«Сюди приїжджали з Києва, Житомира, області. Тут тренувалися не лише цивільні, а й рятувальники, підрозділи ДСНС, воїни Нацгвардії та ЗСУ…»
Цього тижня на території затопленого кар’єру «Калюжа», який понад двадцять років був точкою тяжіння для дайверів з усієї України, розпочалися підготовчі роботи під розробку кар’єру. Поки активісти б’ють на сполох, а місцева влада підтримує плани бізнесменів — із сайту міськради по-тихому видаляють інформацію про підводний музей, яким раніше пишалися на рівні міста й рекламувати для туристів.
Ми вирішили дати слово тим, хто цей музей створював власноруч, — без фінансування, а лише завдяки ентузіазму. MALYN.MEDIA поспілкувалося з Павлом Богданом — інструктором з дайвінгу, автором каналу «Dive UA Film» одним з творців колекції експозицій на дні Калюжі, а сьогодні — військовослужбовцем Нацгвардії.
Його розповідь — це не лише про занурення. Це про велику справу, спільноту, досвід і місце, яке стало реабілітаційним майданчиком для захисників. І яке сьогодні можемо втратити.
«КАЛЮЖА — ЦЕ СЬОГОДНІ ЄДИНИЙ В УКРАЇНІ ПРІСНОВОДНИЙ ПІДВОДНИЙ МУЗЕЙ»
— Пане Павле, почнімо здалека. Поясніть, будь ласка, нашим читача, звідки ваша дотичність до Калюжі?
— Це почалося ще на початку 2000-х. Дайвери клубу «DiveTeam» потрапили на кар’єр Калюжа, куди їх привіз інструктор Андрій Матусевич. З тих часів усі дайвери закохались в це місце. Там була дуже чиста, прозора вода і зручна глибина для навчань — ідеальні умови для початківців. Згодом почали проєкт Малинського підводного музею. До створення доєдналися дайвери з усієї України.
За роки вдалося завезти туди дуже багато речей, які мають історію і є справді цінними. До речі, цей музей відвідували інструктори великих, міжнародних асоціацій дайвінгу таких як SDI, IANTD, PADI, SSI, GUI. Їм там проводили ознайомчі занурення і вони були в захваті від краси підводного світу Малинського музею.
— Розкажіть детальніше, які експонати ви туди звозили, як їх відбирали тощо.
— Спершу — статуя княгині Ольги; спеціально підготовлений мотоцикл, схожий на німецький; старий якір, до речі знайдений на дні Чорного моря і перевезений з Одеси; автомобілі; макет морської міни. Є навіть «підводний зоопарк» — лев, тигр, ведмідь.
Також до війни, ми на Новий рік встановлювали підводну ялинку — традиція така була.
Загалом експонатів десь 30. Це і навчальний простір, і місце, куди цікаво зануритися навіть досвідченим дайверам.
Хоча варто згадати, що був період, коли вода почала цвісти — завезли водорості, і прозорість зникла. Тоді з Дніпропетровської області привезли мушлю, яка природно фільтрує воду. Її запускали вручну, і вона чудово прижилася. Завдяки цьому вода знову стала чистою: влітку — до 7–10 метрів прозорості, а взимку — до 25, а іноді й 50 метрів. Це унікальний випадок для прісноводної водойми.
— На вашу думку, в чому унікальність цього підводного музею зараз?
— На сьогодні Калюжа — це єдиний в Україні прісноводний підводний музей. Інші подібні ініціативи або локальні, або в морських акваторіях, до яких зараз немає такого доступу. Тут — затоплений кар’єр, створений штучно, і весь простір сформовано руками ентузіастів.
— Але, як відомо, підводний музей – не оформлений офіційно.
— Так. Це суто волонтерська, громадська чи то приватна ініціатива. Жодного документального оформлення.
— Чи мали ви за роки пірнання у Малині, облаштування цього музею якусь комунікацію з місцевою владою. Бо на сайті Малинської міської ради донедавна було дуже багато інформації про цю локацію як місце відпочинку, приваблення туристів?
— Ні. Ми не спілкувалися, не перетиналися. Хоча ми знаємо що місцева влада ставила у звіти наш з вами музей, як об’єкт побудований до Євро-2012. Але говорити про якусь підтримку чи сприяння я, на жаль, не можу.
— В останні дні з сайту мерії почали зникати згадки про музей скульптур….
— Особисто не бачив, проте дуже шкода, що саме в такий спосіб вирішується це питання.
