Що в імені твоєму?
У когось залізобетонна віра у те, що вони малинчани, у когось непозбувна бентега — розуміють, як правильно, але ж…
Енциклопедичне видання «Історія міст і сіл УРСР» 1973 року у статті про Малин — пишуть «малинці»
Ви всьо врьотє! Окей.
Для декого (а це 100 % малинчани) вельмишановний у Малині Валентин Соснін, у книзі «Вєрниє долгу», — пише «малінци»
Запитайте у будь-якому навколишньому селі хто живе у Малині — скажуть «малинці» (з наголосом на останню букву і)
То звідки ж зросійщене «малінчанє»?
Ось допис Олега Куліченка (земля пухом) у фейсбуці 2017 року:
«Пригадав хто був на керівних посадах у Малині у 50-х роках.
- Секретар райкому — Карманов
- Голова виконкому — Булгаков
- Секретар міськради — Слєдньова
- Начальник міліції — Поздняков
- Директор МПФ — Неманіхін
- Директор меблевої фабрики — Мєльніков
- Директор гранкар’єру № 3 — Банніков
- Директор харчокомбінату(млин, пекарня, ковбасня, ситроцех) — Суворов
- Директор артілі «Плуг» (ливарний завод) — Рутман.
От я і думаю, це була окупаційна влада, чи ні?»
В доповнення два коментарі антиподів, які додані під цим дописом.
Галина Ярчук:
«Нет и нет!!! Во первых — люди знали свое дело. Это были труженики. Во вторых– они дневали и ночевали на производствах, так как был план и его надо сделать, в третьих – это были люди, привязаны к партии и если партия сказала «нада» — мы ответим «есть». Может по этому, после войны, наша промышленность начала стремительно подыматься. Ведь времена были и голодные и холодные».
Volodymyr Vadis:
«Вона була не тільки окупаційною, але й українофобською. Взяти хоча б головного мента Позднякова. Людина була хворою стосовно всього українського. Всі ж інші були «без роду, без племені». Ні національних ознак, ні патріотизму на рівні «малої батьківщини», ні знань місцевої історії й так далі. Совковий менталітет, совкові знання, совкові методи, совкове життя. Найуспішніші в совковому бидлостані. Тобто винуватці-співучасники того жалюгідного життя. Скільки чудових, талановитих, по-справжньому успішних людей було в Малині! Проте вище зазначене жалюгіддя тримало фронт і успішно зачавлювало будь-які паростки своїм гузном».
Щоб доповнити картину епохи пристосування під окупаційну владу, додамо витяги з «Суспільно-політичного огляду з районів Чоповичі, Малин, Потіївка, Коростень, Володярськ-Волинськ Житомирської області». Крайовий провід
Північно-західних українських земель ОУН(Б). Поданий “Романом” у лютому 1950р.
«Район поділений на кущі, в склад яких входить 6-8 сіл. На чолі такого куща ділянку поліції займає учатковий мвд, який веде на своєму відтинку всі політичні і посполиті справи.
Участковими є в більшості росіяни найвище з рангою ст. сержанта. Крім всяких інших справ /слідство за злодійством і ін./, участковий засновує на призначеному йому терені групу т.зв. «групу содєйствія» з мвд. І так, на м. травень 1945 р., на одному з участків, який займав сержант Торбін /його повстанці знищили/, в с. Шершні, р-н Чоповичі, начислювалось 12 осіб «групи содєйствія». Рекрутувались вони з сільської адміністрації, вчителів, а також з колгоспників».
В кожному р-ні, де оперує повстанча група, начислюється біля 30 осіб поліційних органів, які рекрутуються переважно з чужинців – росіян, грузинів, поляків. Наприклад, начальником від Чоповицького р-ну є росіянин Павлуцький, Володарськ-Вол. р-ну – росіянин Грішін, участковим на одному з підрайонів Малинського р-ну є росіянин Шадрин, а начальником мвд – якийсь грузин Кезов.
«Стероризовані і зігнуті на дно нужди східноукраїнські селянські маси мало проявляють у відкритих чинах своє незадоволення по відношенні до мвд. Чесні громадяни всякими способами стараються не стрічатись з мвд і скрізь їх обминають».
Так і пристосувалися. Російська влада, російська школа. Або мовчи, або будь з нами, будь, як ми. А вони — малінчанє-українофоби.
