Не всі, хто «водять Козу» під час різдвяних обрядів, знають про достеменне значення «кози» в системі символів святкового дійства.
Тим часом, коза символізувала і гарний урожай, і викликала алюзії до козлоногих фавнів, покровителів лісів, полів і стад та присвячених їм розгульних римських луперкалій; віщувала коза урожай і в українській традиції. Про це доволі написано книжок.
Хоча навряд чи сучасні виконавці ролі в обряді «водіння кози» знають, нащо вони це роблять.
Та метою цього допису є не екскурс монографіями дослідників звичаїв і не прискіпливе культурологічне коментування веселих різдвяних гуртів, якщо такі ще містом ходять. А, навпаки, доволі неприємний і несвятковий квест стежками справжнісіньких кіз. Принагідно хочеться і нову владу повести козячими слідами, бо жодна з попередніх не зважає на грубе порушення козами та їхніми індиферентними господарями природоохоронних правил, правил благоустрою Малина, які, вбачається, написані все ж на основі чинних законів.
Тому наголошую: містяни мали б тримати своїх кіз на власних обійстях. Випасати їх у парках чи на території за міста за межами власного подвір’я, на березі Ірші чи в заказнику Гамарня, в інших лісистих заповідних і незаповідних територіях не можна.
Проте власники кіз, а їх у Малині набереться не один десяток, мають у своїх лавах зухвалих пастухів, які годують-утримують кіз за рахунок екологічного благополуччя довкілля.
Річ у тім, що кіз таки не можна випасати на природоохоронних територіях (на відміну від корів та коней!), бо у них специфічна будова копита. Саме воно, копито, дошкуляє рослинності найбільше. Тут уже мушу направити вас до читання фахової літератури і більш глибокого вивчення законів.
Не раз писала з не меншим обуренням, ніж зараз, про випасання малинських кіз на малинських ландшафтах. Мене містяни піднімали на сміх, не кажучи вже про реагування відповідних служб.
Водіння кози (або і десятків кіз!) триває в місті і на околицях цілісінький рік. І дуже яскраво ілюструє всесильний пофігізм містян у питаннях збереження довкілля й елементарного мінімуму: поваги до його величності Закону.
Та у нас не Закон вершить справу, а Традиція. Якби ж то вона просто обмежувалася різдвяним водінням маскованого під козу персонажа. Все набагато гірше.
Підозрюю, що і цього разу мій заклик не буде почутим. Бо за козячим «ме-е-е» голос Закону і Совісті слабкий, непереконливий.
Тому у Малині і далі можна буде побачити кіз на Кургані Слави і в заказнику Гамарня.
Водіть собі і далі козу. А вона вас теж заведе, куди їй треба…
