«Зараз настав такий час, що можна всю музику собі спокійно писати вдома, у Малині, і часто робити це не гірше, ніж десь у столиці…»
Музикант з Малина — Михайло Тараскін, відомий широкій аудиторії як TARAS KEEN, – гарний приклад того, як завзятість, талант і любов до музики можуть перетворити мрію на реальність. За останні роки окремі його пісні стали справжніми хітами, збираючи мільйони переглядів та прослуховувань.
У нашому інтерв’ю TARAS KEEN поділився історіями про псевдонім, популярні треки, сім’ю і мрії. А також розповів про те, як змінювався його стиль; чому війна вплинула на творчість і як із малого міста можна писати музику, яку пізніше слухатимуть мільйони.
У ПСЕВДОНІМІ ЗАШИФРОВАНЕ ЗНАЧЕННЯ «ТОЙ, ЩО ЗАХОПЛЕНИЙ»
— Михайле, майже у 2020-ому в інтерв’ю ви озвучували мені, як бачите, свою творчість через п’ять років. І ось буквально перед нашою розмовою, я відкрила цей матеріал і там ви говорили про свій альбом, про нові цікаві проєкти спільно з іншими виконавцями. Так виглядає, що ваші мрії здійснилися?
— Знаєте, повністю ніколи не можна сказати собі, що от, в тебе все вийшло. Але, ви праві, з тих планів, які собі будував тоді, – багато чого вдалося. З іншого боку, тут якусь таку ключову роль, на жаль, відіграла велика війна. Бо ті пісні, які я випускав до повномасштабки і після – абсолютно з різними характерами. Я навіть почав працювати з іншим звукорежисером — Сашкою Роговим з Києва, бо Віталій Лещенко, з яким ми творили раніше, зараз у ЗСУ.
— Ми періодично пишемо про ваші нові пісні, і мені здається, що власне 2024-ий рік найбільш помітний у хорошому сенсі у вашій творчості як виконавця під псевдонімом TARAS KEEN. Чи ви погодитеся з цим?
— Я довгий час думав над тим, як мені себе назвати, щоб максимально позбутися цього російського прізвища. І коли вирішив зробити роздільно «TARAS KEEN», то несподівано для себе з’ясував, що в англійській є слово «keen» і воно має ще й дуже таке символічне для мене значення — «гострий» або ж «той, що захоплений». Я думаю: «Ну, нічого собі! Це ж супер!» Так і зупинився саме на цьому псевдонімі для себе.
А щодо успішності 2024 року, то, мабуть, швидше 2023-ий був більш помітний для мене. Саме тоді випустив свій знаменитий трек, за який мені забанили коментарі на ютюбі — «Єбєня», зараз він має 3,5 млн на ютубі, а загалом 6,5 млн на інших майданчиках. І це без реклами, хочу зауважити.
Потім були не менш популярні пісні «Зомбі», «Спалахуй» і т.д. Кожна, можна сказати, вистрілювала. Я бачив кількість роликів, які монтували на мої треки, зокрема, й військові. Звісно, я був дуже щасливий з цього! А і ще згадав: пізніше мій трек навіть використали у документальному фільмі про те, як потопили крейсер «Москва», у титрах він згадується.
— До речі, а як ви взагалі називаєте свій стиль як виконавця?
— Мій стиль — альтернативний. Наприклад, у мене немає як таких попсових барабанів, вони більш голосні. Я це роблю зумисне, бо хочу принести щось таке західне у нашу українську культуру. Є у моєму стилі і трохи інді, і трохи популярного попроку.
— Днями натрапила на вашу недавню пісню «Новорічна» на YouTube Music у новинках. Ви на цьому етапі вже отримуєте дохід від таких стрімінгових платформ чи ні?
— Ну дивіться. Якщо це якісь мільйонні перегляди і прослуховування, то якийсь дохід є, так. У мене є треки, які досягли такої популярності, тому я умовно можу мати якусь «пенсію» з цього (сміється, – ред.)
Взагалі просування пісні – це така теж доволі недешева послуга, туди потрібно вкладати гроші. Але що стосується YouTube Music, то «Новорічну» я туди й не заливав. Мабуть, це хтось зробив за мене.
ПРО ТЕ, ЯК СТВОРЮЮТЬСЯ ХІТИ
– Розкажіть про те, як ви зазвичай створюєте пісні?
— Я вам скажу, що найкраще, коли мелодія сама приходить до тебе. У світі англомовної музики пісні майже завжди пишуть саме так. Якщо в тебе є мелодія, яка тобі приснилася чи просто літає в голові, ти її награєш на піаніно чи на гітарі — це не має значення. Тоді вже легше придумати текст, який ідеально впишеться в цю мелодію. У такому випадку пісня буде більш гармонійною, природною й ближчою до душі.
