Олексій Кириченко розповів про перші реп-тексти, пісні на вірші українських поетів і шлях, що привів його музику до саундтреку S.T.A.L.K.E.R. 2
Олексію Кириченку — 38. Він народився в селі Шевченкове, неподалік Малина, але вже з двох років жив у місті, де минуло його дитинство, з’явилися перші музичні захоплення та почався творчий шлях. Рідний Малин Олексій досі згадує передусім як зелене місто з річками, лісами й особливою природою.
Сьогодні слухачі знають його під псевдонімом Alexjazz. Хоча джазу в його теперішній музиці майже немає, змінювати ім’я виконавець уже не планує. За цим псевдонімом — роки роботи, власна аудиторія, музичний лейбл, перемога на Jäger Music Awards і композиції, що стали офіційними саундтреками до гри S.T.A.L.K.E.R. 2 — відомої української відеогри про виживання у небезпечному постапокаліптичному світі.
Окремою частиною творчості Alexjazz стали пісні на вірші українських поетів. Першою була композиція «Смутний» на текст Михайля Семенка, яка нині має понад два мільйони прослуховувань. Відтоді музикант створив уже дев’ять таких робіт і продовжує переосмислювати поезію Розстріляного відродження та шістдесятників через сучасне звучання.
Про Малин дитинства, гурт Koda Band, навчання музиці у дорослому віці, зміну творчого напряму після 2022 року та новий мініальбом за підтримки Українського культурного фонду Олексій Кириченко розповів в інтерв’ю MALYN.MEDIA.
«Я ДУЖЕ ЛЮБЛЮ МАЛИН ЗА ЙОГО ПРИРОДУ»
— Олексію, розпочнімо зі знайомства. Ви народилися неподалік Малина, але фактично все ваше дитинство пов’язане саме з містом. Розкажіть трохи про себе, свою родину і той період життя, коли Малин був вашим постійним домом.
— Мені 38 років. Я народився в селі Шевченкове, неподалік Малина, але вже у два роки переїхав із батьками до міста. Тому фактично все моє дитинство минуло саме тут.
У Малині я закінчив школу-ліцей №1, а після цього вступив до Житомирського державного технологічного університету, зараз це «Житомирська політехніка».
Після закінчення університету ще приблизно на рік чи два повернувся до Малина, а потім уже поїхав із міста. Років 15 вже не живу у Малині. А лише приїжджаю до батьків, до родини, навідую близьких.
— Дитинство зазвичай залишається в пам’яті не лише подіями, а й певними образами та місцями. Яким вам запам’ятався тодішній Малин і що найперше постає перед очима, коли ви думаєте про рідне місто?
— Насправді таких спогадів дуже багато, тому що дитинство — це один із найщасливіших періодів у житті людини.
Мені Малин передусім запам’ятався дуже зеленим містом. Я взагалі дуже люблю його за природу — за річки, ліси, простір. Напевно, саме таким він і залишився в моїй пам’яті: містом із дуже яскравою, багатою природою.
«У ДИТИНСТВІ БАТЬКИ ПРОПОНУВАЛИ МУЗИЧНУ ШКОЛУ, АЛЕ Я ВІДМОВЛЯВСЯ»
— Сьогодні музика займає у вашому житті центральне місце, але, наскільки я розумію, у дитинстві ви зовсім не прагнули професійно нею займатися. Коли вона все-таки з’явилася у вашому житті й перетворилася з простого захоплення на справу, від якої ви вже не відходили?
— Цікаво, що в музичній школі я навчаюся саме зараз. У Києві є вечірня музична школа для дорослих імені Кирила Стеценка. Це державна школа такого формату, наскільки я знаю, одна в Україні.
Зараз я навчаюся там у класі фортепіано, а також беру приватні уроки вокалу. А от у дитинстві я взагалі не хотів займатися музикою. Батьки пропонували мені піти до музичної школи, але я відмовлявся. Чомусь мені це тоді не подобалося і не хотілося. Більше цікавили спорт і футбол.
