Бантики, вишиванки і багато квітів: як пройшло 1 вересня у Малині

У школах Малина відбулись святкові заходи до Дня знань. Залишимо спогади про цей день у словах.

Сьогодні у Малині гамірно. Дівчатка у пишних бантиках та з напрасованими комірцями, хлопчики  – у вишиванках та з акуратними чубами, озброївшись рукою мами чи тата, крокували до школи на святкову лінійку.

В очах дітей, які ховались за високими букетами, відблискували безтурботні літні дні і трохи смутку через цілих дев’ять місяців школи. Єдине, що бодай трохи рятувало ситуацію, – зустріч зі однокласниками та однокласницями.

Звідусіль доносилось «ти так підріс!», «я б тебе не впізнала», «ви що своїх дітей дріжджами годуєте?»…

Батьки вправних учнів поспішали привітатись із керівничкою, а батьки шибеників наввипередки займали місце під деревом, аби вже за трохи пожовклим листям сховати очі від вчителів, які вже завтра будуть каліграфічним почерком вимальовувати у щоденнику двійки за поведінку. Або ж зосередженим тоном викликати телефоном «на коврик» до директора.

Єдині, хто, здається, зовсім не переймався процесом – першокласники, які лишень кидали услід один одному свої беззубі посмішки. Хтось розглядає візерунки на білих колготах, комусь аж надто заважають бантики, а хтось – знайшов радість у підрахунку птахів, які пролітають над головами. І строге батьківське «стій рівно» видається якимось зовсім далеким.

Свято нині й у вчителів, які вдягнули вишиванку, підмалювали очі, а дехто навіть встиг забігти на зачіску.

Пізніше було спільне виконання гімну, святкове слово директора, знайоме дзеленчання шкільного дзвіночка. Перший урок, у когось перші знайомства, шелестіння квіткових букетів та багато вітальних слів, які губились за хвилюванням.

Особливий цей день для одинадцятикласників. Куди поділись ці 11 років і коли вони встигли вирости? На зміну кумедним бантикам прийшли модні укладки та високі підбори. Хлопці ж давно згубили свою дитячу безпосередність і з розправленими плечами впевненим баритоном виголошують вітання керівничці.

Цим школярам не позаздриш. Попереду сумлінні вечори підготовки до ЗНО, стресовий вступ та кроки у доросле життя. Та навіть це, здається, їх не так лякає, як затяжні промови депутатів та керівництва, які прийшли особисто переконатись, чи всі точно знають, хто долучився до ремонту школи.

Метушня зі шкільного подвір’я доноситься околицями. Випадкові перехожі на мить кидають погляд у бік школи. Про що вони думають? Може, ностальгують за школою..? Може, згадують беззмістовні хвилювання через свої двійки та п’ятірки?  

Або ж обіцяють собі цього року вже точно зібрати клас до столу, подзвонити вчительці чи набрати Марійку, з якою просиділи за партою цілих п’ять років? Одна думка зачепляться за іншу, і непомітно минає п’ять хвилин. Ой, треба ж бігти – життя чекає. Доросле, турботне, з цілою купою інших – буденних – уроків.

Олена Петренкоhttps://malyn.media/
Журналістка MALYN.MEDIA

Пов'язані статті

- Реклама -spot_img

Останні новини