«БЛИЗЬКО 300 ЛЮДЕЙ ЗРОБИЛИ ТУТ СВОЇ ПЕРШІ ЗАНУРЕННЯ»
— Пане Павле, ви казали, що «Калюжа» — це не просто водойма, а ще й освітній простір. Наскільки активно там вчилися дайвери?
— Дуже активно. Особисто я навчав на Калюжі понад пів сотні людей — і це лише з тих, хто проходив повний курс, а багато було зроблено просто ознайомчих занурень. Але загальна цифра — набагато більша. За всі ці роки через Малинський підводний музей пройшли сотні дайверів. Я впевнено можу говорити про 200–300 людей, які зробили тут свої перші занурення.
Це місце давно стало своєрідним «початковим класом» українського дайвінгу. Сюди приїжджали з Києва, Житомира, області. Тут тренувалися не лише цивільні, а й рятувальники, підрозділи ДСНС, бійці Нацгвардії, ЗСУ. Зокрема, проводились заняття з безпеки на воді, орієнтування під водою, командної взаємодії.
Багато з тих, хто тут занурився вперше, згодом стали інструкторами, технічними дайверами, членами рятувальних команд. Тому Калюжа — це не просто кар’єр. Це місце, де десятки людей знайшли своє захоплення, професію або навіть нову мету в житті.
— Підійдемо ближче до суті справи. Чи стежили ви за хронікою подій щодо розробки кар’єру на цьому місці?
— Так, ми завжди були в темі. Наскільки могли, тримали зв’язок із місцевими, підтримували громаду. Ще у 2019 році були спроби відкачати воду. І таких спроб, здається, вже близько п’яти. І кожного разу ми, дайвери, включались: поширювали інформацію, писали пости, підіймали хвилю. Так само сталося і цього разу, у вівторок (10 червня, – ред.), коли пішли чутки про осушення заради видобутку граніту — ми миттєво зреагували.
— Пане Павле, як спільнота дайверів планує відстоювати «Калюжу», і чи планує в принципі?
— Ми, як спільнота дайверів, можемо підтримати громаду: готові написати листи, звернення, пости. Постійно отримую дзвінки, повідомлення від колег — всі готові приєднатися морально, а за потреби й фізично. Зараз важливо бути разом, щоб цей об’єкт не втратили.
Я також на зв’язку з місцевими, не буду називати прізвищ, але це люди, які виступають проти розробки. Тобто, стояти осторонь ми точно не будемо. Готові залучати медіа, громадській організації тощо.
«НА КАЛЮЖІ ПРОХОДЯТЬ РЕАБІЛІТАЦІЮ ПІСЛЯ ПОРАНЕНЬ, АМПУТАЦІЙ, ВАЖКИХ ТРАВМ»
— Чи можемо ми розповісти читачам, що на «Калюжі» проходять реабілітацію військові?
— Так, поширення цієї інформації вже погоджене з командуванням. Насправді у цьому контексті, який маємо сьогодні, про це навіть треба говорити! Бо дайвінг для захисників — не просто спорт. Це психологічна й емоційна підтримка. Коли хлопці після поранень, ампутацій, травм заходять у воду — вони вперше за довгий час відчувають свободу. Невагомість. Рух без болю. І що важливо — розуміння, що життя не зупинилося. Що далі є мета.
Дайвінг — це дуже потужний інструмент. Людина виходить з води іншою. Я бачив це десятки разів. У когось немає обох ніг — а він хоче занурюватись. У когось пошкоджені легені — і під водою дихати легше, ніж на суші. Це мотивує.
А тепер уявіть, що від них цей об’єкт заберуть – ще й у такий зухвалий спосіб, як ми всі знаємо… Ми не можемо цього дозволити.
— Тобто і в цьому контексті «Калюжа» виконує важливу функцію.
— Абсолютно. Як вже згадував вище, це прісноводна водойма з прозорою водою, зручним заїздом і невеликою глибиною — усе, що потрібно для початку. А ще — експозиція під водою, яку цікаво досліджувати. І вона дає емоцію. А емоція — це найкраща реабілітація.
— Ви бачите потенціал цього місця не лише як тренувального?
— Так. І мені, як чинному військовослужбовцю, виглядає дуже «дикою» ситуація, яка складається. Я бачу обурення не тільки нашої спільноти, а обурення місцевої громади. Не розумію, як міська влада може бути настільки байдужою до ситуації.
— Дякую вам за цю розмову. Вона справді важлива.
— І вам дякую. Сподіваюся, ця розмова стане певною підтримкою для мешканців Малинщини, що вони не одні, і що є ще люди — дайвери, фактично з усієї країни, які готові разом з вами відстоювати цю локацію.
Розмовляла Олена ПЕТРЕНКО
