагнула показати свою республіку «найбільш партизанською з усіх партизанських».
Усі ці цифри історики піддали ревізії після розпаду СРСР. Зокрема, Анатолій Кентій стверджує, що реальна чисельність партизанів, які одночасно діяли на окупованій території і перебували на зв’язку з УШПР, станом на січень 1944 року складала близько 48 000 осіб. А за роки війни загалом, пише російський дослідник Олександр Гогун, через партизанські загони пройшло близько 100 000 осіб (джерело).
Ось така геометрична прогресія «партизанської слави».
До слова, про «найбільш партизанську з усіх партизанських республік» — Валентин Соснін «Вєрниє долгу»: дилема.