Автор Ігор Марек
Перша хвиля заселення
У південно-західних губерніях Російської імперії, до яких належала і Київська, після скасування кріпацтва в 1861 році та придушення польського національно-визвольного повстання 1863-1864 років дешево продавалося багато лісів, орної та іншої землі.
Головними причинами такого стану та низької ціни землі були нездатність місцевих поміщиків у змінених умовах забезпечити рентабельність своїх маєтків, а також те, що царський уряд продавав маєтки, котрі конфісковував у польських шляхтичів, учасників придушеного повстання.
Тому російським урядом підтримувалася еміграція з Європи. Вітали приплив протестантів, бо тим самим на цих землях посилювався некатолицький, тобто антипольський елемент.
Першими масово переселятися до Київської губернії почали німецькі колоністи. Основна маса німецьких колоній Київської губернії знаходилася у Радомишльському повіті, де їх було 67 із 79 існуючих. Емігрантська німецька хвиля докотилася і до Малинщини наприкінці 60-х років ХІХ століття.
У 1871 році на північний-схід від містечка Малин була заснована німецька колонія Малиндорф. Назва колонії у перекладі з німецької на українську мову означає «Малинське село». Німецькі колоністи з Малиндорфа орендували землю у поміщиці Катерини Миклухо-Маклай. Договір про оренду було укладено терміном на 6 років.
У господарстві німецьких колоністів переважало інтенсивне тваринництво, і це було виправдано, беручи до уваги умови Полісся та нестачу грошового капіталу. Найкраще у колоністів була поставлена молочна галузь, відкорм свиней та вирощування молодняка.
Сильною рисою німецького господарювання було також рільництво. Для нього характерною була висока культура обробітку землі, технічна досконалість інвентаря та інтенсивне застосування гною у якості добрива. Ця сукупність господарських складових забезпечила на бідних поліських ґрунтах врожаї більші, ніж у сусідніх місцевих господарствах. Успіхи німців-поселян із Малиндорфа та інших колоній Малинської волості були беззаперечними.
Німці в немилості
Проте утворення в 1882 році антиросійського Троїстого союзу, до складу якого увійшла і Німеччина, зростання впливу німецького етнічного елементу у самій Росії спричинило появу в середині 1880-х років статей, просякнутих духом великодержавного російського шовінізму з його нетерпимістю до іноземців, що виникав на тлі процвітаючих колоній поселян-німців порівняно з селами місцевих жителів. Усе це мало на меті викликати у суспільстві підозру, що заможні німецькі поселення стануть ворожими форпостами на теренах Російської імперії та становитимуть для неї небезпеку у разі воєнного зіткнення з Німеччиною.
Під впливом поступово зростаючої недружелюбності відносин із Німеччиною, на ґрунті її політичних устремлінь і конкуренції в торгово-промисловій галузі, у Російській імперії все більше посилюються антинімецькі настрої. Це призвело до того, що розпочалася кампанія з перейменування німецьких назв населених пунктів на російські або українські. У зв’язку з цим в 1895 році німецька назва поселення Малиндорф була змінена на українську Малинівка. У цей же час значна частина німецьких колоністів переселяється на більш родючі землі російського Поволжя.
Коли у 1914 році спалахнула Перша світова війна, у російському суспільстві розпочалася антинімецька колоніалістська істерія. У 1915 році було видано два укази Ради Міністрів Російської імперії, згідно з якими передбачалося виселити у глибинні райони держави всіх громадян іноземного походження, що проживали у 100-150-верстовій смузі від західного та південного кордонів. Протягом серпня-вересня 1915 року з Київської губернії було виселено майже всіх німецьких колоністів, а в їхньому числі були виселені й німецькі поселенці з Малиндорфа у різні райони Південно-Східної Росії, Сибіру та Середньої Азії.
Поява чехів у Малиндорфі
Після від’їзду та виселення родин німецьких колоністів у Малиндорфі оселяються чеські переселенці. Чехи змушені були орендувати землі у поміщика Михайла Миклухо-Маклая, який проживав у Малині. На орендованих землях спершу займалися переважно землеробством. Оскільки це була земля лише орендована, на ній майже не вирощувалися сади та не закладалися славнозвісні чеські хмільники. Чехи очікували, що і їх після закінчення орендного терміну, можуть виселити в інші регіони Російської імперії.
У 1897 році був здійснений перший перепис населення Малинівки. У ній проживало 248 жителів, з них були 161 чех-католик, 57 німців-лютеранів і 30 православних українців.
У 1902 році в селі були кузня, млин і невеличкий пивзавод.
У 1917 році майже всі орендовані землі безкоштовно перейшли у користування селян, а малоземельним і батракам було виділено землю із поміщицького масиву.
У 1925 році у Малинівці було створено чеську національну сільську раду. Її незмінним секретарем був Франц Марек. З цього часу село стало забудовуватися житловими будинками. Малинівські чехи почали закладати сади та хмільники. На базі чеської національної сільради, відповідно до планів радянської влади про колективізацію, в 1930 році було створено колгосп «Чеський рольник», головою якого спершу був Ф. Заржецький, а згодом А. Кульганек. Через два роки в колгоспі було 78 господарств, об’єднаних у 3 бригади, 140 колгоспників трудилися на 289 га землі. Проте міцно на ноги колгосп став лише напередодні Другої світової війни. Підвищилася продуктивність праці, збільшувалися грошові надходження, проводилося будівництво господарських споруд та власних будинків колгоспників.
