Польська версія боїв за Малин у квітні 1920 року
Про бої під Малином у квітні 1920 року існує чимало версій радянської сторони. Уже за часів незалежності України ці події нерідко продовжували описувати за старими радянськими лекалами — з «інтервентами», «білополяками» та уславленням садиста Аркадія Голікова-Гайдара. Хіба що останнім часом на знамена підняли Станіслава Радзивілла, який загинув у цих боях.
Знайдену в польському військовому часописі «Żołnierz Polski» за 1926 рік статтю «Рейд на Малин і Тетерів» подаю як є — без фактологічного втручання. Це погляд польської сторони на перебіг боїв, який, зрозуміло, також потребує зіставлення з іншими джерелами.
Рейд на Малин і Тетерів
Переклад статті з польського військового часопису «Żołnierz Polski», №25 від 20 червня 1926 року. Автор підписаний ініціалами R. S. Назву польською — «Zagon na Malin i Teterów» — перекладено як «Рейд на Малин і Тетерів», оскільки «zagon» у тогочасній військовій термінології означав глибокий кавалерійський рейд у тил противника.
Рейд на Малин і Тетерів здійснила наша VII кавалерійська бригада під час Київського походу. Перша схема показує загальне розташування лівого крила польських військ в Україні на момент початку рейду — 25 квітня 1920 року.
Над річкою Словечною стояли війська полковника Рибака. До складу цієї групи входила також VII кавалерійська бригада. Далі на південь розташовувалася 4-та піхотна дивізія.
За планом Головного командувача група полковника Рибака і 4-та піхотна дивізія мали 25 квітня атакувати 47-му та 7-му дивізії противника. Одночасно VII кавалерійська бригада повинна була здійснити рейд на Малин, перерізати там шлях відступу ворогу, який відходив у напрямку Києва, і триматися до підходу піхотних частин.
Після двох днів дуже виснажливого маршу, оминаючи населені пункти, зайняті більшовиками, рейдова група надвечір 26 квітня дісталася села Олізарівка, розташованого за 80 кілометрів від Малина.
В Олізарівці VII кавалерійська бригада розділилася на три частини.
Головні сили — 17-й уланський полк, II дивізіон 1-го полку шволежерів і півтори кінної батареї, тобто шість гармат, — рушили на залізничну станцію Малин.
Решта 1-го полку шволежерів — I дивізіон, посилений двома важкими кулеметами та двома гарматами, — вирушила в напрямку залізничної станції Тетерів.
Ескадрон татарської кінноти, який рухався між цими двома колонами, отримав завдання захопити станцію Ірша.
Друга схема показує склад окремих колон, напрямки їхніх дій і час, коли кожна з них виконала поставлене завдання.
Першим до залізниці дістався дивізіон 1-го полку шволежерів. Бій розпочався поблизу станції Тетерів, куди з боку Ірші саме підходила господарська частина ворожого бронепоїзда. Підірвавши залізничну колію та швидко атакувавши, шволежери без втрат захопили потяг.
До їхніх рук потрапили кілька десятків полонених, декілька легких і важких кулеметів та велика кількість боєприпасів.
Одразу ж обладнали імпровізований бойовий бронепотяг. На даху паровоза, за укриттям із мішків, шволежери встановили кулемети. Біля колії замаскували гармату, після чого енергійно атакували Тетерів із заходу.
Після короткого бою станцію було захоплено. Разом із нею до рук польських військових потрапили чотири ворожі кулемети.
Тим часом противник з’явився з боку Ірші й півколом із заходу та півночі атакував село Макалевичі. Туди відійшов увесь дивізіон шволежерів, попередньо знищивши залізничне обладнання на станції.
Атаку було відбито.
Трохи пізніше з боку Києва підійшов більшовицький бронепоїзд «Суботник» і спробував захопити міст через Тетерів. Ці спроби не мали успіху: вони захлинулися під вогнем польських гармат та імпровізованого бронепотяга.
Розташування I дивізіону в пізні ранкові та денні години показане на третій схемі.
Близько 15-ї години ескадрон татарської кінноти зайняв залізничну станцію Ірша. Трохи пізніше туди прибув також півескадрон 17-го уланського полку, надісланий із Малина.
Подивімося тепер, що в цей час відбувалося в Малині.
