Денис Іванов захоплюється музикою з дитинства. І хоч на життя він заробляє, ремонтуючи машини, але цієї весни нарешті втілив давню мрію…
Наш сьогоднішній співрозмовник захопився музикою ще в юності, коли почав грати на гітарі й писати власні пісні. Але життя поєднало його з ремонтом машин.
І лише тепер, у свої 47-м, Денис втілив давню мрію: відкрив у рідному Малині власну студію звукозапису — «di_bro_records». Офіційне відкриття було минулого тижня, 18 травня.
І хоч студія обладнана на другому поверсі його гаража, проте, за цікавим збігом обставин (про це розкажемо нижче), над реалізацією цього проєкту працювали кращі музикознавці України.
Як виникла ідея, чому її втілення таке важливе для власника та чим унікальна студія, — в розмові із засновником «di_bro_records» Денисом Івановим.
ПРО ДИТИНСТВО І ПЕРШІ СПРОБИ ЗВУКОЗАПИСУ
— Денисе, насамперед вітаю з відкриттям студії звукозапису. Розкажіть трохи більше про себе.
— Почну з дитинства. У Малині я живу з трьох років, тому вважаю себе малинцем. Навчався у другій школі, потім в училищі №36. Взагалі на життя заробляю як автослюсар, але з дитинства тягнувся до музики.
З років 16 почав грати на гітарі й одразу писав свої пісні. Десь тоді вперше зацікавився звукозаписом, у тодішньому його розумінні. Бо нам з хлопцями завжди хотілося записати нашу творчість. Пробували й на магнітофон писатися, на невеличкий мікшерний пульт. Мікрофони різні під’єднували, бас-гітара була. Навіть групу якусь пробували «сколотити».
Приблизно відтоді за нами ходила така неосяжна мрія: а от якби десь на студії звукозапису попрацювати.
А потім життя закрутилося, справи, сім’ї. Мрії потрохи відкладалися на другий план. Але – якщо зараз проаналізувати – музика все одно весь час була поруч.
— Денисе, а які жанри музики вам близькі?
— Починалося все, як у всіх тоді. З легкого року. Всі слухали Цоя, гурти «Крематорій», «Чайф» і так далі.
А що стосується моєї особистої музики, то вона завжди була досить романтична, з натягом на легкий рок, бо я використовую електрогітари.
— Тексти пісень ви також самостійно пишете?
— Так-так, все сам і тільки сам. Я навіть вважаю це своєрідним принципом, ділом честі — написати все самому.
— А під впливом яких емоцій народжуються ваші пісні? Що вас надихало чи надихає досі?
— Ну… це може бути як щось позитивне, так і негативне. Бувало закохувався і слова прямо лізли у голову нізвідки. Одразу брав в руки диктофон чи зошит, надиктовував чи записував.
— Ваші пісні можна десь зараз послухати?
— Та от річ в тому, що не можна. Ми ж раніше здебільшого російською писали, тому й весь мій творчий доробок зараз неактуальний. Є думка, щоб деякі пісні спробувати перекласти і я вже навіть бачу це, бо пісні справді достойні, навіть хіти. Але руки ще не дійшли.
ПРО ЗНАКОВІ ЗНАЙОМСТВА
— Розкажіть про те, коли вирішили повернутися до ідеї відкрити власну студію?
— Коли мені було вже за 30, мій кум, з яким ми зі школи знаємося і дружимо все життя, покликав мене піти з ним записуватися на домашню студію звукозапису.
Так от, я тоді вперше побачив, що можна обробляти музику, накладати на пісню барабани, бас-гітару, акордеон, флейту, бек-вокали та багато іншого. Виявляється, все це можна було робити завдяки спеціальній програмі. І от відтоді я потрохи почав її освоювати. Згодом зрозумів, що мені цих знань замало і навіть пройшов 9-місячні курси.
Після закінчення курсів, вирішив: хочу собі збудувати окрему студію. У мене тоді вже був гараж, який я сам збудував. Я подумав, що приміщення під студію можна облаштувати на другому поверсі.
