Сто років тому до Коростеня з’їхалися рабини та представники єврейських громад із багатьох міст Радянського Союзу — серед організаторів і учасників були й малинські рабини
Мало хто знає, що восени 1926 року Коростень став одним із центрів єврейського релігійного життя не лише Волині, а й усієї тодішньої радянської України. 26–28 жовтня до міста з’їхалися десятки рабинів, представників єврейських релігійних громад та гостей із різних регіонів Радянського Союзу.
Формально влада дозволила провести тут лише з’їзд представників єврейського релігійного культу Коростенського, Житомирського та Шепетівського округів. Насправді ж подія вийшла далеко за межі трьох округів. До Коростеня прибули представники Києва, Ленінграда, Одеси, Полтави, Новозибкова, Бахмута, Миколаєва та інших міст. З різних куточків країни надходили привітальні телеграми.
Серед учасників і гостей були відомі рабини, а почесним головою з’їзду заочно обрали одного з найвпливовіших єврейських релігійних діячів того часу — Любавицького Ребе Йосефа Іцхака Шнеєрсона.
Через місяць після подій газета «Га-Цфіра», яка видавалася у Варшаві, назвала цю подію «Першим з’їздом рабинів Радянської Росії». За наявними нині відомостями, нічого подібного — настільки представницького дозволеного зібрання рабинів та представників традиційних єврейських громад — у Радянському Союзі ані до, ані після Коростенського з’їзду не проводилося.
Саме тому значення трьох осінніх днів 1926 року виходить далеко за межі місцевої історії. У жовтні 2026 року від цих подій минає сто років.
ЄВРЕЙСЬКИЙ КОРОСТЕНЬ 1920-Х РОКІВ
Щоб зрозуміти, чому місцем проведення такого з’їзду став саме Коростень, необхідно уявити місто того часу. За переписом населення 1926 року в Коростені проживало 6089 євреїв — близько 50,7% населення міста. Отже, фактично кожен другий коростенець був євреєм.
Єврейська громада становила одну з найважливіших частин міського життя. У Коростені діяли синагоги та молитовні будинки, релігійні громади, мікви, існували традиційні професійні й родинні зв’язки з іншими містечками Волині.
Одночасно Коростень мав ще одну надзвичайно важливу перевагу — залізницю. У 1920-х роках місто вже було великим залізничним вузлом. Звідси існувало сполучення в напрямках Києва, Житомира, Новограда-Волинського, Овруча та далі на північ. Для учасників, які мали прибути з різних міст, транспортна доступність була принциповою.
Причину вибору Коростеня тепер можна встановити безпосередньо з документів організаторів з’їзду. У клопотанні ініціативної групи зазначалося, що Коростень було обрано як «найзручніший для зазначених округів щодо шляхів сполучення». Отже, одним із головних і документально підтверджених чинників стало саме транспортне положення міста.
Коростень поєднував наявність численної єврейської громади зі зручним залізничним сполученням, що робило його природним місцем для такого зібрання. Проте отримати дозвіл на з’їзд виявилося значно складніше, ніж можна було очікувати.
ЯК ГОТУВАЛИ З’ЇЗД
Збережене архівне листування дає можливість поетапно простежити підготовку зібрання. До ініціативної групи входили Зуся Віграйзер із Коростеня, овруцький рабин Шмуель Кіпніс, олевський рабин Яків Левицький та малинський рабин Шулім Гохман. Саме їхні імена стоять під клопотанням про дозвіл на проведення з’їзду.
Підготовка розпочалася щонайменше в червні 1926 року. Не пізніше 18 червня ініціативна група звернулася до Коростенського окружного адміністративного відділу з офіційним клопотанням, а вже 24 червня з Коростеня до НКВС УСРР було направлено таємний запит щодо можливості такого зібрання.
У заяві пропонувалося зібрати представників релігійних громад у Коростені, у приміщенні синагоги «Горностайпль» на Банній вулиці. Серед питань майбутнього зібрання називали об’єднання єврейських релігійних громад, виготовлення та продаж кошерної їжі, діяльність мікв та інші потреби релігійного життя.
