Хай буде Абрикосова, бо… Бо, що?

Дивує ремствування проти імен українських героїв у назвах вулиць

Три коменти з купою лайків:

Коментатор 1: «Я б теж називала б вулиці горіхова весела, вишнева, абрикосова…»

Коментатор 2: «Пройде кілька років і буде нова ”пісня”. Знову владі щось не сподобається, знайдуться нові герої і почнеться все спочатку. На 100 відсотків згідна з <коментатор 1>».

Коментатор 3: «Я підтримую <коментатор 1>.Треба, щоб назви вулиць приживалися надовго».

Не розумію… Хто має прийти, щоб треба (чи не треба) було перейменовувати? Кого треба чекати, щоб боятися імен особистостей, які віддали себе Україні?

Хочеться зрозуміти, яке прізвище переноситься «мучітєльно больно», і чому?

Чи це говорить страх постколоніального народу? Бо весь час потрібно було підлаштовуватись під метрополію.

Але метрополія з кров’ю вбивала нам у голову меншовартісність, з зубами вибивала спротив. І тепер, якщо з’являються імена тих, хто мав сміливість здіймати голову, навіть усвідомлюючи, що голова буде стята — нєт, нєт! — невідомо, що там завтра!

Треба обміркувати, обговорити, не на часі, бо війна, бо дороги погані… Треба все зробити, щоб і сьогодні не випинати голови!

Не дуріть себе шановні — не буде вулиць «веселих» і «вишневих». Їх перейменують в імена тих, хто вас зможе знову пригнобити. Наплетуть гарних «героїчних» історій, змусять вивчити, зазубрити… На площі буде пам’ятник того, хто вас вмиє кров’ю, для кращого розуміння ситуації.

Поглянемо на історичний Малин.

Площа Привокзальна — нейтральна? Нейтральна… Але була перейменована на честь 60-річчя Великої Жовтневої соціалістичної революції.

Нейтральну Базарну площу перейменували в Червоний Жовтень, а згодом в площу 25-го Жовтня.

Безназванний провулок — нейтральніше не буває — в честь російського (!) поета Дем’яна Бєдного.

Історична Радомисльська — на Карла Лібкнехта.

Нейтральна Селищанська була названа на честь героя громадянської війни Шпаковича (більшовик напевно), а далі краще — на честь Суворова.

Нейтральна Садова — в Тараскіна, Клубна — в Гамарника, Приміська — в Чернишевського, Міщанська (згодом Городищанська) названа іменем комісара Кримського.

Про вулиці, які засновані за радянської влади нема сенсу й згадувати — тотальний пропагандистський обух.

Малин українське місто? А скільки в Малині вулиць? Увага — 25 з них названо на честь російських полководців, письменників, поетів, науковців та інших «діячів». А скільки українських імен? Менше, значно менше — до 1992 року аж цілих шість! І тільки іменами тих, кого радянська влада дозволила нам взяти за «ікону» — визначила благонадійними образами. Звісно, за часів незалежності ситуація дещо поправилась.

Розумію, коли б то початок 90-х — час розквіту «нейтральних» вулиць, бо якось неясно було куди кашкета вертіти. Тоді з’явилися Каштанова (1995), Квітнева (1996), Садова (1996), Вишнева (2000), Джерельна (2000), Світанкова (2000), Зоряна (2000)… Це був зоряний час «нейтральщиків»!

Прикро, що «унейтралили» тоді й Князя Мала, запхнувши туди, де тільки Іван Сусанін ходить…

І ось — вони знову прийшли вбивати, щоб потім «денацифікувати». Але ж ні… Не випинаймося, оглядаймося. Невідомо хто там завтра дійде-прийде.

ХТО МАЄ ПРИЙТИ? КОГО БОЯТИСЯ?

Сьогоднішні перейменування не дурість — це як повернення ВПО (внутрішньо переміщених осіб) додому на звільнену від окупантів землю. Хтось не повернеться ніколи — що також болить…


Пов'язані статті

- Реклама -spot_img

Останні новини