Чи є у Малині своя тероборона, хто обороняв місто весь цей час, для чого нам добробати, а також – які плани мав ворог на наші території та що пам’ятають військові про трагічне 6 березня
Воєнна сторінка Малина для місцевих взяла початок на 11 день війни – 6 березня, коли у центр мирного міста влучила 500-кілограмова бомба. Проте, як запевняють військові, навіть такий розвиток подій – не найгірший. Ворог планував взагалі зайти у місто та окупувати його. І лише завдяки оперативній реакції військових, плани рф – вдалося зруйнувати.
Свою роль у цих подіях відіграла й тероборона, яка нині стає предметом численних дискусій у місцевих фейсбук-групах. А нещодавно стало відомо про офіційне створення двох малинських добровольчих батальйонів ТРО, що лише підвищило градус дискусій.
Аби розібратися у всіх питаннях та розставити крапки над «і», розмовляємо із начальником третього відділу Коростенського РТЦК та СП підполковника – військком Олександром Сердюком.
ТЕРОБОРОНА У МАЛИНІ: Є ЧИ НЕМА
– Олександре Васильовичу, що з теробороною у Малині?
– Головна проблема в тому, що місцеві називають «теробороною» усіх підряд. Але треба розуміти, що у місті зараз перебуває багато кадрових військових, які виконують свої завдання. Кадрові військові – це не тероборона.
Окрім кадровиків, у місті є рота охорони – по-старому «військовий комісаріат», а нині – відділ Коростенського РТЦК та СП, який підпорядковується мені. Це також кадрові військові, не територіальна оборона.
Тепер щодо тероборони. У Коростенському районі є офіційний підрозділ сил тероборони, частина з якого на час війни розміщується у Малині. Туди входять малинці, зокрема. Бо ще в часи існування Малинського району в нас був свій батальйон територіальної оборони.
Коли об’єднали райони, прийняли рішення, що на Коростенський район достатньо одного батальйону. Наші малинці ввійшли у склад цього батальйону, а з першого дня війни виконують завдання на території нашої громади у складі Коростенської тероборони. Усі вони є кадровиками і отримують зарплатню.
Окрім них, є ще добровольчі підрозділи тероборони, які поки що офіційно незареєстровані, але які де-факто сформували у перші дні війни, оскільки була серйозна загроза для міста. Тоді вони отримали зброю і мають право, згідно з законом, захищати території. Невдовзі вони будуть зареєстровані офіційно.
– Мова про два добровольчі батальйони – «Малинщина» і «Древляни»?
– Так. Рішенням міської сесії від 25 березня подали документи на реєстрацію цих батальйонів на рівні області. Проте поки що це питання зависло у повітрі.
– Тобто, офіційних місцевих батальйонів ТРО у Малині станом на 56 день війни немає?
– Немає. Сьогодні знову керівництво поїхало в область розбиратися, чому так довго триває реєстрація. Офіційно керівник найвищого рівня, який би мав це затверджувати, – командувач військ тероборони – зараз уже не затверджує це. А на кого покладені ці обов’язки, ще не знаємо. Через те і затягується процес.
– Кому будуть підпорядковуватися ці батальйони?
– Кільком структурам: командуванню територіальної оборони, місцевим органам влади і також десь побіжно нашому РТЦК. Бо всі ми націлені на спільну оборону і мусимо приймати рішення разом.
Ці добровольчі підрозділи будуть знаходитися тільки на території нашої громади. Їх нікуди ніхто не має права перекинути. Вони охороняють свої домівки, виконуючи завдання, яке погоджується з місцевим керівництвом.
ПРО 40 ТИС. ГРН ЗАРПЛАТНІ І ПОТРЕБУ ДОБРОБАТІВ
– Який статус буде у членів цих добробатів?
– Вони не військові, але закон прирівнює їх у разі загибелі, не дай Бог, чи важкого поранення, до військовослужбовців. І в таких випадках усі виплати, соцхзахист – їм належать. А так – вони навіть зарплату не отримують.
– У фейсбук-групах Малина вже приписали їм по 38 000 зарплатні щомісяця…
– Я не знаю, звідки люди беруть ці суми. Добровольчі батальйони тому й добровольчі, що грошей за свою діяльність – не мають. Можливо, хіба на рівні міста створять якийсь благодійний рахунок для цього підрозділу, куди зможуть перераховувати кошти на знак вдячності усі, хто вважає це за потрібне. Бо офіційно їм держава платити не буде точно. А, можливо, у місцевому бюджеті знайдуться кошти на їхню зарплатню. Зараз про це мені говорити складно.
– Від мобілізації вони не звільняються?
– Ні, мобілізація їх й надалі стосується. Навіть, якщо малинців зарахують у список цих добробатів, а мені треба буде, наприклад, певний спеціаліст, який є у теробороні, я його маю законне право направити через мобілізацію у ЗСУ.
– Скільки осіб буде входити у склад обох добробатів?
– Закон нічого не говорить про конкретну кількість осіб. Все буде залежати від потреб громади й від охочих. Думаю, що приблизно по 200-300 осіб у кожному.