Однак радянська бюрократична машина розпочала тривале погодження. До вирішення питання були залучені Коростенський окружний адміністративний відділ та Народний комісаріат внутрішніх справ УСРР.
30 червня з Харкова повідомили, що проведення такого зібрання в принципі можливе, однак дату необхідно погодити з відповідними органами. Після завершення з’їзду місцева влада мала надіслати до НКВС його протокол та інші матеріали. Таким чином, ще на етапі підготовки майбутнє зібрання перебувало під контролем державних установ.
Запланований на 15 серпня з’їзд не відбувся. Підготовка тривала ще кілька місяців. Зрештою дозвіл було отримано. В архівній довідці прямо зазначалося, що у приміщенні Коростенської «Овруцької» синагоги дозволяється провести 26–28 жовтня 1926 року з’їзд представників єврейського релігійного культу Коростенського, Житомирського та Шепетівського округів.
Затверджений владою порядок денний був значно коротшим, ніж ранні пропозиції організаторів, і містив два питання: про об’єднання єврейських релігійних громад та про мікви.
Архівні документи дозволяють розв’язати й давню плутанину щодо місця проведення з’їзду. Горностайпольська синагога на Банній вулиці справді була визначена місцем запланованого на 15 серпня зібрання. Однак з’їзд 26–28 жовтня проходив у Коростенській «Овруцькій» синагозі. Це підтверджують як дозвільні документи, так і протокол самого з’їзду.
26 ЖОВТНЯ 1926 РОКУ
Протокол з’їзду зберіг точну дату і навіть годину початку. 26 жовтня 1926 року о 12-й годині дня в Коростенській «Овруцькій» синагозі відкрився з’їзд релігійних громад Коростенського, Житомирського та Шепетівського округів. У самому протоколі зазначено, що він проводився на підставі дозволу Коростенського окружного адміністративного відділу від 7 вересня 1926 року №9093.
Офіційний список містить 50 делегатів. Окремо складено список приїжджих гостей, у якому зафіксовано ще 22 особи. Таким чином, за архівними документами можемо впевнено говорити щонайменше про 72 делегатів та офіційних гостей.
Однак фактичне коло присутніх було ширшим. Окрім зареєстрованих делегатів і гостей, у роботі окремих засідань брали участь інші особи, а сама синагога, за свідченнями сучасників, була переповнена місцевими жителями. Тому цифри, що з’являлися в тогочасній пресі, не завжди збігалися з офіційною реєстрацією.
Радянські публікації взагалі були схильні представляти коростенське зібрання як значно масштабнішу подію. Архівний список натомість дозволяє чітко відокремити зареєстрованих делегатів від приїжджих гостей.
Особливо промовистою є географія учасників. Формально дозвіл стосувався представників трьох округів — Коростенського, Житомирського та Шепетівського. Насправді ж на з’їзд прибули представники значно ширшого кола міст.
Серед приїжджих гостей у списках бачимо Київ, Новозибків, Одесу, Полтаву, Бахмут та інші міста. В інших документах і повідомленнях, пов’язаних зі з’їздом, фігурують також Ленінград, Миколаїв, Вінниця, Кременчук та низка інших центрів єврейського життя.
Отже, формально окружний за своїм дозволом Коростенський з’їзд фактично набув всеукраїнського характеру, а присутність гостей із міст за межами УСРР надавала йому й ширшого, загальносоюзного виміру.
КОРОСТЕНЬ ЗУСТРІЧАЄ ГОСТЕЙ
Надзвичайно живий опис атмосфери тих днів залишила єврейська преса. 25 листопада 1926 року «Га-Цфіра» писала, що найбільша радість від проведення з’їзду панувала саме серед єврейського населення Коростеня.
Місцева громада організувала прийом гостей. За свідченням газети, коростенські євреї намагалися розміщувати учасників у власних домівках. Протягом усього часу роботи з’їзду в єврейській частині міста панувала незвичайна атмосфера.
Зала синагоги була переповнена. На перше засідання прийшло стільки людей, що приміщення ледве могло всіх умістити. До Коростеня прибули євреї із сусідніх міст і містечок. Автор газетного повідомлення згадував про людей, які плакали від хвилювання, і про вигуки традиційного благословення «Шегехеяну» — подяки Богові за те, що людина дожила до особливої події.