У 1925 році на сході села вирішили побудувати приміщення школи за рахунок його жителів. У 1926 році навчання у школі розпочалося у будинку, який було переобладнано під приміщення школи. У 1926-1934 роках Малинівська школа була початковою. Навчання у ній проводилося як українською, так і чеською мовами. Учителювали чехи Я. Живностка, Й. Барцал та В. Гомолачек. У 1934 році початкова школа була реорганізована в семирічну. У 1937 році чеська мова у школі перестала викладатися у зв’язку із згортанням радянською владою політики «коренізації».
У полум’ї Другої світової
У липні 1941 року в результаті великої пожежі, яка виникла під час оборонних боїв за Малин, значна частина села згоріла, у тому числі згоріли обидва приміщення школи. Під час окупації гітлерівці вивезли вісімнадцять юнаків і дівчат на примусові роботи до Німеччини. У роки Великої Вітчизняної війни 153 жителі села стали бійцями Червоної армії, 87 із них не повернулися з фронту. За героїзм, виявлений у боротьбі з німецькими окупантами, 87 з них нагороджені орденами та медалями.
12 листопада 1943 року Малинівка була звільнена від загарбників силами 226-ої стрілецької дивізії І-го Українського фронту.
У післявоєнні роки завдяки самовідданій праці трудівників малинівське господарство не лише піднялося із руїн та попелу, але і стало одним із кращих у Малинському районі.
За трудові досягнення 150 жителів Малинівки були нагороджені орденами і медалями. Серед них Ф.Ф. Полачек, Й.А. Кульганек, М.В. Фальтус, Б.Й. Гостін, В.Й. Кульганек, В.В. Седлачек, М.С. Мерунко, Л.О. Туга, Ф.А. Петрачек, Й.Й. Волох.
Покращувався матеріальний і культурно-освітній добробут жителів Малинівки. Так упродовж 50-80-х років у Малинівці були збудовані новий дитячий садок, школа, будинок культури, адміністративний будинок, магазини, а також відкрита бібліотека і фельдшерсько-акушерський пункт.
Малинівка і незалежність
У роки незалежності, як у всій державі, так і у Малинівці відбулися зміни. Після аварії на Чорнобильській атомній електростанції на початку 90-х років частина малинівських чехів за дійової підтримки уряду Чеської Республіки повернулася на етнічну батьківщину.
У 1996 році Малинівку відвідав тогочасний Президент України Л.Д. Кучма. Невдовзі і дружина Президента — Л.М. Кучма. У 1999 році у Малинівці було збудовано та введено у дію нове сучасне приміщення дитячого садка «Джерельце» на 75 місць. Ця знамена подія для нашого села відбулася за безпосереднього сприяння Президента Л.Д. Кучми, який допоміг у наданні субвенції з державного бюджету на завершення будівництва дитячого садка.
У березні 2003 року школа внаслідок об’єднання із дитячим садком «Джерельце» була реорганізована у Малинівський ЗНВК «Школа-сад» І-ІІІ ст. У 2011 році навчальний заклад було перейменовано у Малинівський НВК «ДНЗ-ЗНЗ І-ІІІ ст.»
У 1999-2003 роках у Малинівській школі працювали учителі чеської мови: Ярослав Свобода, Богдана Шолцова та Іван Бржечка. Чеську мову вивчали не тільки діти, а й дорослі краяни. На заняттях вивчали чеську абетку і граматику, знайомилися із історією, звичаями і традиціями чеського народу.
Молодих садовили на вивернутий кожух
Створенню сімʼї чехи завжди надавали великого значення. Відповідно до цього формувалася весільна обрядовість, що включала ігрові дії, танці, співи та музику. Весільна обрядовість чехів Волині, одним із осередків яких була Малинівка, розвивалася у специфічних умовах. Компактно розселені між іноетнічними групами, чеські переселенці облаштовували свій побут за сформованими ще на батьківщині традиціями та дотримувалися національних обрядів, зокрема, і весільних. Весілля було великою публічною церемонію, в якій брала участь вся громада або принаймні широке коло сімʼї нареченого і нареченої. Всі учасники були свідками весілля. Малинівським чехам був притаманний традиційний звичай кликати багато пар дружок та дружбів на весілля. Всі дівчата-дружки шили собі білі плаття, дуже подібні до вбрання нареченої. Наречена серед них вирізнялася лише високим вінком — «вінцем» та розшитим живими квітами і зеленими паростками платтям.
У чеській громаді села зберігався звичай приносити продукти — «приданки», в родини, де готувалися до весілля. Кожен приносив подарунок для проведення застілля або продукти для майбутньої подружньої пари. Нареченій приносили додому масло, цукор, борошно, мед, напої і т.д. Тому навіть бідні родини справляли весілля у повному достатку. Ця традиція є відгоміном родових відносин, коли увесь рід благословляв наречених на шлюб.
