Післямова: про герби й корову з сідлом

Про те, що спонукало до написання цього тексту, буде нижче

В одному селі Ігрек вирішили обрати головного коня в стайні. На той час це робили всі — у кожному селі був коронований кінь. Позаяк у селі Ігрек не було ані коней, ані стайні, то вирішили назначити на цю посаду корову рекордсменку Зорьку. Вчепили сідло, одягли корону, затвердили…

Зорька відійшла у засвіти, призначили іншу корову. Діти виросли, стали дорослими громадянами самоврядної громади, де у місцевій конституції було записано: корова — це кінь (Dura lex, sed lex)…

Але в навколишніх селах до села приклеїлася нова назва — Коров’ячі Ігреки (ви ж знаєте: народ скаже, як зав’яже).

ЗНІМАЄМО СІДЛО З КОРОВИ

Або, що не так з гербом Малина подетально.

Головне для герба — геральдичний щит і все, що зображено на щиті. Для наповнення гербів є споконвічні закони. Їх небагато, але вони «залізобетонні».

Все, що навколо щита: гілочки, лєнточки й корони — також важливо, але не так строго регламентовано, як наповнення герба на щиті.

Щит. Є усталена традиція використовувати для територіальних гербів іспанський або французький щит. Малин має іспано-французький. У вікіпедії хтось підписав іспанський, але він більше схожий на французький.

Щит — у кошик.

Текст на гербах — табу. Можна вносити окремі літери, які називаються «сиглами». Наприклад, можна вписати дві літери «М» і «Г» та розповісти всьому світу, що то Малин і Городище навіки разом.

Назва міста і рік заснування — прибрати.

Напрямок руху. Будь-які істоти чи тварини, зображені в профіль, елементи що можуть рухатися (меч, стріла тощо) мають рухатися (дивитися) вліво від глядача, або вправо від того, хто тримає щит. Малинський голуб повернувся задом до традицій.

Голуба розвернути.

Кольори у гербах використовуються двох типів: метали та емалі. Метали — це золото й срібло, які можуть позначатися жовтим і білим відповідно. Основні емалі — червоний, синій, зелений, чорний і пурпуровий. Все інше — від лукавого. Головне правило для кольорів: метал наноситься на емаль або емаль наноситься на метал. Вмонтований на гербі Малина прапор України рве усі шаблони: там і метал на метал, і емаль до емалі, і головний треш — не можна на герб вносити іншу символіку (навіть, якщо то герб чи прапор України).

Прибрати прапор України з герба.

Гербовий малюнок має бути без перспективних зображень, двомірним, без напівтіней. Пергамент (сувій паперу) на гербі є перспективним зображенням. Герб використовується з тінями й «підсвічуваннями».

Пергамент краще прибрати, але якщо дуже-дуже хочеться — адаптувати.

Геральдична баштова корона є поза гербовим елементом. Для територіальних гербів вона виконується у вигляді кам’яної кладки. Використовується не абияк, а навантажена інформацією — вказує на тип поселення. В Україні срібна трибаштова корона вказує, що це поселення міського типу. Червона корона, наприклад, — село, яке в давнину було містом. У малинському гербі башта виглядає моноблоком зі щитом.

Таку «башту» краще прибрати, але якщо дуже-дуже хочеться — відділити від щита.

Відтак, відрізавши башту, підправивши щит під французький або іспанський (рекомендований) та розвернувши голуба, ми можемо мати ідеальний герб.

Залишиться тільки вигадати блазон (опис). Наприклад: срібний голуб на зеленому тлі символізує мудрість. Це той голуб, який не дався в руки кривавій Ользі. Завдячуючи своєму розуму, винахідливості, природній кмітливості здолав тенета й не згорів разом з древлянами, втік… Потім звив на зеленому (колір щита) лузі Ірши гніздо, де й постало нове міст під захистом голубиного крила.

Блазон — це все!

ПРО ДАТИ Й ПРЕЗИДЕНТСЬКИЙ УКАЗ

Знаєте, що найдивніше в сучасному «гербі» Малина? Це дата його затвердження — 2001 рік.

Вже минуло шанхайське герботворення 1990-х. Вже деякі міста підправили свої герби, а то й затвердили нові. Ба більше, у 2000 році президент своїм Указом намагається втихомирити ці «креативні» процеси. Він підказує, що і як робити.

