Історичні замітки не про горобців
Є недалеко від Малина ціле кубло Вороб’їв, і йдеться не про горобців, а про села зі схожими назвами. Маємо Старі Вороб’ї, Нові Вороб’ї, Рудня Вороб’ївська, Буда Вороб’ївська, Вороб’ївщину. Це не тільки кубло назв, а й кубло історії.
Відомо, що вже на межі 16–17 століть десь тут було село Воробієвщина, яке належало Київській унійній метрополії. Було і десь поділося.
Сьогодні маємо однойменне село в Малинській громаді — Вороб’ївщина. Але воно віддаленим розташуванням випадає дещо з історичних подій й викликає сумніви, що це саме те село, яке було центром церковних маєтностей.
То де було село Воробієвщина й чому так багато різних Вороб’їв?
Щодо різних сучасних Вороб’їв здогадатися неважко — це похідні від поселення-метрополії, яким, ймовірно, й була та давня Воробієвщина.
Тепер її треба знайти. Можемо припустити: або поселення зникло, або трансформувалася назва у Вороб’ї. Про те, що давня Воробієвщина була не там, де сучасна (на межі Київської області), а значно ближче до Малина, свідчить задокументована скарга київського унійного митрополита Йосифа Велямина-Рутського, яка датована 1616 роком. Він пише, що різні пани відсмикують від церковних володінь землі. Серед іншого, заявляв, що Єльці осадили Ломлю біля Воробієвич.
Тож у 1616 році Лумля (Ломля) і Воробієвичі мали бути близько один від одного.
Мені підказали, що всі ці Вороб’ї можуть бути новотворами, але ні — «Словник географічний Королівства Польського» підказує, що Старі Вороб’ї та Рутв’янка у 1705 році належать якомусь львівському біскупу, а в 1755 є у власності Софії Київської, тобто — церковні володіння і на той час.
Тепер дивимося на фрагмент карти 1868 року, вже за часів російської імперії.
За логікою Старі Вороб’ї й мали б бути чимось давнішим, і саме вони могли трансформуватися з Воробієвщини у Вороб’ї. Можна навіть припустити, що й трансформації не було, натомість було село Вороб’ї, а землю навколо (волость) звали Воробієвщиною, бо назва волості на той час була вживанішою аніж назва поселення. Тогочасні волості не є аналогом адміністративних волостей російської доби. Тоді волость — це певна окреслена територія, на якій могло буди одне або декілька поселень і які були у володінні одного власника.
Трохи перевертає уяву карта Речі Посполитої, яку підписують як 16–17 століття. Але оскільки сама карта укладалася вже на межі 17–18 століть, та ще й в Парижі, то похибку у сованні старих/нових Вороб’їв можна припустити. Що цікаво: на цій карті є і просто Вороб’ї. А, можливо, саме ця карта й відображає істину…
Наразі найближчим претендентом на історичну Воробієвщину є село Старі Вороб’ї, хоч на польській карті найкраще лягають Вороб’ї. Воробієвщина могла бути (чи то була) частиною більших володінь — Тетерівської «влосці».
