П’ятеро чекістів мали взяти двох керівників підпілля. Натомість ті вирвалися із засідки й устигли попередити своїх
У ніч із 4 на 5 жовтня 1922 року радянські каральні органи розпочали масові арешти учасників українського підпілля — Волинської повстанської армії, яка діяла на території нашого краю та готувала повстання проти радянської влади.
Волинська повстанська армія виникла навесні 1922 року. Її осередком стали Дідковичі на Коростенщині, а до підпілля входили, зокрема, колишні вояки Армії УНР та учасники антибільшовицького руху. Одним із керівників організації був Опанас Петрик — учасник Другого зимового походу Армії УНР, начальником штабу став Лука Костюшко.
На нараді 1 травня 1922 року повстанці оформили організацію як Волинську повстанську армію, створили штаб і мережу зв’язкових, затвердили прапор та печатку. Мережа підпілля охоплювала значну територію Полісся. У документах того часу серед напрямків діяльності згадуються, зокрема, Коростень — Житомир та Малин — Радомисль. Тож ця історія стосується не лише Коростенщини: підпільна мережа діяла й у напрямку Малина та Радомисля.
Восени 1922 року повстанці готували масштабний виступ проти радянської влади. Планували одночасні дії в кількох напрямках, порушення зв’язку та роботи залізниці. Коростень мав відігравати важливу роль у планах підпілля. Однак радянські каральні органи дізналися про підготовку повстання раніше й у ніч із 4 на 5 жовтня почали масштабну операцію з ліквідації організації.
Захопити керівників підпілля — Опанаса Петрика та Луку Костюшка — чекістам тоді не вдалося.
Ось що про цей епізод доповідало керівництво радянських органів держбезпеки до Москви:
«В первую очередь тов. Голышев с небольшой группой сотрудников принял необходимые меры к ликвидации штаба ВПА, при чем ему удалось вызвать под предлогом якобы на съезд атаманов в Коростень Петрика и Костюшко, оставив для них засаду из 5-ти сотрудников. Благодаря трусости последних и колоссальной физической силе первых, им, Петрику и Лукашу удалось бежать из засады и предупредить членов организации с. Дидковичи. После чего тов. Голышев немедленно снял штаб Коростеньской дивизии и выехал с кавотрядом в Дидковичи, но в селе почти никого из мужчин не оказалось».
П’ятьом співробітникам каральних органів не вдалося затримати двох керівників підпілля. Петрик і Костюшко вирвалися із засідки в Коростені та встигли попередити своїх товаришів у Дідковичах. Коли туди прибув кавалерійський загін, більшості чоловіків у селі вже не було.
Однак урятувати всю організацію не вдалося. Радянські спецслужби провели масові арешти, і станом на 22 листопада 1922 року ув’язнили 505 осіб. У березні 1923 року в Житомирі відбувся суд над учасниками Волинської повстанської армії, 111 підпільників засудили до страти з конфіскацією майна.
Опанасу Петрику після подій жовтня вдалося перейти кордон. Пізніше він знову повернувся на територію радянської України, був заарештований і постав перед судом.
Історія Волинської повстанської армії залишається малодослідженою. Навіть кількість її учасників, масштаби мережі та наслідки каральної операції в різних джерелах відрізняються. Чимало відомостей про організацію збереглися переважно в документах самих радянських спецслужб, слідчих справах та окремих архівних матеріалах.
Я продовжую досліджувати діяльність Волинської повстанської армії, її учасників та мережу українського підпілля на Коростенщині й Поліссі. Тема виявилася значно ширшою, ніж може здатися на перший погляд, тому про нові знахідки, окремих учасників підпілля та маловідомі епізоди цієї історії розповім у наступних дописах.
