Миклухи були не святі. Але з натхненням компартійних агітаторів їм малюють шаровари, яких ще ні в кого не було
Та якщо добре придивитися до Миклух, то одягати на них вишиванки — блюзнірство. Тут вам і «руська курія», і «Київський клуб російських націоналістів».
І коли місцеві дослідники хочуть відкопати «українське коріння» — зробити це брендом, дотулити епітети про «високоморальність», «любов до простого народу» хочеться істини. А істина у тому — Миклухи не святі, і геть не горнулися до українства. Але про це іншого разу.
Нині — «Малинські хроніки» — публікація в «жовтій» пресі.
Раніше ми згадували про Сергія і Юрка Миклух, які влаштували стрілянину в Малині. Юрка, до слова, відставного поручика РІА, 1918 року «вбили бандити у власному будинку».
Далі про «бізнес» та конфлікт 1908. Про це допис у часописі “Діло”. Схоже й тоді селяни бачили крайню інстанцію в газеті.
«БАРАНОВКА, радомиськ. пов. (на Київщині).
Земля наших селян, південною своєю частиною, прилягає до поміщицької землі пана Міклухи-Маклая. Гряниці між цими двома володіннями не встановлено. Селяне показують її в однім місці, а поміщик у другому.
Років із пять тому із-за цього заведено судову справу, але кінця їй ще й досі нема. А тимчасом поміщик продав ліс купцеві Б. Морозу і ліс почали вже рубати. Рубають до щенту і на спірному участку, за який, як говорилось, заведено судову справу. Селяне не раз прохали п. Мороза, щоб він залишив ліс на спорній землі до кінця судової справи, але він не вважав на це прохання селян і ліс рубали.
Проганяти робітників, які рубали ліс, селяне не наважувалися, бо це вже був би бунт, а наслідки всякого бунту вже всім добре знайомі. Одначе, все ж таки, поодинокі володільці землі виходили і заводили суперечки з робочими і лісниками п. Мороза. Суперечки завше кінчалися благополучно.
Аж оце 24 сентября селянин Микита Кучеренко зрубав дуба на спорній землі, з якою межується його участок, і приволік його до будівлі, що стояла недалечко від лісу. Увечері прийшли до Микити 4 лісники і стражник, що служить у Мороза, і хотіли забрать дуба. Микита не давав.
Почалась сварка, а далі, запевне, й бійка. Поранено Микиту і Андрія — його небожа. Один із лісників вистрелив із рушниці, але не зачепив нікого, убив тільки собаку.
Нарешті вони забрали дуба. А поранений Микита 25 сентября поїхав до участнового Малинського лікаря і судового слідчого».
Миклухи — це історія Малина. Миклухи без Миколи Миколайовича Миклухо-Маклая. Залишимо його громадянином світу, відомим вченим, який був дотичним до Малина й не будемо вивчати його «стежки» — таких не було. Але є правдива історія родини.