У травні 2000 року Леонід Кучма підписує указ:

З метою забезпечення єдиних підходів до розвитку геральдичної справи в Україні, врегулювання питань, пов’язаних із використанням державних символів України, збереження історичних традицій національного герботворення постановляю:

подавати Комісії державних нагород та геральдики пропозиції з цих питань для геральдичної експертизи і висновку; враховувати висновки цієї Комісії за результатами проведеної геральдичної експертизи;

застосовувати методичні рекомендації з питань геральдики, розроблені Комісією державних нагород та геральдики.

Малин. Рік 2001. Ти нам, Льоня Данилович, не указ — самі с усамі. Корову затверджують конем.

ЧОМУ Я ПИШУ ЦЕЙ ТЕКСТ І ПРО ЄВГЕНА ГРИЩЕНКА

У церкві я почуваюся невпевнено. Там же ритуали, їх треба знати. А якщо не так щось зроблю? Через це руки не знаходять собі місця, не знаєш, де їх прилаштувати, але ж точно — не в кишені…

Саме в церкві зі мною сталася ситуація, коли ледь не згорів від сорому. Стою, не знаходжу собі місця (а це було ще в часи новотворення гербів і церков), руки вертяться, слухаю. Тут мене як лясне хтось по руках — антураж, несподіванка, шок. Раптово одна жіночка починає мене вичитувати, мовляв, не можна руки схрещувати на сраці… Наче й тихо говорить, але так тихо, що ледь тихіше за попа. Вся паства спостерігає одним оком.

Згадав я цю історію через коментар у фейсбуці до цієї статті: «Малин може мати один з найдавніших гербів в Україні»: інтерв’ю з українським істориком Олегом Однороженком. 

Там розмова з геральдистом про герби, й зокрема, критичні відгуки про сучасний герб Малина. Оповідь знеособлена. Ніхто не критикує автора герба, не згадує прізвищ. Чи має підстави так говорити про герб фахова людина? Та має, якщо він бачить те що бачить і те, що вже й бачите ви.

Але ж ні. Замість того, щоб на вухо сказати, що в церкві руки на сраці не тримають, треба зробити шоу: дати настанову, що «вчіться бути людьми», приплести сюди сім’ю та особисті страждання… Одним словом — знеособлене зробити уособленим, додати історії емоційної тональності.

Але, якщо хочете емоційного окрасу, то і я запитаю: а де ж ви були? Де збережена пам’ять про Євгена Грищенка так, щоб аж світилося? Нема. Й невже дійсно думаєте, що це возвеличення через приниження?

Якщо хто не знає (а не знає багато хто), то автором герба є Євген Грищенко (так записано), а затверджений герб депутатами! У мене й думки не було співвіднести критику того, що ми маємо за герб, з кимось особисто.

Малинський герб — це гуртове-чортове, а не Євген Грищенко. Можливо, його заслуга в тому, що там нема колоска й колеса від трактора, які уособлюють Україну як житницю Європи…

Для мене Євген Грищенко — це краєзнавець у чистому вигляді, той, хто працював «у полі». Це автор відомих, і що прикро, для багатьох невідомих, робіт «Топоніми Малина» та «Вулиці Малина».

Звісно, пишу я цей текст не для моралізаторства, хоч це й спонукало, а здебільшого, щоб розібрати вади сучасно герба в деталях.

ЗАВЕРШАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Ніяких завершальних положень не буде. Тут текст для тих, хто аж сюди не дочитується, а коментує прямо із заголовка, а то й з картинки — для «неначасників».

Все, що написано в цій статті, і ось В ЦІЙ — не є проєктом по заміні герба Малина. Це приватні дослідження, якими поділилися з читачами. Це те, що можна читати, а можна й не читати, або проігнорувати й не паритися, якщо це не ваша тема.

Міняти герби, скасовувати, повертати їх дриґом, додавати й віднімати елементи — це виключна компетенція влади, Малинської міської ради.

Тож тепер, якщо хтось скаже їдке «зараз тільки герби міняти», перепитаю: а ви завершальні положення читали?

Пов'язані статті

- Реклама -spot_img

Останні новини