Для значної частини єврейської громади Коростеня ця подія, безперечно, мала велике емоційне та символічне значення. Особливо промовисто це виглядає на тлі дедалі відчутнішого тиску радянської держави на традиційне релігійне життя.
Водночас нововиявлені радянські документи дозволяють побачити складнішу картину. У звіті уповноваженого представника Коростенського окружного адміністративного відділу М. Гантмана також зазначалося, що синагога, де проходив з’їзд, була вщерть заповнена людьми різних верств єврейського населення Коростеня та округи.
Проте ставлення до з’їзду було неоднаковим: за спостереженнями радянського чиновника, частина робітників, службовців і молоді ставилася до нього критично, тоді як серед інших верств він викликав помітне зацікавлення й співчуття.
Радянська антирелігійна преса намагалася особливо наголошувати саме на опозиційних настроях. Тому говорити про одностайну реакцію всієї єврейської громади міста було б спрощенням. З’їзд одночасно викликав і сильне релігійне піднесення, і суперечки, що добре відображало складність єврейського життя в радянському суспільстві 1920-х років.
ГОЛОВНІ УЧАСНИКИ
З’їзд відкрив один із його організаторів — рабин Яків Левицький з Олевська. У своїй вступній промові він говорив про становище традиційного єврейства та висловив сподівання, що радянська влада й надалі дозволятиме діяльність у релігійній сфері в межах чинного законодавства.
Важливу роль у підготовці з’їзду відіграв також овруцький рабин Шмуель Кіпніс. Подальші документи радянських органів свідчать, що його діяльність після з’їзду залишалася під особливою увагою влади.
Однією з центральних постатей з’їзду став рабин Шломо-Йосеф Зевін, який тоді служив у Новозибкові. Саме йому належала велика доповідь про об’єднання релігійних громад. У документах з’їзду вона збереглася окремим додатком: «Доклад раввина Зевина на тему об объединении общин».
Зевін був одним із найосвіченіших рабинів свого покоління. Надалі він став відомим релігійним ученим і головним редактором фундаментальної «Талмудичної енциклопедії».
Співдоповідачем у питанні об’єднання громад виступив рабин Леві га-Леві Гроссман. Його виступ також зберігся серед документів з’їзду. Окрему доповідь було присвячено питанню мікв — ритуальних купалень, утримання яких становило одну з важливих практичних проблем єврейських громад.
Серед гостей був і київський рабин Хаїм Матусов, який згодом, перед Другою світовою війною, став рабином Коростеня. Його склеп зберігся на місцевому кладовищі.
Приїзд Хаїма Матусова привернув увагу радянських органів ще до початку з’їзду: в анонімному донесенні до ДПУ окремо повідомлялося, що серед очікуваних гостей із Києва буде рабин Матусов. Його ім’я присутнє й серед матеріалів, пов’язаних з учасниками коростенського зібрання.
Цікавою є й постать молодого малинського рабина Арона Тверського. Навколо нього протягом багатьох років існувала плутанина. У деяких публікаціях серед учасників з’їзду називали також адмора Хаїма-Іцхака Тверського, Лоєвського Ребе.
Однак нові уточнення дозволяють це спростувати. Після перевірки списків і консультації з нащадком Хаїма-Іцхака Тверського було встановлено, що він у Коростенському з’їзді не брав участі. Помилку, допущену в одному з джерел, згодом повторили інші автори. Таким чином, Тверський серед учасників з’їзду був один — Арон Тверський із Малина.
Водночас нововиявлений документ Головного рабинату Землі Ізраїлю засвідчує, що Арон Тверський уже в молодому віці мав статус адмора й був відомим хасидським духовним лідером. Отже, загальна кількість адморів, присутніх на Коростенському з’їзді, залишається незмінною — їх було троє.
Особливо цікаво, що Арона Тверського вдалося ідентифікувати на відомій груповій фотографії учасників з’їзду. Такий приклад добре показує, наскільки важливим є зіставлення архівних списків із родинними джерелами та пізнішими дослідженнями.