А от якщо навпаки, намагатися покласти мелодію на вже готовий текст, це зовсім інший процес. Вірш ти пишеш, не думаючи про мелодію, а пісенний текст повинен бути створений під кожну ноту, враховуючи ту тему, яку задає мелодія. Вона може бути романтичною або ж розповідати зовсім іншу історію. Мелодія сама визначає настрій і спрямування.
Коли я починав творити у 1984–1985 роках, усе виглядало зовсім інакше. Більшість пісень, які нас оточували і які ми писали, були російською. Не знаю, чи то була мода така, чи брак альтернативи. У школі ми вчилися українською, але музичний простір був заповнений іншим. Назарій Єремчук, «Києве мій» – це було, звісно, круто, але цього було замало.
Російські гурти того часу — вони зачіпали за живе, бо там були слова, була романтика, щось справжнє. Ти слухав їх, бо іншого не було. Але зараз усе інакше.
Ми в українському просторі, і російська тут уже не потрібна. Це етап, який ми пройшли, і я впевнений: назад шляху немає.
Хоча тоді, у 80-х, я писав, вважаю, дуже сильні пісні. Слухаючи їх зараз, думаєш: «Це ж треба, як ми це взагалі могли створювати?» Прозвучить нескромно, але це було дуже достойно.
— А щоб створити пісню: скільки це коштує? Хоча б приблизно…
— Щоб зробити якісно, заплатити за аранжування, за зведення, за студію, анімацію, просування, то це в межах щонайменше 300-1000 доларів. В середньому один трек може коштувати 500-600 доларів.
— Михайле, то сьогодні реально творити умовно з малого міста на широку аудиторію, чи все ж треба для цього їздити, наприклад, до Києва?
— Зараз настав такий час, що можна всю музику собі спокійно писати вдома, і часто робити це не гірше, ніж десь у столиці, наприклад. А тим паче якщо ти молодий, маєш якусь елементарну тяглість до навчання, то можеш купити необхідну апаратуру, освоїти навички й творити з дому.
У нас он в Малині є прекрасна студія звукозапису, яку облаштував у себе вдома Денис Іванов (читайте інтерв’ю Денисав Іванова для MALYN.MEDIA). Я маю з чим порівнювати й скажу, що в нього дуже достойний рівень, не поступається Києву.
СІМ’Я ДРУЗІВ: ЯК НАДИХАЮТЬ ДРУЖИНА І ДІТИ
— У вас доволі творча і така, я б сказала, публічна сім’я. Ви випускаєте спільні композиції з сином, донька у вас – фотограф і вас також знімає. Як це: працювати у такому сімейному тандемі?
— Наша сім’я й справді доволі творча, дружня. Ми навіть з дружиною з дітьми спілкуємося не на дистанції, а більш по-товариськи, намагаємося вибудувати довірливі стосунки й бути один одному другом. Така собі сім’я друзів, а не сім’я батьків і дітей. Які б не були на вулиці часи, завжди якось намагався знайти можливість підтримати дітей, купити їм якусь техніку для розвитку. І думаю, що мав рацію – зараз мені це вертається, як кажуть, сторицею.
Донька займається фотографією, колись вона зробила свою відому світлину з прищіпками й павутиною. Я так поглянув, подумав: «Ого»… Сказав їй, що ти станеш відомим фотографом, і так воно зараз і є. До речі, вона виявилася ще й класним режисером і створила мій кліп «Згадую». Ця пісня була спільно написана з прекрасною поетесою з Харкова — Тетяною Кочетковою. Її слова у пісні «я до тебе з букетом живих півоній» — це просто бомба!
Син допомагає мені з музикою, а іноді ми разом випускаємо дуети. Це надихає і дає змогу працювати в тандемі. Марк перейняв голос матері, дуже гарний, такий дзвінкий, сильний і високий. Зараз дуже хочу, щоб він почав самостійно співати. Впевнений, що в нього є все для цього. Взагалі у мене колись мрія, щоб мої пісні виконували інші артисти. Але щоб стати продюсером – треба немалі гроші, мати або свій лейбл, або з кимось співпрацювати. Цим треба серйозно займатися.
Хоча, я зараз справді більше зосередився над музикою, ніж раніше. Коли працював у нашому магазині і щось там намагався творити, воно все одно так не виходило, як треба. Зараз я умовно за прилавком не стою, процеси вже всі налагоджені, тільки якісь справи вирішу з постачальниками чи із замовниками, і маю час на творчість, почуваю себе доволі вільно. Це багато вирішує.
— А дружина що каже на вашу творчість? Підтримує вас?