Потім у нашому житті з’явився брейк-данс. Ми танцювали, слухали реп, малювали графіті. А перші пісні я почав писати вже тоді, коли вступив до університету.
Усе це відбувалося навпомацки, без якихось спеціальних музичних знань. Я поступово навчався сам. Першою музикою, яку почав робити, був реп. У цьому сенсі було трохи легше, тому що там не потрібно було співати — треба було ритмічно читати текст.
— Тобто захоплення реп-культурою з’явилося ще в юності й охоплювало не лише саму музику, а й танці, графіті та певне середовище?
— Так, реп ми слухали ще з юного віку. Танцювали брейк-данс, малювали графіті. А вже приблизно на першому курсі університету я почав писати власні реп-тексти.
Тоді в нас з’явився малинський гурт Koda Band. Він був доволі популярним локально. Пам’ятаю, ми представляли Житомирську область на ювілейній «Червоній руті», про нас постійно писали малинські газети.
Ми багато їздили й виступали. Були в Коростені, Житомирі, Києві, Львові, Луцьку, Херсоні. Разом випустили альбом. Приблизно у 2011 році гурт розпався, і після цього я вже почав працювати сольно.
— Яку роль ви мали у Koda Band і якою була музика гурту?
— Я писав тексти й був вокалістом. Це була реп-музика, але ми поєднували реп із соулом і фанком.
«ЗА ФАХОМ Я ІНЖЕНЕР, АЛЕ НЕ ПРАЦЮВАВ НИМ ЖОДНОГО РАЗУ»
— Ви згадали про навчання у Житомирському політеху. Яку професію здобули і чи була у вашому житті спроба поєднати роботу за спеціальністю з музикою?
— За освітою я інженер із розробки родовищ корисних копалин, але жодного разу за спеціальністю не працював.
— Виходить, що музика від юного віку постійно залишалася поруч, хоча форми цієї роботи змінювалися: гурт, сольний проєкт, організація концертів, а згодом і власний лейбл?
— Так, я постійно займався музикою, постійно писав. Спочатку ми працювали в гурті, потім я почав сольну діяльність, займався організацією концертів. Уже приблизно вісім чи десять років, паралельно зі створенням власної музики, я займаюся її виданням. У мене є власний музичний лейбл.
Тому, якщо загалом рахувати, із 17 років я точно перебуваю в музиці. Просто з часом почав займатися нею більш професійно.
— Ваш творчий псевдонім Alexjazz з’явився ще тоді, коли музика була зовсім іншою. Сьогодні ви працюєте з альтернативою і постпанком, тому назва може трохи дивувати нового слухача. Як вона виникла і чому ви все ж вирішили її залишити?
— Насправді джазу я зараз узагалі не роблю. Мене часто запитують, чому в мене такий псевдонім, якщо нині я створюю альтернативну музику й постпанк.
Цей нікнейм не був якось особливо продуманим. Його запропонували друзі з Koda Band. Ми тоді робили джаз-хіп-хоп, і мені на той момент дуже подобався хіп-хоп з елементами джазу. Тому я взяв такий псевдонім.
З часом у мене виникали думки якось переназватися, але я маю переконання, що цей псевдонім уже став частиною мого творчого шляху.
До того ж аудиторію не так легко здобувати. Якщо починати працювати під новим нікнеймом і новою назвою, потрібно знову розповідати людям про себе, показувати себе, заново вибудовувати впізнаваність.
Останні сумніви щодо зміни псевдоніма в мене були приблизно два роки тому. Але коли мої пісні взяли як офіційні саундтреки до гри S.T.A.L.K.E.R. 2, я подумав, що вже все — нічого змінювати не потрібно. Нехай буде Alexjazz.
— Коли говоримо про Alexjazz сьогодні, це все ще ваш сольний проєкт чи вже повноцінна командна робота, у якій кожен музикант впливає на остаточне звучання?
— Загалом сольну музику я пишу приблизно з 2011–2012 року. До повномасштабного вторгнення створював виключно хіп-хоп на власні тексти.