Як уже відомо, у цьому напрямку рушили головні сили рейдової групи. Спочатку все складалося якнайкраще. Уже близько восьмої години ранку станція Малин була в наших руках, а об одинадцятій — і саме містечко Малин.
Ми перемогли, попри чисельну перевагу противника, захопивши 12 гармат і тисячу полонених.
Тим часом на нашу кавалерію обрушилася вся маса 7-ї піхотної дивізії противника, яка відступала з-під Коростеня перед нашою 4-ю дивізією. Її підтримували три бронепоїзди.
Бій був надзвичайно важким. Більшовики билися запекло, адже їм необхідно було прорватися і таким чином відкрити собі шлях для відступу.
Наші улани виявляли надзвичайну відвагу, прагнучи до останнього виконати наказ про утримання Малина. Кілька разів містечко переходило з рук у руки.
Настала ніч. Тепер бій точився вже безпосередньо за станцію Малин.
Маючи шість власних і дванадцять захоплених гармат, наші кавалеристи намагалися протистояти переважним силам ворога. Між вагонами доходило до рукопашних сутичок.
Пізно вночі загинув начальник штабу бригади ротмістр Радзивілл. Пораненого майора Дрешера винесли з поля бою шволежери.
Близько третьої години ночі бій завершився. Наші війська відійшли на північ, до села Вороб’ї, розташованого за десять кілометрів.
Так більшовики відкрили собі шлях для відступу — щоправда, не повністю, адже в Ірші та біля мосту через Тетерів усе ще залишалися ескадрон татарської кінноти й I дивізіон 1-го полку шволежерів.
Ми залишили цей дивізіон у денні години — після відбиття атак на Макалевичі та зайняття татарами станції Ірша.
Увечері наступ на Макалевичі відновився. Атакувала ворожа колона, що відступала з півночі й налічувала тисячу багнетів та шість гармат.
Наступ легко відбили. Усі шість гармат потрапили до наших рук.
Усю ніч із 27 на 28 квітня, а також протягом дня 28 квітня наші війська залишалися на позиціях.
Лише близько 17-ї години з Ірші відійшов ескадрон татарської кінноти, витіснений потужним наступом противника. Одночасно I дивізіон шволежерів почав готуватися до відступу на північ. Перебіг цього відступу показано на четвертій схемі.
Рейд на Малин був проведений блискуче. Швидкість маршу дозволила цілковито заскочити більшовиків зненацька.
Щоправда, повністю знищити сили противника не вдалося. З огляду на його величезну чисельну перевагу це було недосяжним.
Польський улан і шволежер довели під Малином і Тетеревом, що вміють витривало марширувати, а ще краще — битися.
R. S.
Від автора
Звісно, цей текст не варто сприймати як остаточну й беззаперечну картину боїв. Це польський погляд, до того ж викладений у військовому виданні через шість років після описаних подій. Чисельність військ, кількість полонених, гармат та оцінки успішності операції потребують перевірки й зіставлення з іншими джерелами.
Водночас стаття важлива тим, що докладно описує перебіг рейду, напрямки руху окремих частин та бої безпосередньо за містечко і залізничну станцію Малин. А головне — дозволяє побачити іншу версію подій, які десятиліттями подавалися нам винятково через радянські інтерпретації.
Шволежери (шеволежери) — військовослужбовці легкої кавалерії. Назва походить від французького chevau-légers — «легкі вершники». У статті йдеться про вояків 1-го полку шволежерів Юзефа Пілсудського. За своїм призначенням вони були близькими до уланів, але мали окрему назву та власну полкову традицію.
Згаданий у тексті ескадрон татарської кінноти — підрозділ польського війська, сформований переважно з представників польсько-литовських татар. Це нащадки татар, які протягом кількох століть жили на землях колишнього Великого князівства Литовського та Речі Посполитій, зберігаючи мусульманську віру та традицію військової служби. У боях під Малином підрозділ діяв у складі VII кавалерійської бригади й отримав завдання захопити станцію Ірша.
Станіслав Радзивілл був смертельно поранений під час нічного бою за станцію Малин. За однією версією, він загинув безпосередньо в бою, за іншою — тяжко пораненим потрапив до рук більшовиків і був добитий багнетами та прикладами. Достеменно встановлених обставин його смерті немає.
