Відверто дискутуємо про те, чому досі ходимо по вулицях російських героїв
Після однієї з останніх сесій повідомили, що малинським депутатам роздали якийсь ефемерний аркуш зі списком вулиць, які хочуть перейменувати. З цими паперами вони начебто повинні були йти в люди і пояснювати громаді, чому на восьмий рік війни, дев’ятий місяць повномасштабного вторгнення нам не треба вулиць із радянським минулим.
Згодом на фейсбук-сторінці мерії таки опублікували ту послужну довідку. Проте там вказані тільки старі назви – нових пропозицій немає. Написали, що, мовляв, хочуть зважити всі думки мешканців і навіть запропонували надсилати пропозиції на пошту.
Для розуміння – Закон «Про декомунізацію» прийняли ще у далекому 2015-ому, але його ледь спромоглися виконати у 2022 році.
Сьогодні по всій Україні триває друга активна хвиля перейменування вулиць — «дерусифікація». Місцеві ради поспішають пакетами змінювати топоніми та не топчуться на місці…
Що не так із процесом перейменування у Малині та що нам з цим всім робити – ми запитали в активних мешканців міста, які дотичні до цієї теми.
Ірина Кримська-Лузанчук, журналістка, письменниця, раніше була членкинею топонімічної комісії Малина:
– По правді кажучи, я здивувалася, коли почула про «вуличну довідку», яку мають доносити до громадськості. Дивує насамперед те, чому з цим питанням – як у якісь глибокі «доісторичні» часи – йдуть у народ, а не виносять в інтернет-простір. У нас активні міські фейсбук-групи, кожен має смартфон, люди б могли це обговорювати.
Але водночас для себе розумію природу таких методів. Будь-які дії породжують дискусії, будь-який рух у мережі провокує хвилю коментарів. А дискусії завжди мають наслідки і спонукають до наступних дій. Вважаю, що сьогодні влада міста намагається свідомо цього уникати.
До мене особисто з депутатів ніхто не заявлявся, не пропонував ознайомитися зі списком. Побачила його випадково. Туди потрапили прізвища, які є індикаторами чи маркерами російської культури та історії. Цього треба позбуватися, нічого не пояснюючи. Бо люди, які вийшли з радянського часу, дуже хворі на сентименти до цих персон. І вперто будуть переконувати залишати їх. Вони бачать у перейменуванні загрозу для власної стабільності. Малин, на жаль, дуже радянське місто. Для чого витрачати час на те, що й так очевидно?
Хоча деякі назви й у мене викликають сумніви. Скажімо, Ніна Сосніна. Я б залишила цю назву до тих пір, поки не буде з’ясовано, що вона не заслуговує, аби її ім’ям була названа вулиця. Треба дочекатися, коли з’являться архівні документи, які або підтвердять її біографію, або дещо спростують (вул. Н. Сосніної нема в списку на перейменування – прим).
Також Малин сам по собі дуже цікавий. Коли якось в мережі ініціювала розмову про те, щоб вуличку Першого травня перейменувати або ж у Соборний узвіз, або у вулицю Єврейську. Було б цікаво відстежити етнічні корені у місті. Щоб була чеська вулиця, єврейська. Бо 100 років тому міста суттєво залежав від кількості євреїв у місті. Про це розповідав і мій тато, який був старожилом, дідо мій теж звідси. Але такі ідеї наштовхнулися на опір. Люди не хочуть знати історії.
Нині питання не до людей, а до неповороткості чиновників. Закон про декомунізацію вийшов 6 років тому. Мали б летіти голови за те, що ці вулиці не перейменували ще у 2016-2017 роках…
Володимир Олексієнко, відомий громадський діяч і митець, заслужений працівник культури України, член топонімічної комісії:
– Міська влада себе дуже правильно і рішуче повела навесні цього року, коли перейменувала кілька десятків вулиць. Вони показали свою волю, на відміну від попередньої – коли понад рік розглядали рішення топонімічної комісії.
Для того, щоб розуміти роль перейменування, треба просто подивитися на події, які зараз відбуваються на сході та півдні країни. Тільки-но окупант ступає на землю, насамперед зносять пам’ятники, перейменовують вулиці. Тому що найменування вулиць носять в собі елементи культури, історичної пам’яті народу.
Я переконаний в тому, що там, де є вулиця Степана Бандери, туди окупант не дійде, а якщо й дійде – не втримається. А там, де є лояльність до російської культури, там росіяни можуть панувати й царювати.
Тому перейменувати вулиці – це надзвичайно важливо. І нам вже не можна жити так, як жили при Кучмі, при Кравчуку – тоді була багатовекторність: якби ж то не «абідєть» росію.
