Німецький артилерист залишив детальний опис боїв на Малинщині влітку 1941 року — з назвами сіл, дорогами, переправами й місцями поховань
Іноді історію доводиться шукати в неочевидних джерелах. Одне з таких — спогади військовослужбовця німецької 262-ї піхотної дивізії про бої на Малинщині влітку 1941 року.
Йдеться про текст «Unsere Batterie (7./AR 262) im Osten» — «Наша батарея (7./AR 262) на Сході». Його автор — Ferry Haidner, військовослужбовець 7-ї батареї 262-го артилерійського полку. У своїх записах він послідовно описує шлях підрозділу під час війни проти Радянського Союзу.
Цей текст варто сприймати саме як свідчення однієї зі сторін війни, зі всіма властивими такому джерелу особливостями — мовою, оцінками та поглядом німецького військовослужбовця. Але для нас це передусім краєзнавче джерело: автор називає населені пункти Малинщини, дороги, річки, дати, місця позицій та поховань і описує події, які відбувалися тут понад 85 років тому.
Особливо детально описаний період від 22 липня до середини серпня 1941 року. В автора він починається окремим розділом — «Malin. 22. Juli – 1. August 1941».
«Малин. 22 липня — 1 серпня 1941 року»
Нижче — переклад фрагментів спогадів, які стосуються Малина та навколишніх сіл. Авторську лексику й оцінки залишаємо там, де вони важливі для розуміння самого джерела.
Від Краснобірки ми рухалися вже в бойовому порядку й були готові будь-якої миті зустріти противника. Марш пролягав через Мирчу до Ворсівки, де 22 липня, північніше від неї, ми зайняли свою першу вогневу позицію у «малинському пеклі».
Одразу після прибуття ми отримали завдання на ведення вогню. Противник не залишився без відповіді й послав нам свої «залізні привіти».
Наша вогнева позиція містилася в лісовому масиві південніше Малина. Великі труднощі створював заболочений лісовий ґрунт, який не дозволяв викопувати укриття: вже після кількох ударів лопатою доходили до ґрунтових вод.
Окремо автор згадує дорогу між Ворсівкою та Малином. За його словами, вона мала ключове значення для постачання німецьких частин.
Радянська авіація з кожним днем посилювала удари по єдиній дорозі між Ворсівкою та Малином, якою мало йти все постачання.
Наша батарея під час авіанальотів відбулася порівняно легко, натомість втрати інших частин були значними. Продовольство та боєприпаси можна було доставляти на позиції лише вночі.
Далі у спогадах з’являється Ірша та будівництво переправи.
Наступним завданням для наших саперів було створення плацдарму через Іршу південніше Малина, де противник уперто оборонявся.
Минали дні. Ми втратили відчуття часу й знали лише безперервний бій. Не було ні відпочинку, ні сну — лише постійна готовність, атаки, град снарядів, авіабомби та оборона.
Годину за годиною, вдень і вночі наші сапери будували дерев’яний міст через Іршу. Він безперервно перебував під ударами радянської авіації: його вражали, пошкоджували й одразу ремонтували.
Одночасно плацдарм постійно підсилювали новими силами та постачанням.
П’ять могил біля дороги на Малин
Окремий епізод датований 24 липня 1941 року. Автор пише про бій безпосередньо на позиціях батареї в лісі поблизу Ворсівки.
Вранці 24 липня радянська піхота раптово увірвалася на нашу вогневу позицію в лісі північніше Ворсівки. Між нашими артилеристами та противником відбувся короткий і запеклий рукопашний бій.
Коли радянських солдатів витіснили, перед нами лежали п’ятеро загиблих товаришів нашої батареї — перші загиблі, яких ми втратили в цій війні.
Автор називає їх: Willy Böhm, Josef Kowatschek, Karl Dekanovsky, August Egl та Julius Stratil.
Глибоко вражені, ми стояли біля могили цих п’ятьох товаришів на узліссі північніше Ворсівки, біля дороги на Малин. Ми встановили їм там п’ять простих березових хрестів.
Наступними днями батарея продовжувала зазнавати втрат. 25 липня, за записами автора, четверо військових були тяжко поранені. Двоє з них згодом померли.
26 липня тяжкого поранення зазнав Wachtmeister Wawrowsky. Наступного дня він помер на головному перев’язувальному пункті у Ворсівці й був похований там само.
1 серпня — Малин
Окремо автор фіксує події 1 серпня 1941 року:
Нарешті на 1 серпня був призначений наступ безпосередньо на Малин. Після посиленої артилерійської підготовки містечко Малин, яке стало для нас таким доленосним, наша піхота взяла штурмом, а противника відкинули на північ і схід.
Того ж дня ми зайняли нові позиції за залізничною лінією, на північний схід від Малина, в колонії Malindorf.
Сам плацдарм, однак, залишався для нас міцним горішком — противник продовжував відчайдушно оборонятися.
Malindorf у розумінні автора — це сучасна Малинівка, що розташована на північний схід від Малина. Таким чином, опис автора дає досить чітке уявлення про напрямок, у якому після боїв за місто просувалася батарея.
На цьому малинська історія батареї не закінчилася. 2 серпня вона просунулася далі на північний схід — у район Рудні-Вороб’ївської. 4 серпня підрозділ відійшов на захід, у район Лумлі та Баранівки, де знову відбувалися важкі бої.
Згодом батарея опинилася в районі Головок, на північний захід від Малина, де залишалася до 12 серпня.
Автор підсумував цей період короткою фразою:
Три тижні під Малином стали для нас вічністю.
«Відпочинок у Мирчі»
Наступний розділ спогадів має назву «Ruhe in Mirtscha» — «Відпочинок у Мирчі».
У ніч із 13 на 14 серпня батарея залишила район бойових дій і тією ж дорогою рушила на південь. Підрозділ розмістили в лісі на північний захід від Мирчі.
9-та батарея стояла безпосередньо в селі. Автор згадує радянський авіаналіт, під час якого бомби підпалили великі клуні, де тримали коней. За його словами, підрозділ втратив майже 40 коней та частину спорядження.
21 серпня батарея знову рушила на схід. Її наступна позиція була північніше та східніше Малина, після чого маршрут проліг через район Нового Вороб’я, Тетерів та Іванків у напрямку Дніпра.
Що дають ці записи
Цінність цього джерела для місцевої історії не в авторських оцінках війни. Значно цікавіші деталі, які можна перевіряти й зіставляти з іншими джерелами.
Перед нами фактично маршрут одного німецького артилерійського підрозділу Малинщиною влітку 1941 року: Краснобірка — Мирча — Ворсівка — Малин — Малинівка — Рудня-Вороб’ївська — Лумля — Баранівка — Головки — знову Мирча.
Записи дають значно точніші орієнтири: позиції в лісі північніше Ворсівки, дорога Ворсівка—Малин, дерев’яний міст через Іршу, залізниця на північний схід від Малина, місця поховань і конкретні дати. Частину цих деталей можна зіставляти з відомими фотографіями та іншими німецькими документами про Малинщину.
Так само цікавим орієнтиром є Malindorf — сучасна Малинівка, де батарея зайняла позиції після боїв за Малин 1 серпня.
Це лише погляд одного учасника війни — німецького артилериста. Він не дає повної картини того, що відбувалося на Малинщині влітку 1941 року. Але саме такі приватні записи іноді зберігають те, чого немає в офіційних зведеннях: назву дороги, місце в лісі, кілька прізвищ, міст через річку чи село, в якому підрозділ провів одну ніч.
А з таких дрібниць і складається єдина картина локальної історії.
