Де знайти коротку історичну довідку про Малин?
Насправді такої нема. Нема короткого опису найважливіших відомих подій в історії міста, викладених в хронологічному порядку. Нема того, що можна переказати за декілька хвилин словами, згадавши всі найважливіші події. Нема того, що мало б бути на головному інтернет-ресурсі міста — на сайті міської ради. І, що важливо, точно мало б бути на сайті «Історія міста Малин», який є сайтом Малинського краєзнавчого музею.
Те, що є на сайті мерії, — іспанський сором — не інакше.
Те, що є на сайті краєзнавчого музею, — є набором різноманітних погано структурованих матеріалів. Короткої історичної довідки там нема, або вона гарно прихована. До того ж дразлива реклама — дразлива на мільйон, на якій хтось заробляє копійки. Нащо вона там? Може, то якийсь приватний сайт? (запитання до мерії).
Є ще Вікіпедія. Її може правити хто завгодно — і правлять. Там є щось схоже на історичну довідку, яку постійно підправляють, і буває «вживлюють» вигадані елементи, й вже важко відділити грішне від праведного. Наприклад — приписали Малину Магдебурзьке право, якого не було…
Можна ще познаходити статті радянської доби. Але там не стільки про історію, як про те, що бідні боролись з багатими й врешті гарно зажили в «странє совєтов».
Є ще книжки в бібліотеці. Але якщо «офіциальниє ліца» не спромоглися до сьогодні те все зацифрувати, то хай поки почекає.
І от маємо — набори пазлів інформації, які кожен на свій лад пересовує. А загальної картини у форматі короткої історичної довідки як не було, так і нема. Мої пошуки звелися лише думки — все гірше, аніж я думав.
Єдине джерело, до якого неодноразово повертався, і де є інформація, яка зазвичай не згадується в місцевих історичних хроніках — це стаття Malin в «Słownik geograficzny Królestwa Polskiego». Давно збирався організувати переклад на українську, що нарешті й сталося.
Це найкраща основа, від якої можна рухатися у всі боки. Хоч, швидше вниз і в боки, бо те, що вгору, відносно добре відомо. Сама стаття як дає відповіді, так і породжує масу запитань. Стаття не досконала, але найкраща з того що є.
Нижче подано переклад згаданої статті, але спочатку варто зауважити певні моменти.
Перше. Словник виданий у 1885 році. Тому подані матеріали можуть бути ще ранішими. У статті крайньою власницею Малина зазначена княгиня Щербатова, хоч на момент публікації Малин вже належав Миклухам.
Друге. Була певна недовіра — що вони там у Варшаві знають про Малин! Але, зверніть увагу, автором статті про Малин є польський етнограф і дослідник Едвард Руліковський, який є уродженцем і дослідником правобережної України. Це місцевий автор, який практично все життя присвятив вивченню історії Київщини.
Третє. У тексті є очевидна помилка — переплутали Станіслава та Ігнація Кордишів. Вказано, що Ігнацій батько, а Станіслав син, але має бути навпаки — треба читати, що Станіслав Кордиш передав Малин Ігнацію Кордишу (у перекладі виправлено).
Четверте. Посилання на джерела подані без перекладу. Назви населених пунктів у перекладі й польською. Є такі, що на сьогодні чи то не існують, чи то перейменовані, чи то в перекладі звучать незвично.
Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1885. — Т. VI. — S. 13. (пол.).— S. 13—14. (пол.)
Малин, містечко Радомисльського повіту на лівому березі р. Ірша, яка поблизу села Єлцівки або Білого берега несе свої лісові води до р. Тетерева. На її берегах виступають мальовничі сірі гранітні схили скель. Околиця Малина переважно лісова, багата родовищами залізної руди.
Містечко віддалене від Києва на 135 верст і на 35 верст від Радомисля, загальна кількість його мешканців 3684; у тому числі 2106 православних, 1176 євреїв, 110 католиків, 243 євангельських християн; 98 будинків в приватній власності, 96 будинків орендованих, всього 144; церква, початкова школа з 1861 р., 1 костьол, 12 крамниць; 21 ремісник; 7 ярмарок.
