Totalitos (цілісний) — той, що охоплює усе загалом
Чи можна назвати росію тоталітарною державою? Звісно, скажете ви. Але чи думають так московити? Ні. 90 % відсотків, що завгодно думають — те, що вони асвабадітєлі, спасітєлі, мірниє люді, нє нашего ума дєло… Але аж ніяк не думають, що вони живуть у фашистській державі.
Чи дуже відрізняється росія від Малина хрущовсько-брєжнєвських часів? Все було дуже схоже: тоталітарні режими з послабленням — їж ковбасу по 2.20 й не стромляй носа куди не треба.
Тож далі про «тотал».
У телеграм каналі MALYN.MEDIA провели опитування. Запитання було таке: Що ви думаєте про тотальне увіковічення імені Ніни Сосніної (сім’ї Сосніних) у Малині?
І дві відповіді:
- Все правильно — справжня героїня (герої, якщо сім’я) — 54 % (з 330 голосів)
- Перебільшена історія з пропагандистською метою — 46 % (з 330 голосів)
Зазначу, що це лише вподобання читачів згаданого каналу.
Але увагу привернув один коментар під опитуванням: «Що значить тотальне? Дивно сформульовано запитання…»
Тож тотально, чи не тотально в межах Малина, та й Малинщини, була вшанована Ніна Сосніна?
Моя особиста думка — тотально. Ця героїчна історія почала активно формуватися ледь не через 20 років після війни, а всіх складових «увіковічення» не згадають вже й найпалкіші прихильники.
Першим створив історію — повість — про Ніну Сосніну Опанасюк Олексій у книзі «Герої Малинського підпілля» аж у 1963 році, через двадцять років після смерті.
У тому ж році у Малині відбулися й перші урочистості.
Далі, у 1967 році, Сергій Смірнов написав повість «Сім’я». Хто такий Сергій Смірнов? Російський радянський письменник… Вікі вам в допомогу. Я бачу Смірнова не інакше як пропагандиста.
До слова, 9 травня стало вихідним днем з 1965 року, через 20 років після перемоги. Добився цього наче письменник Сергій Смірнов. Тут бере початок епоха «побєдобєсія».
1976 році рідний брат Ніни Сосніної пише документальну повість «Вєрниє долгу» (видавалася тільки російською)… Тут коло замкнулося — в один ланцюг вибудувалися повісті, які з часом стали беззаперечними фактами, до яких долучаються «історики й краєзнавці» під пильним наглядом політруків. Саме так і працює пропаганда.
Тепер до Ніни й Малина.
Звання героя радянського союзу їй присвоїли 8 травня 1965 року.
Де вшанована у Малині (офіційні пам’ятки й офіційні трактування):
- Будинок, в якому жила Ніна Сосніна по вулиці Леніна, 13/5 — пам’ятка місцевого значення
- Братська могила, перед Алеєю слави, де похована Ніна Сосніна (1959 рік).
- У міському парку є Курган Безсмертя, в якому є земля (офіційно) з могили Ніни Сосніної (1972 рік).
- Далі — Алея Слави, де є погруддя Ніни Сосніної (1978 рік).
- Пам’ятник Героям малинського підпілля на вході у парк — Центральними фігурами композиції є скульптури Ніни Сосніної та її батька (1984 рік).
- Пам’ятний знак на місці загибелі сім’ї Сосніних на вулиці Суворова (1996 рік).
- А ще є вулиця Ніни Сосніної й вулиця Сім’ї Сосніних, а ще є школа названа іменем Ніни Сосніної, а ще музей Ніни Сосніної (не знаю чи зберігся).
Тотальне це вшанування, чи не тотальне — кожен визначить собі сам, але це точно не «дві вулиці й школа».
Однозначно — фактів про підпілля обмаль, щоб вийшла така грандіозна історія. Та й самі «дослідники» якось так скромно посилаються на післявоєнні роки.
Але є два факти: у 1945 році й 1947 році комітет комсомолу подавав Ніну Сосніну на представлення до героя радянського союзу, але відхилили. КДБісти щось інше знали про зв’язки зі словаком Яном Антолом та капітаном угорської армії Андрієм
Петровичем.
Або ще таке: після загибелі Ніни гестапо заарештувало брата Валентина та матір Ларису Іванівну. Яким чином вони оминули смерті, якщо все так люто, десь в книгах описано, але…
Хоч саме Валентин та Лариса Сосніна і є тим головним джерелом «фактажу», до яких доєдналися інші спогади.
P.S. Диву даєшся, як комфортно відчувають себе сьогодні патентовані пропагандисти радянської доби та їхні учні.
P.S.S. Предмет «возмущєнія» — У Малині школи перейменують на ліцеї: перша школа буде без імені Ніни Сосніної
