Про деякі аспекти місцевого самоврядування
Ви пам’ятаєте місцеві вибори? Якщо ні, то нагадаю: на одне вакантне місце було з десяток претендентів. Склад міської ради — 34 депутати, а кандидатів було близько трьохсот.
Та, зрештою, ми обрали й маємо 34 депутати Малинської міської ради.
А що роблять депутати?
Вони приймають рішення на сесіях. А щоб прийняти рішення, їх треба підготувати, а це тривала й складна процедура. От саме для внормування цих процесів й існує Регламент міської ради.
Зацитую чинний регламент:
«Регламент Ради встановлює порядок діяльності Ради, скликання сесій Ради, підготовки і розгляду нею питань, прийняття рішень Ради та з інших процедурних питань, порядок роботи сесії Ради, порядок проведення пленарних засідань Ради, порядок затвердження структури виконавчих та інших органів Ради, порядок їх формування, обрання та затвердження посадових осіб Ради, порядок формування та організації роботи постійних комісій, тимчасових контрольних комісій та інших органів Ради…
Загальний склад Ради — 34 депутати.
Дотримання даного Регламенту є обов’язковим для всіх депутатів Ради, Малинського міського голови, органів Ради, правоохоронних органів, суду, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, а також для фізичних осіб.
У випадку, якщо положення цього Регламенту вступають у суперечність із законодавством, що змінилося, такі положення втрачають силу і підлягають коригуванню на найближчому пленарному засіданні міської ради».
Бачите, як все серйозно? Насправді у Малині регламент має ознаки бутафорського документа. Кого цікавлять аспекти, тисніть СЮДИ й СЮДИ.
Коротко: у регламенті, прийнятому ще у 2020 році, є положення, які вступають у суперечність із законодавством… Думаєте, щось там коригували?
А в рішеннях і розпорядженнях й далі часто бачимо помпезну шапку: «Відповідно до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, Регламенту Малинської міської ради восьмого скликання…». Хоч регламент став бутафорією — предметом театральної обстановки.
Тепер до головного, бо все, що ви прочитали, було некоротким вступом.
Малинська міська рада має ще один обов’язковий атрибут — офіційний вебсайт. Спостереження за тим, як і цей атрибут перетворили в бутафорію, спонукали до певних дій та написання цього тексту.
Такий інструмент як вебсайт сьогодні прописаний у різних законах.
«У разі наявності у розпорядника інформації офіційного вебсайту така інформація оприлюднюється на вебсайті», — пишуть в одному з них.
А може у Малинської міської ради сайт неофіційний? Офіційний. На це вказує домен gov.ua. І що головне — про сайт пишуть у згадуваному регламенті.
«Відкритість та гласність у діяльності Ради забезпечується також через стабільне і прогнозоване функціонування офіційного сайту Ради, згідно порядку (положення) роботи сайту :
— розміщення редакції Регламенту Ради, Регламенту виконавчого комітету Ради;
— технічну можливість у будь-який час доби переглядати, поширювати, копіювати (зберігати) і роздруковувати будь-які матеріали з сайту Ради. При цьому має бути здійснено фіксування дати розміщення, зміни та/або видалення інформації (матеріалів) на сайті, а також особи, яка провела відповідні дії із інформацією…і тд»
Ось так. Якщо все передбачено, якщо детально прописано в регламенті, прийнятому у 2020 році, чому так, місцями по-нехлюйському, місцями складно-плутано наповнюється сайт у 2023 році? Ще й надто — має бути якесь положення про вебсайт.
От саме за цим «положенням» я й звернувся до мерії. І що? Нема такого, мовляв, працюємо, розробляємо, осіб відповідальних нема, але наповнюють такі-то, за поданням, якщо начальство скаже… Читайте на скриншотах.
Знаєте, чому на головному фото секретар міської ради Василь Майстренко? Тому що Регламент міської ради й «стабільне і прогнозоване функціонування офіційного сайту Ради» це його парафія. А якщо він не знає, що робиться в приході, то для цього є міський голова. Така у голови доля — він скрізь крайній, незалежно від персоналій.
А на завершення філософське — про місто й село. Всі ми тут село, і нема нічого поганого в селі, але разом з тим всі нам не подобається, що «Малин котиться в село». Це часто згадувана останнім часом метафора. І тут сайт — це обличчя. Або ми тягнемося до Коростеня, Звягеля, Бердичева й Житомира, або ми тягнемося до Мухосранськів.
Якщо я хочу побачити владу у якійсь громаді, то йду на офіційний вебсайт — вони промовисті, вони скажуть багато і ніяким фіговим листком це не сховаєш. Малин наразі виглядає не найкраще — «назад в минуле».
