Він відійшов на 83-ому році життя
Сьогодні стало відомо про смерть нашого земляка із села Гута-Логанівська, відомого дисидента і політв’язня — Дмитра Дмитровича Мазура. Він помер у віці 83 років.
МАЗУР ДМИТРО ДМИТРОВИЧ народився 5 листопада 1939 у с. Гута-Логанівська на Малинщині в сім’ї вчителів. 1961-го вступив на філологічний факультет Житомирського педагогічного інституту, але з другого курсу його призвали в армію. Служив у Криму та Волгограді, де захворів на гіпертонію. Відновив навчання у 1965 році.
Проводив просвітницьку роботу студентам, у зв’язку з чим ним зацікавився КДБ. Викладав українську мову й літературу в селі Рясне Ємільчинського р-ну. Весною 1968-го у зв’язку з 50-річчям письменник Олесь Гончар приїхав на зустріч зі студентами Житомирського педінституту і громадськістю.
Оскільки виступити мав тільки один студент, друзі викликали Мазура і попросили його написати текст, який і був виголошений наприкінці зустрічі.
Мовилося про проблеми національної духовності, порушені Гончаром в одному з найвизначніших його романів «Собор», який тоді викликав політичні інтриги навколо радянської доби. Зала і весь Житомир були збуджені. Розпочалася «чистка» серед викладачів. КДБ ініціював систематичне переслідування автора тексту, і під його тиском Мазур мусив покинути роботу в школі.
Після цього йому вдалося влаштуватися в сусідньому селі Білка Коростенського району вчителем німецької мови. На ленінському уроці у 1971-ому Мазур розповів учням про голод 1933 р., репресії, про бідування колгоспників, які часом закінчувалися трагедіями. Після критики радянської системи його звільнили з роботи як «професійно непридатного».
Позбавлений можливості працювати за фахом і через гіпертонію, він жив у батьків і працював вдома у рідному селі. Через це Малинський районний суд звинуватив його у «дармоїдстві» і присудив один рік примусових робіт. Проте Мазур оскаржив вирок у касаційному порядку, вимагаючи роботи за фахом.
Але ухвали касаційного суду він не дочекався. 28 лютого 1973-го його викликали у Малинський суд, де за 5 хвилин засудили на рік ув’язнення. Термін відбував у таборі загального режиму в с. Перехрестівка Роменського р-ну Сумської обл. Тяжко хворів.
Після звільнення працював у Малині на експериментальному заводі, а згодом, після травми, — у колгоспі свого села. Співпрацював з Українською Гельсінською групою (УГГ). Під час обшуку в червні 1980-го у Мазура вилучили його заяви на захист Івана Дзюби, протест проти виключення О.Солженіцина зі Спілки письменників, текст «Замість останнього слова» Овсієнка.
30 червня Мазур був заарештований КДБ і звинувачений у проведенні антирадянської агітації й пропаганди. Інкримінували також висловлювання про окупацію Афганістану, про неминучий розпад СРСР.
У грудні 1980-го Житомирський обласний суд засудив його до шести років таборів строгого режиму і п’яти років заслання. Про всяк випадок в останній день суду з їжею йому дали препарат, що гальмує психіку. Термін відбував у колонії у Мордовії.
На побаченнях з матір’ю передавав письмову й усну інформацію про становище політв’язнів, зокрема, про литовців. 1983 р. його возили в Житомир на бесіди в КДБ. За листи до Горбачова про загрозу Чорнобильської катастрофи за наполяганням Житомирського КДБ був кинутий у сізо і пробув на карцерному режимі останні 9 місяці терміну — без постелі, на пісній гарячій страві раз на дві доби.
Вкінці липня 1986-го хворим і знесиленим етапований на заслання в с. Нова Брянь Заіграєвського р-ну Бурятії. Поселили в гуртожитку з секретарем комсомольської організації Кузьміним, який погрожував Мазуру убивством. Комсомолець переламав Мазуру руки та завдав тяжкої черепно-мозкової травми, зламав перенісся.
Після операції та 10-денного лікування Мазур повернули в ту саму кімнату. Комсомолець витягнув його на балкон і погрожував скинути донизу. Восени 1986 року Мазур втік із заслання і два місяці переховувався в рідному краї. Заарештований у січні 1987 у Коростишеві. Засуджений на рік ув’язнення.
Карався в таборі суворого режиму в Улан-Уде (пос. Сонячний, Бурятія). Мазура утримували у відділенні для туберкульозних. Після закінчення терміну етапований на заслання в Заіграєвський р-н. Не було грошей, одягу, житла. Туберкульоз прогресував.
Рятуючи своє життя, у лютому 1987-го він знову полишив місце заслання. Деякий час далеко в тайзі його рятували місцеві мешканці. У березні був заарештований у Маріуполі й знову засуджений на рік таборів. Помістили в те саме тубвідділення в Сонячному. Захворів також хворобою Боткіна.
У вересні 1988 щойно звільнений Василь Овсієнко від імені Українського комітету захисту політв’язнів написав зі Львова телеграму Горбачову на захист життя Мазура. Після цього його ізолювали від інших хворих, а 8 грудня 1988-го — помилували. Повернувся до батьків, яких незадовго після цього поховав.
Вступив в Українську Гельсінську Спілку (УГС), з 1990 р. — член УРП, з 1997 — член НРУ. Реабілітований у 1991 р. Жив в рідному селі. Виступав як публіцист. Указом Президента України В.Ющенка від 18 листопада 2009 року «за визначний особистий внесок у відстоювання національної ідеї, становлення і розвиток Української незалежної держави та політичну і громадську діяльність» Д. Мазур нагороджений орденом «За мужність» І ступеня.
Також був нагороджений орденом Вячеслава Чорновола та грамотою ВРУ.
Друзі та знайомі згадують Дмитра Дмитровича як чоловіка бунтарського духу, який торував його життєвий шлях у найскладніші періоди…
Так ми відходимо, як тіні,
і мов колосся з-під коси,
в однім єднаєм голосінні
свої самотні голоси.
(з вірша Василя Стуса)
Світла пам’ять!