— Буває сяду отак і видам щось філософське, мовляв, чому я не займався цим раніше. А моя жінка, яка більш така практична до життя і менше творча, відповідає: а ти міг тоді? І вона права, розумієте.
Згадати тільки, як ми жили, коли не вистачало на хліб… Я був змушений піти у торгівлю, працював експедитором. Потім відкривали свій бізнес, щоб «щось було». Якийсь бізнес рухнув, зайнялися іншим. І ти ось так у постійній погоні за виживання, за те, щоб прогодувати сім’ю. Коли там був час ще на якусь музику?
Так, є люди, які ставлять собі інші пріоритети, і йдуть у творчість навіть у такій нестабільності. Але це не дуже про мене, діти підростали, не до того було. А зараз я хоч у зрілому віці, але маю вже щось за собою і можу дозволити присвятити час своїм мріям.
Але мушу ще сказати, що з дружиною мені дуже пощастило. Вона мене підтримує у будь-чому. Якби не було важко, якщо йдеться про творчість, — то тільки підтримка і ні словечка докори.
«ХОЧУ СКАЗАТИ ВСІМ: НІКОЛИ НЕ ВІДМОВЛЯЙТЕСЯ ВІД СВОЇХ МРІЙ»
— Часто люди у дорослому, чи як ви кажете у зрілому віці, вже відмовляються від своїх якихось юнацьких чи то навіть теперішніх мрій. Щоб ви їм сказали, якби мали можливість?
— Наше життя часто буває непередбачуваним. У когось не вистачало часу чи можливостей у молодому віці, у когось — у середньому, але це не означає, що треба опускати руки.
Подивімося тільки на приклади: Луї де Фюнес почав зніматися в кіно у віці 50 чи навіть 60 років. А Джо Кокер — один із моїх улюблених виконавців — серйозно зайнявся музикою майже в 50. Він виконував кавер-версії пісень так, що їх почали вважати його власними. Це надихає.
Життя дає нам шанс творити, мріяти і діяти до останнього. Так, я великий романтик і мрійник, але реалістично оцінюю свої можливості. Можливо, ви не станете космонавтом, але якщо у вас є ідея — пісня, картина чи будь-що інше, — чому б це не втілити?
Тож я хочу сказати всім: ніколи не відмовляйтеся від своїх мрій. Бо важливо не лише жити, а й прожити життя так, щоб не шкодувати про втрачені можливості. Бо в кожному віці є можливість створити щось прекрасне і отримати від цього задоволення. Можливо, те що ти реалізуєш нині, ти б ніколи не втілив замолоду.
— До слова, не думали зібрати шанувальників та друзів на якийсь такий творчий вечір «TARAS KEEN»?
— О, такі ідеї у мене були. Наприклад, я думав організувати щось у такому камерному стилі перед виходом альбому. Але через різні обставини це не вдалося. Проте я вірю, що зустрічі з аудиторією важливі, бо жоден артист не творить «для себе». Ми всі прагнемо, щоб нашу творчість почули, оцінили й підтримали.
Коли людина співає твою пісню, коли діти виконують її на новорічних ранках, коли слухачі чекають на текст, музику, акорди — це найвища нагорода для артиста. В такі моменти розумієш, що твоя робота має сенс. Тому думаю, так. Найближчим часом зберу друзів, близьких. Розішлю їм перед цим запрошення і разом виконаємо чи просто послухаємо мої композиції з альбому.
— Цікаво, а відстежуєте коментарі, які залишають під вашими піснями?
— Я читаю коментарі, особливо у перший тиждень після релізу пісні. Не завжди встигаю відповісти на всі, але ставлю лайки чи висловлюю вдячність, щоб показати свою повагу до слухачів. Але москалів зразу баню і видаляю коментарі, у якісь там дискусії не вступаю.
— На завершення, прихиліть трохи завісу, які маєте плани на найближчий час? Які мрії, проєкти плануєте реалізувати?
— Для мене важливо робити якісний продукт. Я хочу, щоб моя музика подобалася людям, але насамперед, вона має бути чесною і щирою. Є артисти, які створюють дешеву попсу, і вона теж знаходить свого слухача. Але я вважаю, що творчість має бути глибшою. Ставлю собі ціль, щоб мої треки були саме такими.
У роботі також вже дві пісні, навіть робочі назви є: «Ніби небо Набу» та «Наснилося». Хоча я такий, що поки ви пишете інтерв’ю, в голові крутиться ще одна, про Київ.
— Дякую вам за цю розмову. Бажаю, щоб все задумане реалізувалося!
— І вам дякую. Принагідно скористаюсь можливістю і привітаю ваших читачів з новорічно-різдвяними святами. Хай здійснюються всі мрії й нарешті настане Перемога!
Розмовляла Олена ПЕТРЕНКО
