Марина Василівна нещодавно повернулася з декрету і вже готова підписувати декларації із новими пацієнтами
Звиклося, що після закінчення університетів фахівці вкрай рідко готові працювати у малих містах, де менше перспектив і безліч викликів для молоді. Тому коли зустрічаєш молодих спеціалістів у сільських школах, районних лікарнях — як мінімум, звертаєш увагу і десь мимоволі захоплюєшся.
Однією з тих, хто знайшов себе не десь у столиці, а в Малині, є сімейна лікарка нашої місцевої «первинки» — 30-річна Марина Фещенко.
Спочатку вона проходила у Малині інтернатуру, потім відлучилася на кілька років у декрет, а віднедавна – обійняла посаду сімейного лікаря і вже готова підписувати декларації зі своїми майбутніми пацієнтами.
Попри свій невеликий досвід, колеги відгукуються про неї як про висококваліфікованого спеціаліста, принципову та вимогливу лікарку. До речі, чоловік Марини Василівни – Фещенко Михайло Володимирович — також працює у Малині сімейним лікарем.
З якими викликами зіштовхується молодий медик, як впливає ця робота на сімейне життя, чи вистачає пацієнтів та як знайти час на кожного, — в короткому інтерв’ю MALYN.MEDIA з новою сімейною лікаркою КНП «Малинський центр первинної медико-санітарної допомоги» Мариною Василівною Фещенко.
— Марино Василівно, розкажіть, як давно ви працюєте лікарем?
— Взагалі я сама з Хмельницького. У 2017-ому закінчила Національний медичний університет імені О.О.Богомольця. Інтернатуру проходила спочатку у Вінниці, а вже потім — у Малині. За фахом вважаюся лікарем загальної практики сімейної медицини.
— А як ви потрапили у Малин?
— Все банально. Вийшла заміж у ваших краях. Мій чоловік родом із Чопович, де ми зараз мешкаємо. Він теж, як ви знаєте, сімейний лікар, і мій колега зараз.
Його після університету направили працювати спочатку у Нові Вороб’ї, а я вже шукала собі щось ближче до нього. Так і потрапила на роботу у Малин, почала тут проходити інтернатуру. Потім пішла на п’ять років у декрет, народила доньку і сина, і ось зараз повернулася і можу вже повноцінно працювати як сімейним лікар.
— Цікаво дізнатися, чому обрали для себе професію медика? Бачили себе саме у медицині?
— Я, мабуть, ще зі школи мала таку мрію — лікувати людей. Цікавилася медициною, уявляла себе у білому халаті. Щоправда, тоді я напевно не до кінця усвідомлювала відповідальність цієї роботи.
А от сімейним лікарем я стала фактично випадково, по розподіленню в університеті. Куди саме мене закине доля, я також не знала. Більше покладалася на випадок. Але ось потрапила у Малин і, в принципі, не шкодую.
— Зараз ви працюєте тільки у Малині чи й по селах нашої громади?
— Більшу частину часу працюю саме у Малині, а в деякі дні ще буду виїжджати у Діброву.
— Робота сімейного лікаря з одного боку дуже різнопланова і цікава, з іншого – виснажлива, бо дуже багато пацієнтів і з кожним треба вміти налагодити контакт. У мене асоціація така, що сімейний лікар – це в якомусь сенсі навіть приятель сім’ї, а таких сімей багато. Вас це не втомлює?
— Втомлює (сміється, – ред.) Навіть не хочеться прикрашати, бо втомлює… Але намагаюся балансувати між тим, щоб задовольнити потреби кожного пацієнта, і залишити собі вільний час. Не сильно вигоряти мені допомагають якісь зовсім протилежні заняття. Переключаюся і маю змогу трохи відновитися.
З іншого боку, завжди намагаюся толерантно знайти підхід до кожного з тих, хто потребує моєї допомоги, проконсультувати й дати відповіді на всі питання. Якщо правильно налагодити комунікацію, то, в принципі, можна все встигати.
— До слова, ви йшли у декрет, коли реформа первинки вже працювала?
— Реформа тоді тільки-но стартувала, тому всіх моментів я ще не застала. А зараз повернулася у фактично все нове. Багато процесів налагодилися. Певні моменти все ще потребують змін.
Зарплатня, наприклад, справді залежить від кількості пацієнтів, але також і від керівництва та інших факторів.
— Донедавна був поширений стереотип, що професійним лікарем є тільки старший спеціаліст, у якого за плечима десятки років досвіду. На молодь у медицині реагували з недовірою. Зараз наче змінюються тенденції, а ви що про це скажете?
— Це все дуже індивідуально. Вважаю позитивним те, що сьогодні кожен може самостійно обирати собі того ж сімейного лікаря, залежно від вподобань і якихось там особистих переконань.
Я б не сказала, що сьогодні колегам мого віку не довіряють. Навпаки буває, що комусь простіше знайти мову з однолітками. До того ж не залежно від досвіду, зараз кожен лікар сімейної практики повинен постійно навчатися і захищати свою профпридатність.
Наприклад, навіть у декреті я регулярно проходила спеціальні курси, підвищуючи рівень своїх знань. Медицина постійно розвивається і, щоб бути професіоналом, треба розвиватися, підхоплювати зміни і йти в ногу з часом. Має бути безперервний професійний розвиток.
— До речі, як ваші рідні ставляться до вашої роботи? Адже, як вже згадували вище, сімейний лікар – це певною мірою про стерті кордони.
— Ну…Чоловік мене точно підтримує і розуміє (сміється, – ред.) Взагалі він мій наставник і мені пощастило, що можу завжди з ним порадитися. Я ж зі свого боку також намагаюся з розумінням ставитися до його зайнятості – така вже у нас робота, потрібно багато часу присвячувати роботі.
Але взагалі мені моя робота подобається, тому що я можу допомагати людям різного віку та з різними проблемами зі здоров’ям. Це дає мені можливість відчувати сенс своєї праці та знати, що роблю корисне.
— Марино Василівно, а як можна стати вашим пацієнтом? Куди звертатися?
— З минулого тижня я активно набираю пацієнтів, тому хто у пошуках свого сімейного лікаря — зголошуйтеся. Для запису ви можете або особисто звернутися за адресою медзакладу по вул.10 ОГШБ, 83б. Або ж зателефонувати по номеру: 067-158-32-87.
Буду рада знайомству і співпраці!
Розмовляла Олена ПЕТРЕНКО