Села, які належать до Малина: Гамарня, Селище, Облітки, Стара Рудня, Шламарня, Пирожки, Потіївка, Руда Потіївська, Романівка, Головки (Wioski należące do M.: Hamernia, Sieliszcze, ObIitki, Stara Rudnia, Szlamarnia, Pirożki, Potijówka, Ruda Potijowska, Romanówka, Hołowki).
Лише з часів Олександра Ягеллончика, польського короля та великого князя литовського, починається низка відомих нам документів про власників Малина. На той час маєтком володів Гринько Внучкевич, який, маючи трьох доньок, віддав одну Горностаю, другу за Ворону (предка Вороничів), а третю Марину Іванові Єльцю, сусіду із сусідніх з Малином Пирожків.
Гринько Внучкевич віддав йому в придане Малин (Niesiecki). Єльці були старою місцевою родиною, яка виросла з щедрих королівських надань. Пирожки, наприклад, були подаровані «за службу» діду Івана Єльця Яцькові королем Олександром.
За часів Івана Єльця Пирожки було розширено за рахунок трьох нових поселень, які виникли на його землях: Головки або Голянки (отримали таку назву, бо першим поселенцем був підданий Голянки), Ломля або Славів, а також Ремянівка.
В наступних роках Єльці ще більше розширили свої володіння; і так у Шрутовіча Якубовіча була придбана «Созанська земля на обох берегах р. Ірша», а у Бутовича Заньківщчина, колишня Суринівська, на землі якої було колись урочище зване «Васильова могила» (спадкова власність Федора та Ремігіяна Єльців / konnotacya majętności dziedzicznych Feodora i Remigiana Jelców (1684).
У 1571 р. власником Малина є київський мечник Дмитро Єлець, який одружений з Олізарівною, мав з нею чотирьох синів: Філіпа, Константина, Івана та Теодора, київського хорунжого, а останній на підставі поділу стає спадкоємцем Малина.
До Малина вже тоді були приєднані такі села: Пирожки, Гута, Головки, Ремянівка, Ломля, Марсоль, Скакунка, Нове та Старе Городища, Єльцівка, Любовичі, Поляховка, Пєнязевичі, Бєлішче, Кам’янка, Липляни, Кома, Новаки, Хотинівка, Немирівка, Федорівка (Z Malinem już wtedy połączone były wsi następne: Pirożki, Huta, Hołowki, Remianówka, Łomla, Marsol, Skakunka, Nowe i Stare Horodyszcze, Jelcówka, Łubowicze, Polachowka, Pieniażewicze, Bieliszcze, Kamionka, Liplany, Koma, Nowaki, Chotynówka, Niemirówka, Fedorówka).
Цей, однак, Теодор Єлець, помирає трагічною смертю. Єрліч (Jerlicz) пише у своїй хроніці від 1648 року: «В ті часи, восени, Теодора Єльця, хорунжого київського, який через параліч не міг втекти з хати, його власні селяни, прийшовши до його власного маєтку, вбили, а потім спалили разом з двором» (т. І, с. 68).
Бо вже почалися війни Хмельницького і пов’язані з ними сотні пожеж в містах, селах, панських садибах, а також мордування та вбивства, які здійснювала нестримна чернь. Наскільки були нищівними і жорстокими наслідки цієї війни для Єльців, ми можемо дізнатися зі свідчень підданих, яких опитував Міхал Теодор Єлець у 1691 р., коли нарешті, після закінчення козацьких воєн, він повернувся до своєї понищеної волості.
Так, піддані під присягою свідчили, що перед «руйнуванням в селі Малині було 40 димів, в Лумлі 26, в Пирожках 12, в Сергіївці 3, в Головках 14, в Романчицях 6, в Ремянівці 40, в Селіще 12; — тепер, після ребелій козацьких, у всіх перелічених вище маєтках немає ані людей, які мешкали тут раніше, ані прибулих (вже за Мих. Теод. Єльця), а лише в Малині 7 димів; у Пирожках 8; у Голівках 1; у Сергіївці 1; а з інших міст і маєтків усі виїхали за Дніпро, а інші села залишилися порожніми (Archiw. JZR., część 6, t. I, str. 208, w dodatkach).