Коли побачив список чи то довідку від Малинської міської ради, зрозумів – його готувала людина, яка хоче підставити якоюсь мірою владу. Чому? Та, тому що там всі білі і пухнасті…
Починається список з Тараскіна – теж білий і пухнастий. Не вказано, що він починав свою військову діяльність у рядах збройних сил червоної армії, яка здійснювала експансію у середній Азії. Чому там не сказано, що цей же Тараскіна брав участь у захопленні західноукраїнських областей? Врешті-решт є й інформація, що він служив у полку НКВД. А як сьогодні відносять до Тараскіна росіяни? Він там герой! Щоб переконатися в цьому, достатньо зайти на російські сайти і прочитати. Чи можуть в нас бути спільні герої з росіянами?
У списку «гарно» сказано також про генерала Черняховського. Це банальний колаборант, служив ворогові. Чому не написано про це прямим текстом? Зате зазначено, що він там кількаразовий герой… Пишуть, що його іменем названий виш в Україні. Чому ж не пишуть, що зараз триває процес перейменування цього вишу? Чому не пишуть, що йому присвоїли цю назву у часи правління Януковича, Табачника?
Я не хочу говорити про Гайдара, який влазив дітям у голову. А в нас пишуть просто «радянський письменник». Аркадій Гайдар з юних літ вбивав людей, колишній чекіст… Чому не кажуть, що цей товариш активно боровся у 20-х роках минулого століття із повстанцями, які чинили опір радянській владі? Він сам же хвалився, що боровся з «петлюрівцями», тобто – з українцями. І безчинствував так, що його свого часу відсторонили за жорстокість. І так далі.
Або ж Крилова називають звичайним байкарем. Хіба така асоціація може викликати негатив? Ні, звісно.
Автор готував список всупереч діям топонімічної комісії. Останній раз вона засідала ще у липні, розглядала перейменування цих вулиць, і вже навіть були певні пропозиції. На той момент не встигли розглянути Кузнєцова, бо ж герой радянського союзу, з Малина родом. Мовляв, треба довивчити, бо ж як народові пояснити його гріхи?! А героя радянського союзу він отримав у загарбницькій війні проти Фінляндії, яка зараз нам помагає боротися з росією. Як нам дивитися в очі фінському народові, коли в нас вулиці названі іменами їхніх окупантів?
Тому переконливо вважаю: цим списком владу хочуть поставити «на розтяжку». Вони не зможуть ані перейменувати, ані залишити ці вулиці. Думки розділяться, бо теперішні назви подані надто вже невинно…
31 рік тому Україна стала незалежною, але поряд з тим ще багато років поспіль була окупована на рівні духу під впливом росії та колаборантів. І в цьому не останню роль відіграли залишені назви вулиць.
Віталій Філоненко, активний мешканець міста, спортсмен:
– На мій погляд, якщо вже така думка про перейменування назріла зараз, хоч вона мала б назріти ще років 29 чи то 30 тому, то треба до цього питання підходити виважено.
Такі персони як товариш Тараскін чи інші в нашій топоніміці не повинні бути в принципі. Поряд з тим – у нас є величезна кількість імен, про яких люди поняття не мають. Коли ставиш питання вчителям середньої школи, хто такий Іван Огієнко – вони, на жаль, не знають. Вони не знають, хто такий Микола Міхновський… Зате вони знають про Толстого і Грибоєдова. І вчать цього дітей.
Тому треба не пояснювати, а робити так, як це було у травні – коли «пакетом» перейменували близько 30 вулиць.
Та й депутати – це представники народу. Люди у момент, коли прийшли на виборчі дільниці, делегували їм свої думки. Коли депутат уже має повноваження, то він повинен працювати у межах цих повноважень, а не тратити час на якісь роз’яснення. Бо завжди знайдеться людина, яка скаже: я не хочу перейменовувати свою улюблену вулицю Тараскіна. Так, як це було, до прикладу, з вулицею Ватутіна. Зганьбилися на всю Україну…
Коли ж хтось планує «йти в народ», щось там пояснювати, то це виглядає лише як небажання виконувати свою функцію. Або, може, хтось просто не хоче перейменувати?! Не хоче наражатися на спротив? І тут не треба дивуватися.. Серед нас досі є купа людей із радянським мисленням, які ніяк не можуть вибити із себе тугу за СРСР. Вони росли на тарасніках і схожих фейкових героях. І зараз не можуть усвідомити, що це була пропаганда і не більше. А, може, й не хочуть знати справжнього українського.
Топонімічна комісія прийняла рішення про перейменування і треба його реалізовувати, а не товкти воду у ступі. Ми маємо знати, що живемо на землях Олеся Гончара, а не всяких добролюбовів. І це питання не завтрашнього дня. Це питання сьогоднішнього дня!
Але якщо вони хочуть просто спустити це питання на манівці та нічого не прийняти у кінцевому результаті, то хай опитують, хай вивчають…
Розмовляла Олена ПЕТРЕНКО