Від початку Alexjazz був моїм сольним проєктом. Але зараз ми працюємо командою. Ідеї під час створення музики переважно йдуть від мене, однак я співпрацюю із саундпродюсером, у нас є сесійні музиканти, ми проводимо репетиції й разом щось продумуємо.
Тому мені, чесно кажучи, навіть складно однозначно сказати, що це. Проєкт пішов від мене, але тепер над ним працює команда.
— Сьогодні ваші композиції можна знайти на всіх основних музичних платформах?
— Так, ми представлені на Spotify, YouTube Music та інших платформах. Є також офіційний YouTube-канал.
«ПІСЛЯ 2022 РОКУ Я ПОЧАВ РОБИТИ КАРДИНАЛЬНО ІНШУ МУЗИКУ»
— Якщо порівняти ваші ранні роботи з тим, що виходить сьогодні, це справді дві дуже різні творчі історії. Що саме змінилося після початку повномасштабного вторгнення і чому ви відмовилися від звичного для себе хіп-хопового звучання?
— Із 2022 року я почав якось переосмислювати свою творчість і створювати кардинально іншу музику.
Якщо зайти й послухати старі роботи, а потім ті, які виходять зараз, то це зовсім різні композиції. Вони відрізняються навіть за жанром.
— Однією з головних рис вашої теперішньої музики стали композиції на вірші українських поетів. Як виникла ця ідея і чому саме робота з поезією Розстріляного відродження та шістдесятників стала для вас настільки важливою?
— Я прийшов до цього випадково. Першою стала пісня «Смутний» на вірш Михайля Семенка. Мені просто показали цей текст. Раніше я його не знав.
Коли взяв цей вірш до рук, то відразу почав його співати. Навіть не знаю, як це пояснити. Якась магія відбулася. Я просто одразу написав мелодію, і ми зробили з цього пісню. На сьогодні «Смутний» є однією з моїх найпопулярніших композицій.
Після цього я відчув певну цінність у тому, щоб переосмислювати українську поезію через сучасну музику. Передусім ідеться про Розстріляне відродження, але також і про шістдесятників. Наразі ми випустили вже дев’ять таких пісень.
«ДЛЯ МЕНЕ ВСІ ПІСНІ ВАЖЛИВІ, АЛЕ “СМУТНИЙ” МАЄ ВЖЕ ПОНАД ДВА МІЛЬЙОНИ ПРОСЛУХОВУВАНЬ»
— Дев’ять композицій — це вже фактично окремий творчий напрям. Які з цих робіт стали найбільш помітними для слухачів, а які особливо важливі особисто для вас?
— Для мене вони всі важливі. Це, можливо, прозвучить трохи пафосно, але тут як із дітьми: кожна робота має свою цінність, тому важко виділити лише одну.
Найпопулярніша пісня — «Смутний». Вона наразі має вже понад два мільйони прослуховувань на всіх платформах.
Також ключовою для мене є композиція «Сірники» на вірш Михайла Драй-Хмари. Саме з цією піснею я отримав свою першу музичну премію Jäger Music Awards у категорії «Свіжа кров». Є пісня «Моя любов» на вірш Володимира Сосюри.
Ми також створили дві композиції на тексти Василя Стуса — «Незбагнув» і «Алкоголь агоній». Мені вони дуже подобаються. Ще є «Твоє ім’я» на вірш Павла Филиповича. Це ті основні роботи, які я зараз одразу згадав.
Але ми продовжуємо працювати, і незабаром буде ще багато пісень на вірші українських поетів.
— Чи вдалося вже за цей період представити нову музику наживо, організувати концерти або окремі творчі вечори?
— Так, звісно, ми періодично виступаємо. Зараз є багато запрошень, зокрема й за кордон, але, на жаль, із виїздом нині непросто. Проте виступи в нас є.
«СЬОГОДНІ Я Б ОПИСАВ СВОЮ ТВОРЧІСТЬ ЯК МУЗИКУ НА ВІРШІ УКРАЇНСЬКИХ ПОЕТІВ»
— Ви називаєте себе мультижанровим артистом, адже за роки творчості працювали з репом, соулом, фанком, альтернативою і постпанком. Але як би ви сьогодні кількома реченнями описали свою музику людині, яка ще жодного разу не слухала Alexjazz?