ЛЮБАВИЦЬКИЙ РЕБЕ — ПОЧЕСНИЙ ГОЛОВА
Під час першого засідання учасники з’їзду обрали почесним головою рабина Йосефа Іцхака Шнеєрсона — шостого Любавицького Ребе, який на той час перебував у Ленінграді. Його обрання мало передусім символічне значення: один із найавторитетніших діячів традиційного єврейства в СРСР став почесним головою Коростенського з’їзду, хоча особисто на ньому не був присутній.
Важливо розрізняти поняття «рабин» і «ребе», або «адмор». Рабин є релігійним і правовим авторитетом громади, тоді як адмор у хасидській традиції — духовний очільник певної хасидської династії та кола послідовників.
Після обрання Шнеєрсона почесним головою до Ленінграда було надіслано повідомлення, а у відповідь учасники отримали привітальну телеграму Ребе. Її оголосили на з’їзді, і вона увійшла до комплексу його документів.
Сам факт такого звернення був важливим: він пов’язував формально окружне зібрання в Коростені з одним із найвпливовіших центрів єврейського релігійного життя Радянського Союзу.
Телеграма Шнеєрсона була не єдиною. Серед матеріалів з’їзду зберігся окремий додаток із привітальними телеграмами, що надходили до Коростеня з різних міст. Це ще раз показує, що значення події виходило далеко за межі трьох округів, якими формально обмежувався дозвіл на проведення з’їзду.
ПРО ЩО ГОВОРИЛИ В КОРОСТЕНІ
Особлива цінність архівної справи полягає в тому, що зберігся не лише загальний протокол. До нього долучено тексти доповідей, співдоповідей, резолюцій, заключних виступів та привітальних телеграм. Це дозволяє побачити з’їзд зсередини.
Центральним питанням стало об’єднання єврейських релігійних громад. Учасники намагалися виробити механізм їхнього спільного представництва перед органами влади та координації вирішення повсякденних питань релігійного життя.
Це були далеко не абстрактні проблеми. Єврейські громади мали утримувати синагоги й молитовні будинки, забезпечувати діяльність мікв, організовувати кошерний забій, релігійне навчання та виконання інших приписів, без яких традиційне життя ставало дедалі складнішим.
Окрему доповідь присвятили міквам — ритуальним купальням. Збережені матеріали містять не лише виступи, а й співдоповіді та резолюції, тобто обговорення мало цілком практичний характер і завершувалося конкретними рішеннями.
Особливо важливим результатом стало прагнення створити постійний орган, який мав продовжувати роботу після завершення з’їзду, представляти інтереси громад і звертатися до державних установ. За наявними відомостями, до такого виконавчого органу було обрано дев’ять осіб.
Саме організаційний бік Коростенського з’їзду викликав найбільше занепокоєння радянської влади. У матеріалах антирелігійної комісії, складених уже після події, об’єднання трактувалося не просто як вирішення внутрішніх релігійних справ, а як спроба створити ширшу організаційну й економічну основу для діяльності рабинату та посилити його вплив на єврейське населення.
Водночас радянські чиновники зафіксували, що під час з’їзду робилися спроби порушити й питання, які виходили за межі офіційно затвердженого порядку денного, зокрема пов’язані з релігійним вихованням дітей. Для влади це стало додатковим свідченням того, що з’їзд може мати значно ширші наслідки, ніж звичайне окружне релігійне зібрання.
З’ЇЗД ПІД НАГЛЯДОМ
Влада знала про підготовку Коростенського з’їзду задовго до його відкриття. 22 жовтня 1926 року, за чотири дні до початку роботи, на засіданні окружної антирелігійної комісії окремим питанням розглядалося: «Про з’їзд равинів в м. Коростень».
Рішення цього засідання показують, наскільки уважно влада готувалася до майбутньої події. Комісія погодилася з дозволом на проведення з’їзду, однак запропонувала вилучити з порядку денного питання про забезпечення населення кошерним м’ясом і торгівлю ним, вважаючи його не релігійним, а господарським.
Водночас було вирішено провести серед населення Коростеня спеціальну роз’яснювальну кампанію. Офіційними представниками на з’їзді призначалися Гехтман і Гантман, яким доручалося бути присутніми на засіданнях та висвітлювати їхній перебіг у місцевій і центральній пресі. Окремим рішенням доручалося належним чином організувати на з’їзді так звану «свідомчу роботу».