– Нині думки малинців розділилися щодо потреби створення аж двох добровольчих батальйонів. Що ви на це скажете як професійний військовий?
– Чомусь 24-25 лютого ніхто про це не говорив. І всі лише приходили з проханням видати зброю, мовляв, будемо захищати нашу землю. Тоді потреба була, а нині чомусь вирішили, що це зайве. Мене такі висновки дивують і турбують. Війна ще не закінчилася! Потреба звичайно є!
Рота охорони не в змозі перекрити усі об’єкти, які треба охороняти у Малині. Банально не вистачає людей. Добровольчі неофіційні батальйони виконують завдання поруч з ротою охорони й ротою Коростенської тероборони вже 56 днів. Просто безплатно, на волонтерській основі. Тому що відчували обов’язок захищати свою землю.
А тепер, коли почалися мирні процеси, то в нас люди стали обурюватися: чи треба нам вони. Поставлю зустрічне питання: чи треба нам захищати нашу землю?
– Як реагували на чутки про те, що ви разом з керівництвом міста у перші дні виїхали з Малина?
– Та я вже 56-й день керую ротою охорони десь з-за кордону… Хіба не бачите?! З моїх спостережень, такі думки висловлюють ті, хто ховається від війни десь у Львові, на Закарпатті, за межами країни. Вони керують звідти і підказують, як краще зробити. Моя їм порада: хай приїдуть і будемо на місці радитися. Були б вони тут, коли 500-кілограмова бомба вдарила по центру Малина…
– Вам вдавалося мати діалог з керівництвом Малина під час активних бойових дій?
– У нас гарно налагоджена співпраця з керівництвом міста. Оборона нашого Малина – це спільне завдання і цивільних, і військових. Скажу більше: якщо погодять створення добробатів, буде створений спільний штаб, в якому кілька служб і структур прийматимуть спільні зважені рішення. Туди будуть входити і міські органи, і військові, і правоохоронці, й СБУ тощо. Колись, у мирний час, у Малині був штаб тероборони. Нині нам також не завадив би такий штаб для охорони міста.
Наголошу також, що під час активних бойових дій малинці активно долучалися до допомоги ЗСУ – і матеріально помагали, і машини ремонтували. Віддавали все, що можна. Якщо хтось тільки те й робить, що кричить в інтернеті, де була наша тероборона чи добровольчі батальйони, чи військкомат, – то вони, виглядає на те, чули де дзвін, але не знають, де він. Це все, що можу сказати.
ПРО ОКУПАЦІЮ МАЛИНА І МАЙНО ВІЙСЬККОМАТУ
– Принагідно, спитаю, як ви готувалися до війни? Чи вірили у повномасштабне вторгнення?
– Ми – люди військові. Наше завдання в принципі полягає у тому, щоб готуватися до війни постійно. Як це було, на жаль, розповісти не можу навіть нині. Але, як бачимо, маленька Україна дала по морді здоровому ведмедю.
– До 6 березня – дня, коли у військкомат влучила бомба – чи встигли хоча б найважливіше врятувати?
– Документацію ми евакуювали ще у перші дні, коли була загроза захоплення міста. Тоді ми усі папери завантажили у транспорт і вивезли у запасний командний пункт.
– Ви сказали, що була «загроза захоплення міста»? Саме так? Ця інформація ніде офіційно не звучала до цього.
– Так. Ви все правильно зрозуміли. У перші дні ворог планував взяти в облогу Малин та окупувати його. Задовго до 6 березня, коли ми на власні очі побачили війну.
– Завдяки чому це вдалося стримати?
– Насамперед завдяки нашим Збройним Силам, які оперативно підійшли на допомогу, зайняли оборону, трохи далі їх відігнали і вже там билися.
– У чому була їхня мета по захопленню Малина? Стратегічне місто на підступі до Києва?
– У тому числі. У них взагалі була чітка мета захопити усю Україну і встановити контроль по населених пунктах. Тому вони й «поперли» у перші дні з усіх напрямків. Стояло вочевидь завдання відрізати столицю, оточити за два-три дні, зайняти позиції, а на п’ятий – пройтися парадом по Хрещатику.
– Де ви були, коли у військкомат влучила бомба?
– Зазвучала сирена і буквально за 20-30 секунд впала бомба. Частина людей була у приміщенні військкомату, зокрема, і я. Дуже важко це згадувати. Тоді загинув наш військовослужбовець, який стояв на посту перед військкоматом. Ще кілька – отримали поранення, не встигли сховатися.
– Чи можемо зараз говорити про відбудову будівлі зруйнованого військкомату?
– Відбудовуватися точно будемо. Маємо загалом чимало пошкоджених будинків – і не тільки у Малині, а й по громаді, сусідніх районах. Як це буде і коли – говорити, мабуть, рано. Війна триває, але ми обов’язково переможемо. Вже перемогли – треба лише завершити почате!
Розмовляла Олена ПЕТРЕНКО
