Розказуємо про новий жанр у репертуарі місцевого самоврядування
З серпня 2024 року в Україні діє закон, який зобов’язує місцеві ради публікувати відеозаписи своїх засідань. Їх потрібно зберігати щонайменше п’ять років, а оприлюднювати — не пізніше наступного дня після події. Після завершення війни засідання мають транслюватися в реальному часі. За винятком випадків, коли йдеться про закриту інформацію.
На практиці це мало б зробити роботу місцевої влади більш відкритою — бодай для тих, хто справді хоче зрозуміти, як ухвалюються рішення. Але у виконанні Малинської міської ради вся ця прозорість набуває дещо театрального вигляду.
З вересня минулого року міська рада у Малині почала публікувати відео сесій та засідань постійних комісій на своєму YouTube-каналі. Але перегляд цих записів більше схожий на пригоду — із загадками, перешкодами та домислами.
Якість звуку — така, що фраза «чути дзвін, та не знати, де він» тут працює майже буквально. Щоб зрозуміти, про що йдеться, треба бути або учасником засідання, або мати надздібності читати по губах. Камера — як у фільмах 90-х: без фокуса, без композиції, зате з елементом несподіванки.
Але справжній перформанс — це запис «69-ї сесії міської ради 8 скликання». На відео — перша і друга частини — половину екрана впевнено займає чорна ширма. Що саме перед камерою: телевізор, банер чи просто шмат тканини — невідомо. Але виглядає так, ніби все спеціально організували, аби глядач лишився без деталей. І без змісту.
Формально все гаразд: відео є, на YouTube виклали, доступ забезпечено. А от що з цього може дізнатися звичайний мешканець — питання риторичне. Бо жодної реальної прозорості тут немає.
Місцева демократія в Малині вкотре продемонструвала, що має власні стандарти: головне — створити видимість процесу.