Отже, зібрання ще до свого відкриття перебувало під безпосереднім наглядом радянських органів.
Після завершення з’їзду ставлення влади до нього стало ще жорсткішим. 15 листопада 1926 року окружна антирелігійна комісія знову повернулася до цієї теми — тепер уже в пункті порядку денного «Інформація про з’їзд равинів».
У постанові комісії прямо зазначалося, що дозвіл на проведення з’їзду став наслідком формального підходу до справи і був помилковим. Водночас представник ДПУ повідомив, що цей орган своєї згоди на скликання з’їзду не давав.
Особливо показово, що самі радянські чиновники визнали значно ширший масштаб події. У протоколі зазначалося, що за характером зв’язків з’їзд набув всесоюзного значення: до Коростеня прибули гості з Києва, Ленінграда, Новозибкова та інших міст, а на адресу учасників надходили привітальні телеграми з багатьох округів Радянського Союзу.
Найбільшу небезпеку радянські органи вбачали в прагненні громад до об’єднання. У рішеннях з’їзду вони побачили спробу створити постійний релігійний центр, здатний координувати діяльність єврейських громад і посилити вплив духовенства.
Серед практичних питань, які особливо привертали увагу влади, згадувалися кошерний забій і торгівля м’ясом, діяльність різників, реєстрація шлюбів і народжень та передача мікв у користування релігійних громад. У відповідь антирелігійна комісія запропонувала посилити роз’яснювальну й антирелігійну кампанію серед єврейського населення та активніше висвітлювати діяльність рабинів у пресі.
Документи дозволяють побачити Коростенський з’їзд із двох протилежних боків. Для його учасників це була спроба захистити й організувати традиційне єврейське життя. Для радянської влади сама можливість об’єднання громад і створення постійного представницького органу вже виглядала небезпечним посиленням релігійного впливу.
ТЕЛЕГРАМА, ЯКА ЗАПІЗНИЛАСЯ
Серед архівних матеріалів є документ, який особливо яскраво характеризує радянську бюрократію.
2 листопада 1926 року, вже після завершення з’їзду, до Коростенського окружного адміністративного відділу надійшла телеграма НКВС УСРР із Харкова. Її зміст був надзвичайно лаконічним: «телеграфувати, чи зібрався з’їзд рабинів; якщо ні — дозвіл анулювати». Документ був підписаний заступником народного комісара внутрішніх справ Сліньком.
Але телеграма запізнилася: з’їзд завершив роботу 28 жовтня, тобто на момент її надходження від закриття зібрання минуло вже п’ять днів.
Цей невеликий документ яскраво показує неузгодженість дій радянського адміністративного апарату. Проведення з’їзду було офіційно дозволене, однак центральна влада згодом доручила анулювати дозвіл, якщо зібрання ще не розпочалося.
У службовому листуванні пізніше спеціально зазначалося, що телеграфне розпорядження про анулювання дозволу Коростенський окрвідділ отримав лише 2 листопада. На той час воно вже не могло нічого змінити: з’їзд відбувся і завершив свою роботу.
КОРОСТЕНСЬКИЙ РАБИН — ТЕЛЕГРАМА ІЗ ЗАСЛАННЯ
Є в історії з’їзду ще один дуже промовистий епізод, безпосередньо пов’язаний із Коростенем. Серед учасників зібрання не було Еліезера Шехтмана, який на той час перебував у засланні.
27 жовтня 1926 року, у другий день з’їзду, з Тюмені до Коростеня надійшла його телеграма, адресована одному з організаторів зібрання — овруцькому рабину Шмуелю Кіпнісу. У ній Еліезер Шехтман передавав привітання учасникам з’їзду й підписався як «рабин м. Коростеня».
Телеграма свідчить, що навіть із заслання він підтримував зв’язок із Коростенем і знав про проведення зібрання.
Цей короткий епізод особливо виразно передає суперечність становища єврейського релігійного життя середини 1920-х років. У Коростені влада офіційно дозволила провести масштабний рабинський з’їзд, на який прибули представники багатьох громад, тоді як рабин, пов’язаний із самим містом, міг звернутися до його учасників лише з далекої Тюмені.
