«Батьки копали город, а потім була сильна нудота і блювання»
Сьогодні, 26 квітня, в Україні та світі згадують аварію на Чорнобильській АЕС, яка стала однією з найбільших техногенних катастроф в історії людства. Тоді, 37 років тому, від радіаційного удару постраждав і Малин — від міста до Чорнобиля менше сотні кілометрів. Проте комуністична влада ретельно приховувала правду про наслідки аварії, наражаючи населення на ще більшу небезпеку.
1 травня 1986-го, за наказом адміністрації, малинські школярі, в тому числі і першокласники, долучались до міської демонстрації із нагоди травневих свят. Коли ж вибух офіційно визнали, на ліквідацію наслідків аварії, зі слів очевидців, одними з перших скерували близько 500 малинців. Згодом Малин було включено до так званої четвертої чорнобильської зони…
До цієї дати ми запитали читачів MALYN.MEDIA про те, якими їм запам’яталися ці дні.
«Парад ніхто не скасовував. Ми з батьками крокували веселі, з кульками. Потім був дощик (не в цей день, пізніше), ми з братом босі бігали по калюжах. А потім всі сиділи в домівках, із закритими кватирками — радіація. Тільки зараз розумію цинізм і ницість тодішнього керівництва», — пише Світлана Яременко.
«Ходили на парад, а тоді маленька однорічна племінниця спала на дворі цілий день, бо була гарна погода. Всі діти були на параді, правителі-тварі бездушні, все замовчували. Свої сім’ї вони вивезли, а всі інші їм до с…ки», — відверто розповідає Надія Юрчак-Вовк.
«Батьки копали город, а потім була сильна нудота і блювання», — ділиться Тамара Коваленко.
«Нічого ми не знали, тільки вечері 1 травня дізналися, коли передавала Америка», — згадує Валентина Патурова.
«З дітками були на параді. На парад треба було йти обов’язково. Жара стояла жахлива», — згадує Наталія Бабарика.
«Нагадує теперішній час, всі знали що буде війна, але можновладці с..ки мовчали», — пише Валерій Костюченко.
«Знали i навіть крисачки по-тихому свої сім’ї вивезли у безпечні місця, а простому Івану прийшлося за гнид віддуватися. До речі, батальйон Монако до цих пір у Буковельському чи Куршавельському котлі живе», — відповідає Олег Лук’яненко на коментар.
«Усі керівники говорили, що все нормально. І тільки покійний Полтавець сказав: “Вивозь дітей», — пригадав Валентин Бовсуновский.
«26 квітня попала в пологове відділення, але ж народила дочку 28 числа. Всі вікна були повністю відкриті, ніхто не звертав уваги. 1 травня був парад і всі дітки повинні були бути на параді обов’язково, бо моястарша ще прибігла до мене до вікна.Тоді був вітер. А вже потім нас заставили закривати вікна, привезли породіль Чорнобиля. І тільки тоді нам розказали про вибух. А правди нам ніхто і не сказав», — пригадала Надія Бабієнко.
«Ми від першої школи були на демонстрації, коли на сходах книжкового магазину купляли морозиво, бабуля продавець сказала: “Дітки ідіть додому, Чорнобиль взірвався”. Ми кажемо, та де той Чорнобиль, і сміялися, нам було по 16-17 років. А виявилось, що АЕС — це 80 км по прямій. На другий день, напівроздягнені, босі, в парку грали в футбол, потім спітнілі мились в фонтані. От що запам’ятав. Але найбільше бабусю- продавчиню морозива», — розповів Олег Пшегорлінський.
«Прилетіла додому, їхала автобусом Політ від аеропорту до Києва і жахалась — каштани стояли наче восени спалені та пожовклі, у горлі дерло наче ангіна у розпалі, а як потім виявилось ще й парад був….і тиша, поки не загула Європа…» — згадує Ірина Зверобоєва-Дідковська.
«Шановні, ми маємо річницю Чорнобильської аварії, яка внесла багато горя в долі багатьох людей. Прошу звернути увагу, що телемарафон про це не згадав. Теперішні керівники, як і тодішні, удають, що нічого страшного не трапилося. (Правда, малинці згадали й навіть поклали квіти до пам’ятника). 26 квітня 1986 р. я був у війську і знаходився у відрядженні, в школі сержантів в Одеському військовому училищі (ОВВОКІУ ПВО). Так от, вже в другій половині дня черговий офіцер по дивізіону сказав, що щось важливе трапилось, якась катастрофа.
З 18 заступив новий черговий і видав, що трапилася техногенна аварія державного масштабу (на питання Яка? Не уточнив, лише з’їхав, що чи хімічна, чи атомна загроза. Може не хотів сіяти паніку, чи сам був не в курсі). А на ранок всіх ознайомили з детальною інструкцією (на рівні наказу по училищу), яку склав завідувач хімкафедрою, Як треба правильно поводитися на території, що зазнала радіаційного забруднення і які додаткові правила безпеки вносяться в повсякденне життя нашого училища.
Також з 8.00 був виставлений радіологічний пост, що за допомогою приладів слідкував за обстановкою, вів статистику, досліджував прибуваючий транспорт і вантаж. Військо (і в першу чергу грамотні командири) зробили багато, щоб вберегти особовий склад. І це за 700-800 км від Чорнобиля! А коли я почав спілкуватися з малинцями, то був просто в шоку, яка була бездіяльність і неграмотність на місцях! Не забуваймо свою історію, доносимо правду до дітей і онуків! (Бо, на жаль, вже прийшлося зіткнутися з перекручуванням деякими ЗМІ воєнних подій, що відбувалися в Бородянці і біля Малина всього рік тому)» — висловився Геннадій Корейба.
***
«Це був гарний теплий сонячний день! Ми з татком збирались їхати у відпустку і поїхали в Малинський район! Хвиля накрила мого дядю, у нього все відмовило! Морфій… і він помер 14 травня в 54! Страшно не бачити ворога! Смерть-привид! Жаль!» — розповідає моторошні спогади Євгенія Вельгус.
Щоб увіковічити пам’ять постраждалих і загиблих, у 2001 році у Малині відкрили пам’ятник жертвам Чорнобиля. Кілька років тому журналісти MALYN.MEDIA записували спогади авторів та ініціаторів меморіалу, який нагадує нам про той жахливий день.
Читайте також — Малинські хроніки: «…продолжают потреблять непроверенное на радиоактивность молоко»