— Напевно, зараз я сказав би, що це музика на вірші українських поетів. Якщо говорити саме про теперішній період, то це для мене найбільш актуальний напрям.
У мене також є пісні на власні тексти, і я продовжую їх писати, але сьогодні найбільше зосереджений саме на віршах українських поетів.
— Коли ви працюєте з уже готовим поетичним текстом, із чого починається композиція: спершу виникає загальне відчуття пісні, мелодія, гармонія чи, можливо, певний ритм, який ви чуєте в самому вірші?
— Якщо говорити саме про вірші, то спочатку я знаходжу текст. Після цього вже шукаю мелодію і гармонію. Сідаю за фортепіано, щось придумую. Або друзі можуть надіслати якийсь гітарний риф, і ми вже відштовхуємося від нього та шукаємо потрібну мелодію. Але спочатку завжди є вірш і розуміння того, що з цього тексту може вийти.
«БОРOTЬБА ЗА УВАГУ ЙДЕ НЕ ЛИШЕ МІЖ МУЗИКАНТАМИ»
— З одного боку, сьогодні незалежний виконавець має набагато більше можливостей самостійно видати музику й знайти слухача, ніж 15 чи 20 років тому. З іншого — контенту стало настільки багато, що привернути увагу дедалі складніше. Як ви оцінюєте ці умови з досвіду артиста й видавця?
— Зараз точно легше, ніж 15 чи навіть 20 років тому. Передусім тому, що є інтернет і дуже багато різних платформ, де щось може знайти свою аудиторію. Це TikTok, Instagram, Threads — нова популярна мережа. Тобто доступ до аудиторії є.
Завантажити контент на стримінгові платформи також не становить проблеми. Сьогодні фактично кожен може це зробити. Але водночас є дуже велика конкуренція. Тому потрібно постійно вигадувати щось нестандартне.
Боротьба за увагу відбувається не лише між музикантами, тому що загалом контенту дуже багато. Через це доводиться багато працювати. Відповідно, потрібно створювати й більше музики. Якщо раніше її можна було робити значно менше, то сьогодні треба постійно писати, випускати нові роботи, щось показувати. Час змінився, і до цього потрібно пристосовуватися.
«У ВЕРЕСНІ МАЄ ВИЙТИ МІНІАЛЬБОМ ІЗ П’ЯТИ ПІСЕНЬ»
— Над чим ви працюєте зараз і чого слухачам чекати найближчими місяцями? І, звісно, не можу не запитати, чи є серед планів або мрій виступ у Малині?
— Найближчим часом ми взагалі не плануємо виступів. Були пропозиції зробити сольні концерти в Україні й організувати невеликі тури, але зараз уся наша увага спрямована на створення нової музики.
Ми працюємо над мініальбомом на вірші українських поетів. Цей проєкт отримав грант Українського культурного фонду в межах конкурсної програми «Сучасний музичний простір».
Тому зараз ми зосереджені на нових піснях. У вересні має вийти мініальбом із п’яти композицій, який буде підготовлено за підтримки Українського культурного фонду. А до того часу плануємо випустити ще один сингл. Тобто, якщо все буде добре, протягом найближчих місяців слухачі почують шість нових пісень.
— Ваш шлях у музиці почався без професійної освіти, навпомацки, з перших реп-текстів, але триває вже понад два десятиліття. Що ви могли б порадити молодим людям, які мають талант і мріють про сцену, але ще не розуміють, із чого почати і як не зневіритися, коли результат не приходить одразу?
— Загалом музичний шлях дуже тернистий, і на ньому справді легко зневіритися. Але передусім потрібно постійно перебувати у процесі розвитку, рости, працювати над собою.
Потрібно створювати, створювати, створювати. І тоді, думаю, результати точно будуть. Головне — рости й розуміти, що ти розвиваєшся. Треба робити все для цього розвитку й оточувати себе людьми, які допомагають тобі зростати. Тоді, впевнений, будуть і результати.
Розмовляла Олена ПЕТРЕНКО