ЗАКРИТТЯ
Заключні промови Зевіна та Гроссмана теж збереглися в архівній справі. Їхній зміст показує, що учасники розглядали Коростенський з’їзд не як разову подію, а як початок подальшої спільної роботи та координації діяльності єврейських релігійних громад.
Зевін говорив про необхідність продовжувати розпочату роботу, зміцнювати зв’язки між громадами та підтримувати традиційне єврейське життя. Гроссман окремо подякував євреям Коростеня за прийом гостей.
Особливо барвисто останні хвилини з’їзду описувала «Га-Цфіра». За її повідомленням, після офіційного оголошення про закриття люди ще довго не хотіли залишати зал. Звучали хасидські мелодії. Автор газетного повідомлення писав, що таких пісень уже багато років не було чути в радянській Росії.
Звісно, цей текст має емоційний і публіцистичний характер. Проте саме він дозволяє відчути те, чого майже неможливо знайти в сухих протоколах радянських установ, — настрій людей.
Для багатьох присутніх ці три дні стали яскравим свідченням того, що, попри суспільні зміни та дедалі відчутніший тиск на релігію, традиційне єврейське релігійне життя в Радянському Союзі ще зберігало значну життєздатність.
ЩО СТАЛОСЯ ПІСЛЯ З’ЇЗДУ
Оптимізм учасників виявився передчасним. Після Коростенського з’їзду його організатори та найактивніші учасники опинилися під посиленою увагою радянських органів. Одного з головних організаторів — овруцького рабина Шмуеля Кіпніса — невдовзі після з’їзду заарештували. Під арештом він провів кілька тижнів.
Особливе занепокоєння влади викликало прагнення учасників не обмежуватися одним зібранням. Обраний на з’їзді виконавчий орган із дев’яти осіб мав продовжувати спільну роботу релігійних громад, звертатися до державних установ та сприяти виконанню ухвалених рішень.
Архівні документи показують, що вже в перші місяці 1927 року ця діяльність фактично опинилася під тиском. 14 лютого 1927 року рабини, які входили до обраної в Коростені комісії, підписали заяву до Коростенського окружного адміністративного відділу. У ній вони повідомляли, що вважають комісію розпущеною і відмовляються від подальшого виконання пов’язаних із нею функцій.
Проте на цьому спостереження не припинилося. У секретному листуванні радянських органів у березні 1927 року знову фігурує Шмуель Кіпніс. Державні чиновники звинувачували його в продовженні активної роботи серед віруючих та намагалися контролювати його контакти й діяльність.
Розглядалася також ідея нового великого рабинського зібрання, зокрема в Ленінграді, однак воно так і не відбулося.
Таким чином, Коростенський з’їзд виявився не початком тривалої легальної організаційної діяльності, як сподівалися його учасники, а радше коротким «вікном можливостей». У наступні роки радянська політика щодо релігійних організацій ставала дедалі жорсткішою, а простір для подібних відкритих зібрань швидко звужувався.
ФОТОГРАФІЯ, ЯКА ПЕРЕЖИЛА УЧАСНИКІВ
До наших днів дійшла унікальна групова фотографія, зроблена під час Коростенського з’їзду. Вона зберігається в Національній бібліотеці Ізраїлю в Єрусалимі.
У великому приміщенні перед об’єктивом зібралися чоловіки — рабини, представники громад, гості та місцеві жителі. Частина стоїть, частина сидить, а кілька людей розташувалися на підлозі перед першим рядом. У верхній частині приміщення видно людей, які спостерігають за фотографуванням із вікон.
Ця світлина надзвичайно добре доповнює архівні документи. Завдяки їй сухі архівні списки — п’ятдесят делегатів і двадцять два офіційні гості — набувають людських облич.
Ідентифіковано поки далеко не всіх. Серед установлених учасників — молодий малинський рабин Арон Тверський, один із небагатьох, кого сьогодні можна впевнено впізнати на груповій фотографії. Збережені документи також засвідчують, що вже в молодому віці він мав статус адмора і був відомим хасидським духовним лідером.
Можливо, подальше дослідження архівів та родинних колекцій дозволить повернути імена ще багатьом людям із цієї фотографії.