Після офіційного весільного обряду молоді разом з дружками їхали на конях до Малина фотографуватися. У Малинівці весілля грали і взимку. Весільна процесія молодих, дружок і музик на декількох парах саней їхала до міста серед снігових заметів, співаючи по дорозі обрядові весільні пісні.
Жодне весілля не обходилося без духмяних чеських колачів, якими сват, так званий «обжаднік», пригощав усіх гостей.
Наприкінці весільної церемонії молодих садовили на вивернутий кожух. Сидіння молодих на одному кожусі, символізувало їхнє єднання, а також прилучення до певної родової території. Далі наречена сідала на стілець, де шанована жінка знімала з її голови вінок. Потім одна з літніх жінок, так звана пані «старостова», надягала на голову нареченої хустку, якої кожна із присутніх жінок торкалася, таким чином благословляючи її на подружнє життя.
Закінчувалося весілля через тиждень взаємовідвідуванням родичів молодого і молодої, що вважалося зближенням двох родів. У найближчу неділю після весілля, яка називалася «веселце», родичі збиралися на дружній обід до батьків нареченої, який і завершував весільний обряд.
Кинь шапку і попадеш у музиканта
Важливу роль у житті чеської громади Малинівки також відігравала музична творчість, народні гуляння з танцями і розвагами, що слугувало могутнім засобом збереження чехами своєї самобутності. Чеські переселенці привезли з собою музичні інструменти. Про музичні розваги житель села Станіслав Марек так згадує: «Дід ще мій був музикант до того. То пан Миклухо-Маклай у неділю брав чекушку, приїжджав до нього, оце чекушку цю день пили, грали і співали. А грали на чом? Дід грав на скрипці і гуслях, по-чеськи «госле». У чехів була даже така поговірка «Кинь шапку і попадеш у музиканта».
У наш час на малинівській землі продовжують жити народні чеські традиції.
На початку 90-х років уряд Чеської Республіки на чолі з прем’єр-міністром Вацлавом Клаусом розробив програму підтримки громад чеських краян поза межами держави. Відповідно до цієї програми, за сприяння Консульства Чеської Республіки в Україні було створено два десятки культурно-освітніх чеських товариств, головне завдання яких — відродити культуру, традиції, мову предків у нащадках, не дати загинути духовності чехів, які майже півтора століття проживають на українській землі, яка стала їм рідною, однак свою етнічну самобутність і неповторність чехи не втрачають, прикладають зусилля для того, щоб, живучи у мирі і любові з українцями та іншими народами, бути такими, якими були їхні прадіди.
Новітнє чеське товариство
У 1990 році у Малинівці зусиллями вихідців з чеської громади було засноване Чеське культурно-освітнє товариство «Малинівське». Засновником товариства став Пельц Й.В. У 1993 році головою чеського товариства була обрана Поліщук Є.Б. Сьогодні товариство «Малинівське» налічує 65 родин.
У товаристві відзначаються чеські народні свята, проводяться вечори, присвячені історії та культурі чеського народу. Збираючись разом, чеські краяни спілкуються рідною мовою, навчають своїх дітей звичаям та традиціям.
У Малинівській школі товариство створило дитячий ансамбль «Каламайка». Він представляє місцеву громаду на Всеукраїнських фольклорних фестивалях чеських товариств.
Гарною традицією є зустрічі малинівських чехів з краянами Житомирського та Вінницького товариств. На цих зустрічах вони обмінюються інформацією про своїх рідних і знайомих, які проживають у Чеській Республіці, та діляться новинами. Під час зустрічей лунає чеська народна пісня та веселить серце чеський народний танок.
У вересні 2013 року малинівські краяни у складі делегації чеських товариств України взяли участь у фольклорному фестивалі у Празі. Виступ наших краян мав успіх серед учасників та гостей даного фестивалю.
Поважає національні традиції та сприяє їхньому збереженню і малинівська молодь. Щороку на Різдво, 25 грудня, після сходження на небосхилі першої зорі дівчата та юнаки збираються у гурт. Виконуючи чеські колядки, вони відвідують родини малинівських чехів та вітають своїх односельців із Різдвяними святами (Vanocne svatky). У чеських родинах збереглася традиція на Різдво перед святковою вечерею розрізати яблуко, щоб унаслідок розрізу утворилася різдвяна зірочка. Далі старший у родині чоловік ділить обидві половини яблука на стільки шматків, скільки за столом осіб, і роздає присутнім з побажанням здоров’я та достатку.
Малинівські краяни збираються не тільки для розваг, а і для вирішення нагальних проблем. Стараннями малинівських чехів було повернуто і відроджено католицький костьол у м. Малині.
Український письменник І. Багряний писав: «Той народ, який не знає свого минулого, не може мати майбутнього». Не дивлячись на усі складності і перипетії сьогодення жителі Малинівки з вірою у кращу долю українського народу впевнено дивляться у майбутнє і, будучи гідними своїх предків, вписують нові славні сторінки до літопису його історії.
