Малинські лікарі приймали пологи у підвалі та не виходили з операційної, коли у центрі міста падали снаряди
MALYN.MEDIA — наш телеграм канал
У пологовому відділенні Малинської міської лікарні у буквальному сенсі вирує життя. Втомлені медики вже 40 діб продовжують допомагати малечі з’являтися на світ. Приймають також жінок із гарячих точок сусідньої Київщини – у більш спокійний Малин породіллі втікають на останніх тижнях вагітності та з кількаденними немовлятами на руках…
Про те, як весь цей час працюють медики та які випадки змусили їх найбільше хвилюватися, – розмовляємо із завідувачкою акушерсько-гінекологічного відділення Малинської лікарні Наталією Полянською.
– Наталю Анатоліївно, вже понад місяць ви працюєте в умовах війни. Яким був для вас цей час?
– Насправді складно. Такого спектра емоцій я, мабуть, ніколи не відчувала. З 24 лютого у нас народилося 22 дитинки – 10 дівчаток і 12 хлопчиків. І якраз найбільша кількість пологів, що важливо, припала саме на перші два тижні війни – коли ми всі були дещо розгублені. На додаток – ще й оперували при потребі.
Щоб не допустити якогось інциденту через спізнення лікаря – «на посту» постійно перебувають акушер, анестезіолог та педіатр. Зокрема, лікарі-неонатологи Мікутель Анжела Чеславівна, Комаревич Леся Миколаївна, Сичевська Оксана Олександрівна.
Надзвичайну роботу виконує й акушер-гінеколог Хомінець Людмила Петрівна. А ми зі ще однією лікаркою – Лесею Геннадіївною Руденко – взагалі вже 40 днів живемо в лікарні у буквальному сенсі. Тому можемо постійно надавати допомогу чи консультації.
– Чи вистачає вам рук?
– У нас було кілька працівниць, які тимчасово виїжджали з міста, щоб вивезти своїх діток у безпечні місця. Проте вони повернулися і продовжують нині працювати. Зараз ще відсутня акушерка, але вже телефонувала і сказала, що повернеться. Загалом наш колектив складається з 28 працівників – усі вони працюють під час війни. У колектив повернулись навіть ті, які раніше працювали в нас за сумісництвом на 0,5 ставки. З Києва та з приватної клініки Малина. Я пишаюся своїм колективом та дуже їм вдячна!
– Знаю, що ви навіть облаштувати родзал у підвалі.
– Так. В одній невеличкій кімнаті встановили спеціальний трансформер, на якому приймали пологи і надавали допомогу. У перші декілька днів ми й спали у цьому тісному приміщенні. А пізніше зрозуміли: війна не закінчиться за день-два, тому облаштували у підвалі ще одну більшу кімнату. Нині там живе, до слова, медсестра з Нових Вороб’їв, де були обстріли. З нею також – її 4-річна донечка.
– За весь час до вас поступали тільки мешканці Малинщини чи були також біженки?
– Мали також породіль і з сусідніх районів, і біженців.
– Які випадки вам найбільше запам’яталися?
– Таких було два… Перший – до нас поступила вагітна жінка з Бородянки. Вони разом з мамою втекли з-під обстрілів. На другий день її прооперували, з дитинкою все добре. Зараз ці дві жінки залишилися у Малині.
А другий випадок – це 26-річна молода мама з-під Іванкова. За 10 днів до приїзду в Малин вона народила дитину. Десять днів просиділа з немовлям у підвалі, а коли почула, що рашисти для втіх шукають собі місцевих жінок, разом із сестрою відважилася втікати. Сім кілометрів жінки з малюком йшли пішки, а потім їх врятували волонтери і привезли до нас. Жінка була втомлена, кульгала, мала стерті ноги… Наші медики її оглянули і надали першу допомогу. Зараз і з мамою, і з малечою, дякувати Богу, все добре.
– Що ви як медик з багаторічним досвідом відчували у такі моменти? Зокрема, й тоді, коли доводилося приймати пологи у підвалах, а десь там – Малин і Малинщину обстрілювали з повітря?
– Це не передати словами. Емоції дуже сильні. Ніби й загартована вже ситуаціями, маю трохи історій за плечами, а все одно інколи відчувала себе розгубленою. Тому не можу похвалитися, що ми – і я в тому числі – тут усі відреагували як супергерої. Особливо стрес відчувався у перші дні. Потім до всього звикли, прийшли до себе, сконцентрувалися і зрозуміли: треба берегти не тільки своє життя, а й життя своїх пацієнтів. І зразу при перших секундах тривоги усі спускалися у підвал, прислухалися до сирен…
Але були й екстрені випадки. Так, у вечір, коли обстрілювали центр Малина, ми взагалі були в операційній. Разом з колегами прийняли рішення, що випадок надто складний і нам треба терміново оперувати. Потім в нас ще була жінка із сильною кровотечою – і також у цей час була сирена і сильні вибухи неподалік. Два найважчих випадки чомусь збіглися саме з найбільшими обстрілами Малина та околиць.
– Зараз ви досі проводите лише невідкладні операції?
– Ні. Якраз від сьогодні (4 квітня, – ред.) почали також проводити і планові операції. Тобто нині ми вже фактично знову надаємо увесь спектр послуг нашим пацієнткам. Працює також жіноча консультація, жінки можуть ставати на облік. У жіночій консультації трудиться Габор Тамара Миколаївна.
– Хто в час війни допомагає лікарні? Чи не має дефіциту ліків чи медикаментів?
– В основному це – волонтери, міжнародні організації. Ось, до прикладу, днями отримали великий вантаж базових речей від ЮНІСЕФ. Це медичні інструменти, одяг для жінок, горщики для старших діток, дитяче харчування, а також жіночі набори для виживання у польових умовах. Ми також отримали пральні порошки, антисептики, ковдри для малюків. Можемо також забезпечувати підгузками та деякими дитячими ліками.
– Розуміємо, що усі хвилювання через війну не йдуть на користь майбутнім матерям. Чи було багато передчасних пологів?
– Ви праві – такий стрес абсолютно їм не на користь. Але, на щастя, усі дітки прийшли на світ доношеними. Щоб мінімізувати стрес, з першого дня війни дозволили партнерські пологи. І фактично 90% усіх наших пологів були з партнерами – чоловіком, мамою, сестрою чи навіть подругою.
– Наталіє Анатоліївно, можливо, ваш досвід допоможе знайти слова, аби підбадьорити усіх жінок, які нині у хвилюваннях чекають на дитину: як зберегти своє здоров’я та привести у світ здорових малюків?
– Війна сьогодні скоригувала плани фактично кожного з нас. Когось більше, когось менше. Вона змусила нам багато переживати, але в усьому цьому хвилюванні я переконливо прошу усіх жінок прислухатися до себе, берегти себе і життя в собі. Ваш організм сам по собі – це вже чудо. Не губіть його. Прислухайтеся до медиків, думайте про дитину й про те, що діти – це завжди про майбутнє. Світло народжується з темряви. Здоров’я нам усім та перемоги!
Розмовляла Олена ПЕТРЕНКО
***
Читайте також про воєнні будні в інтерв’ю із в.о. директора КНП «Малинська міська лікарня», хірургом Тарасом Шевченком.