ЧОМУ КОРОСТЕНСЬКИЙ З’ЇЗД ВАЖЛИВИЙ СЬОГОДНІ
В історії великої країни три дні можуть здатися незначним епізодом. Але іноді саме такі короткі моменти найкраще показують цілу епоху.
Коростенський з’їзд 1926 року опинився буквально на межі двох світів. З одного боку — жива мережа традиційних єврейських громад, рабини, синагоги, мікви, релігійні школи, тисячі людей, для яких віра залишалася природною частиною життя. З іншого — нова радянська держава, яка вже створювала антирелігійні комісії, контролювала зібрання, збирала інформацію про рабинів і дедалі підозріліше ставилася до будь-якої незалежної організації релігійного життя.
У Коростені ці два світи зустрілися в одному приміщенні. Рабини говорили про об’єднання громад. Державні представники записували їхні слова. З різних міст надходили телеграми підтримки. Антирелігійна комісія вже готувала свої висновки. Єврейські мешканці Коростеня приймали гостей у власних домівках. А центральний Наркомат внутрішніх справ через кілька днів після завершення з’їзду ще намагався з’ясувати, чи не можна його скасувати.
У наступні роки частина учасників з’їзду зіткнеться з радянськими репресіями, дехто емігрує, а традиційне єврейське релігійне життя на території Радянського Союзу зазнає удару, наслідки якого відчуватимуться десятиліттями.
Особливого значення Коростенському з’їзду надає і його масштаб. Формально дозволений як зібрання представників трьох округів, фактично він зібрав рабинів і гостей із багатьох міст України та інших частин Радянського Союзу. За наявними нині відомостями, подібного за масштабом відкритого рабинського зібрання в СРСР більше провести не вдалося.
Проте восени 1926 року цього майбутнього ще ніхто не знав. Три дні — 26, 27 і 28 жовтня — Коростень жив зовсім іншою атмосферою. У переповненій синагозі говорили про майбутнє єврейських громад, читали привітальні телеграми, сперечалися, ухвалювали резолюції, обирали виконавчий комітет. А наприкінці, за словами очевидця, люди ще довго не хотіли розходитися.
Через сто років ця історія повертається до Коростеня. І сьогодні ми можемо побачити її значно повніше, ніж раніше: не лише через пізні спогади й перекази, а через протоколи самого з’їзду, заяви організаторів, дозволи влади, телеграми, списки делегатів і гостей, тексти доповідей, секретне листування радянських органів, тогочасну пресу та унікальну групову фотографію людей, які восени 1926 року зібралися в Коростені.
Автор висловлює щиру подяку Avraham Borshevsky за надані матеріали, консультації та допомогу в уточненні окремих фактів, пов’язаних із Коростенським рабинським з’їздом 1926 року.
ДЖЕРЕЛА ТА ЛІТЕРАТУРА
- Державний архів Житомирської області (ДАЖО). Ф. Р-363. Оп. 1. Спр. 1267. Матеріали щодо підготовки, проведення та наслідків з’їзду рабинів у Коростені 1926 року.
- ДАЖО. Ф. Р-363. Оп. 1. Спр. 1277. Документи щодо діяльності рабинів і релігійних громад після Коростенського з’їзду, 1927 р.
- ДАЖО. Ф. П-86. Оп. 1. Спр. 619. Протокол антирелігійної комісії та матеріали про з’їзд рабинів у Коростені.
- Коммунистическая власть против религии Моисея: Документы 1920–1937 и 1945–1953 гг. / Сост. В. Ю. Васильев, П. Н. Кравченко, Р. Ю. Подкур; ред. серии Л. И. Килимник. Вып. 2. Винница: Глобус-пресс, 2005.
- Гринбаум А. Раввинская конференция в Коростене (1926) // Вестник Еврейского университета в Москве. 1994. №3. С. 82–86.
- Винницкий С. Раввинский съезд в Коростене // Безвірник. 1926. №11. С. 32–34.
- Га-Цфіра. 1926. 25 листопада. №48. Матеріали про рабинський з’їзд у Коростені.
- Всесоюзний перепис людности 1926 року. Т. XI.
