У Малинської міської ради було 9 місяців, щоб виконати закон, а обласна адміністрація на своєму етапі не мала часу на ревізію, — вважає Анатолій Душко
Вкінці липня 2023-го року в Україні набув чинності Закон України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні й деколонізацію топонімії». Він, якщо коротко, створив правові можливості для того, щоб Україна назавжди позбулася символів імперської політики.
До 27 січня реалізацією займалися органи місцевого самоврядування, тобто сільські, селищні, міські ради. Якщо на цьому етапі потрібні рішення з якихось причин не були ухвалені, повноваження переходили до голів відповідних рад, які, своєю чергою, мали поставити крапку у цьому питанні до 27 квітня.
І вже, якщо й це не дало результату по певних об’єктах, то на десятому місяці дії закону повноваження у цьому питанні перехоплювали голови обласних адміністрацій.
Так було, власне і на Житомирщині. Вкінці червня очільник ОВА Віталій Бунечко утворив робочу групу з питань деколонізації. Тоді усі громади області зобов’язали надати перелік пам’ятників та вулиць, пов’язаних з росією. А вже вкінці липня, 25 числа, в ОВА винесли розпорядження з переліком топонімів, пам’ятників, яких треба позбутися.
Зокрема, у цьому списку були три пункти, які стосувалися нашої громади. Зокрема, вулиця Горького у Малині, яку зобов’язали переназвати на честь Добробатів. А також дві вулиці імені Ніни Сосніної у Ворсівці й Баранівці, яким визначили присвоїти імена Тараса Шевченка та Лесі Українки.
Коментуючи цей перелік, в ОВА переконували: врахували усі пропозиції і зауваження. Втім, це не зовсім так.
Так, голова Малинського міського осередку товариства «Просвіта» ім.Т.Г.Шевченка — Володимир Канюка направляв листа начальнику обласного управління культури ОВА Анатолію Душку. Зокрема, звертав увагу ще на дві малинські вулиці, які також, на його погляд, потрібно перейменувати. Мова про вулиці Сім’ї Сосніних і Барміна. Пропонував їх назвати на честь Івана Драча і Василя Овсієнка.
Окрім цього, Канюка обурювався, що перший ліцей Малина досі названий на честь Ніни Сосніної. А біля шкільного подвір’я досі розміщенні погруддя радянських героїв: Бориса Кузнєцова, який отримав героя за участь у Радянсько-Фінській війні; Іллі Барміна – політрука, який загинув біля Малина і перепохований в Росії, а також — Павла Тараскіна, що брав участь в окупації західних областей України, служив у НКВС. Детальніше – у скриншотах з листа.
Втім, жоден з цих об’єктів у затвердженому розпорядженні ОВА, підписаному начальником культури, не згадується. Можливо, в області брали до уваги тільки офіційні списки від мерії, яка могла, припускаємо, толерантно не згадати всі радянські відголоси у Малині. Або ж, в ОВА таки враховували пропозиції, проте не усі…
Щоб довго не роздумувати над причинами фактично проваленої деколонізації, журналістка MALYN.MEDIA поспілкувалася на цю тему безпосередньо з начальником Управління культури у туризму Житомирської ОВА — Анатолієм Душком.
— Анатоліє Олександровичу, як формувався цей перелік об’єктів, затверджених до перейменування вашим підписом?
— Рік тому, 27 липня 2023 року набув чинності Закон України «Про засудження та заборону пропаганди російської імперської політики в Україні і деколонізацію топонімії». Дія цього ЗУ на місцевому рівні закінчилася 27 липня 2024 року.
Перші пів року, як відомо, його реалізацією займалися органи місцевого самоврядування. Тоді повноваження переходили до голів відповідних рад. І вже, якщо й це не дало результату, то на десятому місяці дії закону повноваження переходило до голів обласних адміністрацій.
Так от, так виглядає, що сільські, селищні, міські ради не хотіли ні з ким сваритися, хотіли сподобатися людям. І тому далеко не все перейменували. Тобто формально закон виконали, але фактично все ще залишили об’єкти, які меншою чи більшою мірою пов’язані з російськими імперськими символами. І в такий спосіб переклали відповідальність на область.