Міхал Теодор Єлець був сином Ремігіана та онуком Теодора, згаданого вище; він, прийшовши до порожніх маєтків, старанно займався осадничою діяльністю, так що незабаром селище перетворилося на містечко. Той самий Міхал Теодор Єлець помер бездітним, а Малин дістався його братові Яну Вацлаву, який залишив двох синів Юзефа й Антонія та дочок: Магдалену, дружину Накваського, равського каштеляна, Барбару — дружину Франца Ожеховського і Маріанну, дружину Стажеховського.
З них Антоній Єлець, генерал коронного війська, спадкоємець у Плешевичах, Бикові, Малині, Городищі, Пєнязевичах, Турбові, Роственку та багатьох інших землях, останній із дому помер неодруженим (записки Ігнацій Красицького у Бобровича) і весь його статок був переданий у власність його сестер, а від тих через шлюбні союзи їхніх нащадків жіночої статі до родин Дефрес, Пєньковських, Залеських, Третяка та графа Красицького.
Анна, уроджена Старжеховська, графиня Красицька, мати Ігнація Красицького, єпископа Вармінського, заволоділа Малином, а також іншим майном, вигравши суд у єзуїтів за спадщину родини Єльців.
Але Малин недовго перебував у руках родини Красицьких; пізніше вони продали його Станіславу Кордишу, земському писарю володимирському, а від нього маєток дістався його синові Ігнацію Кордишу, спадкоємцю Цибуліва і Конели (див. Цибулів і Конела). Останній віддав Малин у придане своїм дочкам: Катажині, дружині Ігнація Єловицького, старости Завідецького, і Францишці, дружині Прушинського, які продали його у 1801 р. Юзефу Можковському.
Від нього Малин перейшов до його доньки, княгині Цецилії Радзивілл, а потім княгинею був проданий Лукіну та Шкуратову, у котрих у 1855 р. знову придбала у власність княгиня Щербатова.
Місцевий костел заснував Станіслав Кордиш у 1780 р., а в 1784 р. його освятив місцевий парох, ксьондз Раймонд Закшевський. У 1811 році плебаном костьолу був ксьондз Стефан Шиманський.
Того ж року до цього костелу належала Юстиновецька каплиця, збудована у 1797 р. Фортунатом Міхаловським, маршалком Ольгопольським; — той же Міхаловський надав костьолу щорічний фундуш, забезпечний на маєтку Яновець (ксьондза архідиякона київського).
Чудотворний образ Божої Матері, що знаходився в цьому костелі, був перенесений до київського костелу в 1869 р. після того, як місцевий костел згорів.
Княгиня Цецилія Радзивілл у своєму заповіті призначила 20 000 срібних рублів на будівництво костелу, який 16 листопада 1884 р. був освячений ксьондзом біскупом-суфраганем Любовицьким, за часів місцевого пароха ксьондза Цибульського. Парафія Малинська має каплицю в Мірчі, а також мала в Юстинівці та Антонівці. Душ має 16. Є місцева церква св. Димитрія.
У 1756 р. спадкоємиця Малина Анна, уроджена Стажеховська, графиня Красицька затвердила за церквою землі, що належали їй здавна.
Паперова фабрика заснована у 1878 р., парова, потужністю 150 коней, власність акціонерного товариства, 125 робітників, 77 222 срібних рублів продукції; шкіряний завод заснований у 1877 р., власність Народицького, 4 робітники, 6000 срібних рублів продукції (1882).
Едвард РУЛІКОВСЬКИЙ
При перекладі з’являються нові деталі, які варті уваги й нові запитання, на які варто шукати відповіді, а стаття в «Словнику географічному…» є гарною основою для написання короткої історичної довідки про місто Малин.
