1895 рік. Синагоги — як путівник по Малину

Хочеш знати історію Малина — йди за євреями

Погляньте на головне фото. Сьогодні на місці цього будинку храм. Але до знесення там був і РАЦС, і Будинок піонерів, і районний архів, і що там тільки не було.

Є припущення, що цей будинок був єврейською культовою спорудою і належав родині Нухіма Вайсблата. Нухім Вайсблат, серед іншого, був відомий тим, що створив у Малині єшиву — вищий навчальний заклад. Якщо єшива, то будинок мав бути неабиякий, принаймні, за розмірами.

Один фейсбук-френд прокоментував: «Та це ж типова синагога! Як я цього раніше не бачив…»

І дійсно, якщо гіпнотично вдивлятися в знімок, в будівлю, в узори й оздобу, то розумієш, що з цим будинком в небуття пішла частина історії. Добре, що хоч таке фото є.

А тепер повернемося у 1895 рік. Цей рік відомий тим, що в Радомисльському повіті мали обирати «казьонного раввіна».

«26 число сего февраля будет производиться в г. Радомысле выборы о избрании уездного казенного раввина, к чему уездное начальство требует дабы из нашего уездного местечка были избраны по приговору по два человека с каждого молитвенного дома для участия в оных выборах…»

Саме за цими списками ми й відстежимо єврейські релігійні громади. Те, що їх було немало, відомо з різних джерел. Зустрічається дві синагоги й три молитовних доми.

Або одна синагога й чотири молитовних доми. Або навіть таке — одна синагога.

Як було насправді у 1895, ми можемо побачити з протоколів зборів у кожній релігійній громаді, на яких обирали делегатів на вибори рабина.

Згідно з «Приговорами», у Малині були такі єврейські релігійні заклади.

Молитовний дім по вулиці Аптечній (вулиця Ніни Сосніної). Він ще мав назву «рємєслєнний».

Молитовний дім при Радомисльській дорозі. Найімовірніше, що розташовувався на відрізку вулиці Винниченка, не далі автостанції. Тоді на місці сучасної автостанції (чи поблизу) було кладовище й це була окраїна містечка.

Молитовний дім при домі Гбаля Тверського. Без указання вулиці. Тому ймовірно це в межах сучасної Соборної площі. З огляду на прізвище — Тверський — це представник відомої династії чорнобильських цадиків.

Малинська синагога. Саме так ви побачите в прикріпленому документі. У цей час у Малині зустрічається ще й «Синагога Бейл-Гамедриш». Але, очевидно, йдеться про один заклад — будинок який і сьогодні можна бачити на Соборному Узвозі. Принаймні, в документах нема окремого «Приговору» для іншої синагоги.

І нарешті — Велика молитовна школа. Мабуть, це і є та єшива Вайсблата.

«Приговор євреев прихожан Большой Молитвенной Школы, стоящей около синагоги называемой Бейл–Гамедриш». Очевидно, що це недалеко від синагоги й наш «Будинок піонерів» вписується в картину.

ДОПОВНЕНО. Коментар читача: «Michael Voskoboynik. Дякую за цiкаву розповiдь! Вочевидь, тi, хто складали цi документи у 1895 році, не знали, як вiрно написати назву синагоги. “Бейл–Гамедриш” вони, можливо, пов’язували з чимсь ім’ям. Вірна назва – Бейс Ха-Мідраш. Бейс (Бейт, Бет) на івриті означає будинок, дім; Ха (Га) – це артикль, Мідраш – вивчення, тлумачення. Отже, Бейс Ха-Мідраш – це будинок для вивчення законів Тори, Талмуду, і т.д. – дуже придатна назва для синагоги»

Ще раз поглянемо на фото… Бачите там історію? Так. Зауважу, це лише припущення, що цей будинок був єврейським «молитовним домом», але не безпідставне. Треба лупати сю скалу.

Відтак, у Малині у 1895 році було п’ять єврейських релігійних громад. Варто зауважити, що це нормувалося владою. Молитовний дім чи синагогу можна було утворити лише при наявності 30 єврейський домів. Щоб відкрити другий заклад в тому ж населеному пункті, мало бути 80 домів.

Євреї були неоднорідні за своїм релігійним (чи світоглядними) вподобаннями. Їх можна розділити, наприклад, на хасидів і міснагидів (противників хасидів). Тут як ілюстрацію можна додати допис з газети «Кієвлянін» 1903 року

ЗА ТЕМОЮ Малинські хроніки:«Од базару розходяться кілька вуличок з кривенькими хатками — ото і всенький Малин…»

А ось вам опис єврейського містечка початку 20 століття:

«Местечко начинается маленькими хижинами и ими же заканчивается. Ближе к центру хижины сменяются строениями, которые уже можно бы назвать домами. Здесь начинаются улицы. На их пересечении расположилась торговая площадь. Как река, замедляя бег, образует озеро среди холмов, так и улица вливается в базарную площадь. Здесь можно проследить зарождение местечка. Местечко — дитя дороги. Базар создал базарную площадь, а она — местечко…

Подлинным сердцем местечка была рыночная площадь, центр притяжения всех жителей общины, эдакое «градообразующее предприятие». Чаще всего такой базар располагался на центральной улице местечка, через которую пролегали торговые тракты. По периметру рыночная площадь была застроена домами и лавочками мелких торговцев, магазинчиками, разнообразными кустарными мастерскими и постоялыми дворами».

Немов про Малин написали. Але ні…

Це написав австрійський письменник Йозеф Рот, який у 1924 році зробив цілу серію репортажів про життя та уклад життя єврейських містечок Україні. Він описав типове поселення, яких було багато на той час.

«Хочеш знати історію Малина — йди за євреями» — це мій маленький путівник.

P.S. Якщо кому кортить запитати, то відповім — ні, я не єврей) Ми живемо в колишньому штетлі й історію цю не обійти.

Тепер можна й цеглу шукати.