Василь Васильович був уродженцем Радомишльщини, але неодноразово бував у Малині, читав лекції малинським школярам
Учора, 19 липня, стало відомо, що на 75-ому році життя після тривалої хвороби помер український громадський діяч, дисидент і політичний вʼязень радянських часів Василь Овсієнко.
Сумну звістку повідомив редактор сайту «Історична правда» Вахтанг Кіпіані, пише Радіо Свобода.
«Не стало Василя Овсієнка – людини численних чеснот, християнина, українського філолога, редактора, літописця руху опору, популяризатора життя і творчості Василя Стуса та інших дисидентів, політвʼязня брєжнєвсько-горбачовських таборів… Це була велика і дуже скромна людина, подвижник, яких одиниці на мільйони», – написав журналіст.
ПРО ПОВ’ЯЗАНІ З МАЛИНОМ ДОРОГИ
Згадує Василя Овсієнка і відомий громадський діяч і митець Володимир Олексієнко, який мав товариські стосунки із померлим. Він розповідає, що Василь Овсієнко був безпосереднім учасником спроби вшанування пам’яті Героїв Базару у далекому 90-ому. Тоді, до 69-ї річниці трагедії рухівці планували пам’ятний захід, зокрема, хотіли встановити на могилі розстріляних повстанців дерев’яний хрест, виготовлений у Малині. До слова, Олексієнко тоді був на посаді заступника з ідеології голови Малинської районної організації НРУ. Комуністична влада від таких намірів була, м’яко кажучи, не в захваті.
З допомогою КДБістів та провокацій про «бандерівські» наміри рухівців активістів у село не впустили. Один з автомобілів зупинили у Недашках, а самих учасників витягнули з машини, побили, а прапори пошматували. Також у Недашках розіграли цілу виставу, що місцеві селяни нібито проти панахиди.
«Тоді Василь Овсієнко, який їхав на річницю після нас, згадував, як бунтували «селяни» у новеньких куфайках, білих сорочках та пижикових шапках». Насправді це були компартактивісти з ближніх районів. Самі ж селяни практично нічого не знали про панахиду», – пригадує MALYN.MEDIA Володимир Олексієнко, наголошуючи, що встановити малинський хрест на могилі загиблих вдалось лише через рік після розгону – якраз до 70-річчя трагедії, 17 листопада 1991 року.
У 2020-ому, за активну позицію у 1990-ому, вже до 99-ї річниці Базарської трагедії, Овсієнкові та Олексієнку голова Спілки офіцерів України вручив грамоти.
Овсієнко також неодноразово бував у Малині. Зокрема, неодноразово читав лекції місцевим школярам про Василя Стуса.
«Неодноразово бував у мене в гостях, а я в нього. Я часто любив йому казати: «Василю Васильовичу, ви для мене великий моральний авторитет!» На що він завжди скромно заперечував, мовляв, я перебільшую. Дуже шкода, що його життя обірвалося. Велика була людина!» — підкреслює Володимир Олексієнко.
Василь Васильович Овсієнко народився 8 квітня 1949 року в селі Ставки Радомишльського району Житомирської області. У 1967–1972 роках навчався на філологічному факультеті Київського університету. Навесні 1968 року виготовив декілька фотовідбитків роботи Івана Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» Розповсюджував український самвидав у середовищі студентів.
Уперше за звинуваченням у антирадянській агітації та пропаганді був заарештований у березні 1973 року. Загалом Василь Овсієнко відбув за ґратами за свої переконання 13,5 років.
У вересні 1988 Василь Овсієнко увійшов до Всеукраїнської координаційної ради Української Гельсінської групи, очолив Житомирську філію організації.
З червня 1998 року Овсієнко став координатором програми Харківської правозахисної групи (ХПГ). Він записав і опублікував найбільшу кількість інтерв’ю із колишніми політв’язнями, склав біографічні довідки про кожного з них. Його робота лягла в основу електронного архіву справ політв’язнів ХПГ.
Василь Овсієнко разом із Євгеном Захаровим уклали 4-томне видання матеріалів Української Гельсінської групи, 2001 року та «Міжнародний біографічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Том 1. Україна» (208 імен, 2006 року).
Організовував експедиції на Соловецькі острови та в урочище Сандармох.
Василю Овсієнку разом з однодумцями вдалося після розпаду СРСР і до того моменту, поки Володимир Путін на посаді президента Росії знову не закрив доступ до архівів та об’єктів ГУЛАГу, вивезти деякі речі із табору у Кучино, що у Пермській області Росії. Зокрема ключі від камери Василя Стуса.
У цьому таборі особливого режиму відбували вироки за сфальсифікованими звинуваченнями радянських судів українські дисиденти. Там загинув Василь Стус, звідти не повернулися Олекса Тихий, Юрій Литвин, Валерій Марченко.
Зібрана Василем Овсієнком інформація, його розповіді і поради допомогли Радіо Свобода підготувати серію текстів та відео до 40-річчя Української Гельсінської групи.
Овсієнко також Лауреат премії імені Стуса за публіцистику, премії Огієнка в номінації «Громадська діяльність», нагороджений орденом «За заслуги» III ступеня, орденом «За мужність» І ступеня, орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня.
Прощання з покійним Василем Овсієнком відбудеться завтра 21 липня, в Церкві Різдва Пресвятої Богородиці (на Совках) Солом’янського району, вул. Каменярів 15.
Попрощатись з паном Василем можна з 8 до 10 години.
Заупокійна відправа відбудеться з 10:00- 12:00.
О 12 год поховальна процесія вирушає до с. Ставки Житомирської області, Радомишльського р-ну, де пан Василь волів бути похованим
Торік у березні відійшов у вічність дисидент і політв’язень з Малинщини Дмитро Мазур.
