«13 березня 2022 року була проведена евакуація ворожого танка Т-80 в розташування танкового батальйону. Під ворожим вогнем, в безпосередній близькості від позицій ворога, особовий склад здійснив операцію із транспортування машини на тилові позиції»
Від деокупації Житомирщини минуло більш як рік. І періодично у медійному просторі продовжують з’являтися історії про те, якою була ця боротьба, як воювали з орками та чим запам’яталися ці дні.
На цей раз «Репортер» пише про Михайла Вінтоняка, молодшого сержанта, який керує взводом технічного забезпечення у 10 бригаді «Едельвейс», яка захищала Малин. Зокрема, згадують історію, як дядя Міша (так називають Вінтоняка побратими) у Малині ремонтував трофейний танк з Кухарів.
До війни Михайло був успішним коломийським бізнесменом – мав свою СТО «Пегас».
Але мирне життя перекреслили ракети, якими 24 лютого 2022 року росіяни обстріляли коломийський аеродром. Чоловік одразу записався у тероборону, де йому видали зброю та включили до мобільної групи. Згодом записався у ряди 10-ї бригади. Потрапив до танкового батальйону.
Ще через деякий час йому доручили відремонувати два танки, які він з іншими військовими завантажив усім потрібним, і вирушив у Малин – там на той час дислокувалася 10-та бригада. З собою також захопили потужний позашляховик, на потреби ЗСУ.
Цікаво, що одну з перших нагород у танковому батальйоні отримав саме майстер-гранатометник ВТЗ Михайло Вінтоняк. У поданні йдеться, що «13 березня 2022 року була проведена евакуація ворожого танка Т-80 в розташування танкового батальйону. Під ворожим вогнем, в безпосередній близькості від позицій ворога, особовий склад здійснив операцію з дозаправки, заміні АКБ, технічному обслуговуванні та транспортуванні машини на тилові позиції».
А діло було так. Десь через тиждень перебування в Малині Вінтоняка викликав комбат, майор Олег Бовкун. Він повідомив, що москалі кинули свій танк Т-80 на лінії зіткнення біля села Кухарі. Піхота казала, що танк зовні цілий, тож треба спробувати його забрати. У Т-80 заправляють авіагас, а його знайти непросто. Але комбат звідкись притягнув чотири бочки.
Завантажили у джип інструмент і вирушили за трофеєм. Керував операцією сам комбат. Крім Вінтоняка, ще були залучені зампотех батальйону Владислав Кулик, командир танкової роти Роман Грицик, механік-водій Василь Шемелинець і командир ВТЗ Олександр Волков.
«Прибули до танка, залили авіагас, встановили АКБ, – розповідає Михайло Вінтоняк. – І тут по радіо почули, що в наш бік висувається москальський танк і дві БМП. Одразу зчинилась стрільба, наша піхота зав’язала бій. Ми від’їхали від гріха подалі на 3 км в тил, перечекали, доки стрільба стихла. Я ще боявся, що москалі заведуть танк, тому повернувся, зняв акумулятори та поїхав на базу в Малин».
Наступного ранку, ще затемно, Вінтоняк, разом з зампотехом і мехводом Шемелинцем виїхали по танк. Спочатку було тихо. Але щойно поставили АКБ і рушили в бік Кухарів, росіяни вислали на перехоплення вертоліт. Далі історія нагадувала крутий бойовик із переслідуванням, стрільбою, складним маневруванням. Коли дісталися села, наша піхота відкрила вогонь по гелікоптеру. Москалі дали задню.
Далі танк загнали в ліс. Там з’ясували, що його рація має радіолокаційну прив’язку, тож росіяни бачили всі переміщення машини. Радіостанцію відключили, танк дозаправили та вже без пригод доїхали до Малина.
Пізніше про цей епізод був сюжет на телебаченні, а всіх учасників операції нагородили медалями «За військову службу Україні».
Але цим танком надбання дяді Міші не завершились.
«Невдовзі біля тих самих Кухарів знайшли «роззутий» Т-80, тобто з танка злетіла гусениця, – пояснює Вінтоняк. – Він зарився в землю якраз посередині між нашими і москальськими позиціями, які займали буряти. В перший раз ми тільки встигли оцінити ситуацію: русняві танкісти зняли АКБ та клапан РСЗА, без якого машину не заведеш. Потім почули в небі дрон, а далі почали працювати їхні міномети. Ледве забралися звідти».
Вдруге вирушили до танка, прикриваючись туманом. Почали відкопувати, майже закінчили, але тут вийшло сонце, і знову запрацювали ворожі міномети. Михайло каже: думав, що живим звідти не повернеться, але вдалося.
Втретє під’їхали броньованим тягачем, витягнули танк на дорогу, швидко натягнули гусеницю та пішли своїм ходом на базу. Того дня москалі не стріляли.
А потім дядя Міша захопився «конструктором». Коли на початку квітня росіяни відступили до Іванкова, вони залишили на мінних полях два Т-80. Першій підірвався на одній міні, а другий примудрився одразу на трьох. І ось із цих двох «бляшанок» бригада Вінтоняка склепала один робочий. Хлопці почали о сьомій ранку, а вже о 17.00 заїхали у браму заводу в Малині, де стояв танковий батальйон. Заступник комбрига з озброєння не міг повірити, що таке можливо.
У серпні 2022 року, коли батальйон уже воював на Донбасі, Михайла Вінтоняка призначили командиром взводу техзабезпечення, надали звання молодшого сержанта. Під його керівництвом опинилось під два десятки чоловік, кілька одиниць спецтехніки.
На Донбасі на наших чекала зовсім інша війна. Якщо на Поліссі час летів шалено, фронт був розлогий, підрозділи розкидані на великій відстані, то тут бригада майже рік тупцює на одному місці, міцно тримаючи рубежі.
Коли в Михайла питаєш, чим він буде займатись після війни, той відповідає не одразу.
«У мене дитина-інвалід, тому я маю право звільнитись у будь-який момент. Але триває війна, кожен має робити все, що може, для перемоги, – каже Вінтоняк. – Я добре ремонтую техніку, тому це мій особистий фронт. Не розумію чоловіків, які усіма правдами й неправдами ухиляються від мобілізації. Після нашої перемоги планую відновити свій бізнес, по новій запустити СТО «Пегас». А ще – їздити в Карпати з сім’єю. Тому що краще гір можуть бути лише гори».
Читайте також — «Окупантів тут кожен кущ посилав за кораблем»: легендарні «Едельвейси» пригадали бої неподалік Малина