Десь два роки будували другий поверх і потім сталося найцікавіше. Якось купив собі акустичну систему, і помітив, що в колонках не вистачає високих частот. Знайшов потрібні деталі, щоб виправити це, зідзвонився з власником – він сам з Києва – і поїхав забирати.
Тим власником виявився відомий звукорежисер Анатолій Сорока. Запитує мене: «А нащо тобі ці “пищалки”?» Кажу: «Я починаючий звукорежисер». А він у відповідь: «А я завершуючий». Так ми і познайомилися.
Потім Сорока підказав мені вступити у Спілку звукорежисерів України. За місяць я вже був на їхньому з’їзді у Києві, де випадково зустрів ще одного відомого музикознавця, композитора — Андрія Карнака, на жаль, вже покійного. Так от, саме Андрій Карнака познайомив мене з Олександром Кравченком, який спеціалізувався на високоякісних студіях звукозапису.
Через два тижні Кравченко вже був у мене вдома, у Малині й оцінював, чи вдасться на моєму другому поверсі гаража нормальну музику робити (сміється, – ред.)
— Тобто, ваша студія зроблена за проєктом відомого спеціаліста?
— Виходить, що так. Правда, це лише на словах так просто. А в реальності це все розтягнулося на роки. Після візиту у Малин Кравченко розробив мені проєкт і написав список приблизних матеріалів. Я тоді, по правді кажучи, отримав легкий шок. На такі витрати я точно не розраховував і думав, що це все набагато простіше.
Лише улітку 2023 році я, попри війну і її ризики, вирішив завершувати справу. Роботи остаточно закінчили тільки навесні цього року, а 18 травня було відкриття. Тобто, якщо підсумувати, від моменту серйозного задуму про студію до відкриття я йшов 9 років, з 2015-го по 2024-й.
ПРО ТЕ, ЯК ОБИРАВ НАЗВУ І ЯКЕ МАЙБУТНЄ СТУДІЇ
— Чому ви обрали саме таку назву — di_bro_records?
— Мені хотілося знайти щось таке, чого немає. А в наш час це складно. Мій хід думок був десь таким: «di» — це Денис Іванов. А «bro» — це від мого псевдоніма з юності «Бронімур». Загуглив і виявилося, що такого й справді немає. Так і виникла назва.
— Скажіть, а яким бачите майбутнє своєї студії за кілька років?
— Складне питання…
— Мушу сказати, що це не дуже популярний бізнес для невеликого міста на кшталт Малина.
— Та мені це всі кажуть: і друзі, і рідні. Але це було моєю мрією, тому я на жодні слова не реагував і все одно б втілив цю ідею — навіть, якби знав, що у мене не буде жодного клієнта.
Взагалі планую у цій студії записувати живу музику: барабани, гітари, баси. Також планую більше відкривати для себе електронну музику.
— До речі, про рідних. Ваша сім’я вас підтримує у цій справі?
— У мене двоє дітей, донька і син, але музика їх не цікавить. Тому вони так — спостерігають, вболівають і не заважають (сміється, — ред.) Дружина і друзі теж наче підтримують, хоча не буду приховувати: часто дивувалися, навіщо я такі гроші вкладаю у справу, яка не відомо чи взагалі матиме попит. Але моя студія — це справа мого життя!
Коли я тільки задумував її створити, планував і бачив це все більш на аматорському рівні, але познайомився з правильними людьми й завдяки цим знайомствам мені вдалося відкрити студію дуже достойного рівня.
До мене на відкриття приїжджали топові звукорежисери. Вони знали, що це результат роботи Олександра Кравченка, тому віднеслися серйозно. І їхній вердикт після побаченого був таким: нормальна студія, можна створювати професійну музику і працювати. Чесно кажучи, я навіть про таке не міг мріяти на початку!
У майбутньому хочу облаштувати ще вдома гостьові кімнати для музикантів, які приїжджатимуть з інших міст. І можливо, колись про «di_bro_records» знатимуть в Україні та за її межами. А поки що — це моє дітище, мій маленький “барліг”, де я можу сховатися від світу. Де тільки я і музика.
Розмовляла Олена ПЕТРЕНКО