Втім, тут є нюанс: ОВА – це далеко не місцева рада, яка знає про всі вулиці, всі погруддя. Тому ми наполегливо наголошували меріям подавати нам максимально повні списки до перейменування. Бо насправді це все-таки більше компетенція місцевих громад. Але вийшло як вийшло.
Втім, щоб довго не тягнути інтригу, скажу, що зараз готуємо зміни до нашого розпорядження і будемо оновлювати списки об’єктів.
— Тобто, є шанс, що ті вулиці, про які «забули», таки перейменують на рівні області розпорядженням ОВА?
— Дивіться. З 28 липня, по закінченню дії Закону, повноваження у цьому питання повернулися повністю органам місцевого самоврядування. Тому громади мають абсолютне і повне право приймати рішення на місцях, позбуваючись ворожих назв та пам’ятників самостійно. Простіше кажучи, Малинська міська рада може все це зробити і без нас. Якщо захоче, звісно.
Зрештою, громади мали 9 місяців, щоб виконати цей закон і по кілька разів дійти компромісу з громадою. Коли тільки-но закон набрав чинності, у кожній громаді визначили відповідальних осіб. Одночасно з цим при Інституті національної пам’яті працювала експертна рада, яка фактично 27/7 надавала консультації з усіх питань. До них можна було звертатися, радитися, що роботи з тим чи іншим топонімом.
А так вийшло, що на нас скинули те, що самостійно не допрацювали. Але причина тут глобально в тому, що й сам закон так прописали, що немає відповідальності за його невиконання.
— Але ж і ви цей закон на своєму етапі не виконали, виходить…
— Ще раз кажу: обласна військова адміністрація не мала фізичної можливості об’їздити всю область, заглянути у кожен куточок та провести умовну «ревізію». Те, що нам надали громади, — з цим ми й працювали.
Для нас принциповим було хоча б позбутися вулиць, які вже не мали зовсім жодного права на існування. Говорю про всі ці Жовтневі, Травневі і так далі.
А взагалі… Я вважаю, що тут, як кажуть, не треба вдаватися до крайнощів. Маю досвід роботи головою громади впродовж 10 років. Коли у 2016-ому почався процес декомунізації, я криком кричав, що, мовляв, не треба називати вулиці іменами діячів. І ми перейменовували їх на Соснові, Затишні, Калинові — як завгодно, аби лише дійти компромісу. І це було ефективно.
— Чому ви так вважаєте? Хіба в нас немає достатньо постатей?
— Тому, що головне – не йти на крайнощі, а дійти згоди. Зрештою, чому не може бути вулиці Сім’ї Сосніних? Вона що — була якимось функціонером партійним? Але це ваша справа, місцева. Треба збирати своїх краєзнавців, дивитися і визначатися.
— Прошу сказати, а, формуючи «обласний» перелік, ви враховували тільки офіційні пропозиції від Малина?
— Ну дивіться. Спочатку було завдання справді використати офіційну інформацію від рад. Потім почали надходити листи від громади, від депутатів. Ми намагалися підходити до цього питання максимально серйозно.
Та й зрештою, тут треба розуміти, що на опрацювання кожної пропозиції треба час. Тому нам було простіше довіряти поданням офіційного Малина. Бо ж кожна політична організація може свої пропозиції давати, відповідно до своїх вподобань. Хоча, здається, по Малину якусь офіційну пропозицію ми таки не врахували – але яку саме, вже не згадаю.
Втім те що могли, ми від себе зробили. По кілька десятків разів телефонували у Київ, в Інститут національної пом’яті, радилися.
Тому зараз єдине, що прошу, це почекати, коли з’явиться зміна до обласного розпорядження і будуть оприлюднені нові списки.
— А коли плануються саме ці зміни, приблизно?
— Це буде швидко. Треба лише трохи зачекати.
Розмовляла Олена ПЕТРЕНКО
