«Треба підключатися до керівництва, бо так виглядає, що ми десь не туди йдемо»
Минулого тижня призначили нового керівника Малинської міської лікарні. Директором головного медзакладу міста став 44-річний хірург Антон Гончарук. Щоправда, зараз він офіційно у статусі виконуючого обов’язки.
Народився Антон Віталійович у селищі Дзержинськ (тепер Романів) на Житомирщині. Понад 20 років працює лікарем-хірургом Малинського міськрайонного територіального медичного об’єднання. Є учнем досвідченого лікаря-хірурга, почесного громадянина Малина, завідувача хірургічного відділення Анатолія Івановича Гаманюка.
Журналістці MALYN.MEDIA вдалося коротко поспілкуватися із новопризначеним керівником – про проблеми медицини Малина, брак спеціалістів та першочергові плани на новій посаді.
20 МЛН НА ТОМОГРАФ
– Антоне Віталійовичу, насамперед вітаємо вас з новим призначенням! Чи було це для вас несподіванкою?
– Скажу відверто: несподіванкою це не було. Розмови такі йшли давно. Були певні обставини, які стримували це призначення. Зокрема, брак хірургів. Тому, попри нову посаду, я продовжую працювати на ставку хірурга й надалі.
– Тобто, ви будете поєднувати фактично дві роботи?
– Так, іншого виходу поки що немає. Бо залишилися планові операції, і все інше. Але треба підключатися до керівництва, бо так виглядає, що ми десь не туди йдемо…
– Що ви маєте на увазі?
– Є і поточні проблеми, і більш глобальні питання, які не вирішиш ані за один день, ані за місяць. Зараз у нас серйозно пролягає кадрова політика. Є певні спеціальності, яких в нас немає. І цей фактор заважає нам робити якісь кроки у розвитку.
Також важливим питанням є встановлення комп’ютерного томографа, про який вже роками йде мова. Свого часу була можливість його встановити, але чомусь вирішили відкласти це питання. Не знаю: чи не захотіли, чи не змогли…
– Це за чийого керівництва?
– Давайте без прізвищ. Це ще було років десять чи більше тому. Тоді мали апарат поставити у нас, але поставили у Коростені. Зараз інтенсивно шукаємо фірми, які готові нарешті забезпечити Малин томографом. Це непросто, бо дуже дорого. За останніми підрахунками, мовиться про близько 20 млн грн.
– Тобто це має бути комерційний проєкт? Місто ж не потягне…
– Звісно. Місто і лікарня можуть максимум кабінет обладнати. Хоча зазвичай компанії, які займаються такими апаратами, все роблять «під ключ». Зокрема, й облаштовують приміщення під необхідні стандарти. Це прописано у договорі. Тому шукаємо спонсорів, підприємців, які готові нам допомогти у цьому.
КАДРОВІ ПИТАННЯ
– Ви згадали про брак кадрів. Кого конкретно не вистачає?
– Нам потрібні хірурги, щоб забезпечити цілодобове чергування хірургії. Є потреба також у гінекологах. Хоча б одного анестезіолога треба. Також невропатологів варто залучити. Травматологи у нас ніби і є, але обоє пенсійного віку. Є двоє молодих хлопців, які працюють на цих посадах, але таких рук має бути ще більше. Зокрема, у воєнний час.
– У березні ваш попередник, Тарас Шевченко, зазначав, що багато молодшого персоналу виїхало в евакуацію. Чи повернулися вони зараз?
– Практично усі повернулися, зараз із молодшим персоналом проблем немає. У нас також є списки на випадок надзвичайної ситуації – мова про тих людей, які готові екстрено підключитися до роботи. Це пенсіонери, також нас підтримували волонтери.
– А яка ситуації із зарплатами?
– На сьогодні всі зарплати виплачені, заборгованості немає і на цей місяць в нас кошти є. Ми залежимо від НСЗУ. Віримо у краще.
– До слова, у яких ви стосунках із Тарасом Шевченком, який керував закладом до вас? Зараз він на посаді начмеда.
– Ми обоє хірурги, стоїмо разом в операційній. У нас абсолютно гарні стосунки. Також станом на сьогодні ми єдині, хто займається лапароскопією в районі.
ПРО СТОСУНКИ З ВЛАДОЮ
– Малинська лікарня має статус опорної. Чи зараз цей статус в принципі актуальний і виправдовує себе?
– Статус є, але не все так, якби мало бути. Там є певний пакет вимог, які надали ще у 2020-ому, і які мали переглядатися у 2023 році. Але, звісно, у зв’язку з війною багато планів відклали. Зокрема, частину не можемо реалізувати через брак коштів. Десь – просто змістилися пріоритети, нема часу. Мусимо підлаштовуватися.
– Чи є у вас порозуміння з місцевою владою. Політично ви близькі, з однієї партії… Якщо відкинути політику і говорити про речі практичні, буденні – вам вдається домовлятися зараз?
– На цей час так. Взагалі однією з вимог було те, щоб ставити медицину у пріоритеті й надалі. Це те питання, яке лежить в основі будь-якої розвиненої громади, будь-якого розвиненого міста. Нам треба серйозні зміни.
ПРО РЕАБІЛІТАЦІЮ ВІЙСЬКОВИХ У МАЛИНІ
– Під час активних бойових дій на Житомирщині Малинська лікарня приймала поранених бійців. Але тоді про це активно не говорили…
– Так, військових приймали з кінця лютого по травень включно. Було багато складних випадків, було непросто. Незалежно від того, який в тебе стаж хірурга, але воєнний час ставить перед будь-яким медиком нові виклики.
– А зараз у лікарню везуть поранених?
– Ні, зараз таких пацієнтів не маємо. Але хочемо зв’язатися з військовим госпіталем і брати до нас хворих на реабілітацію. Оскільки в нас є пакет по такій реабілітації, є необхідні умови.
Єдине – розташування не дуже підходить: Малин близько до кордону, невідомо, чи керівництво погодиться на таку локацію. Такий госпіталь є у Романові. Там працює моя мама, тому знаю про це. Будемо пробувати організувати таку послугу й у нас.
– Лікарня планує встановити кисневу станцію за майже мільйон гривень. На якому етапі зараз цей процес?
– Чекаємо на прийняття в експлуатацію. Зараз маємо чимало господарських витрат на облаштування приміщення. Цю кисневу станцію планували ще раніше, але через війну відклали.
– Ви є учнем знаного в області хірурга Анатолія Гаманюка, маєте чималий досвід. Зараз перед вами зовсім іншого спектру виклики – менеджерські. Думали про те, як попередній досвід вплине на новий?
– Нічого зайвим не буває: на своїх помилках вчилися, на чужі – дивилися. Все це заклало основу. Добре, що і зараз є кому підказати, колеги готові допомагати. Маємо повне розуміння у колективі – це важливо, щоб впевнено рухатися далі. Я не можу гарантувати, що у мене вийде, але відчуваю у собі силу і бажання спробувати. Дякую громаді за довіру!
Розмовляла Олена ПЕТРЕНКО
Читайте також – Три дні йшов лісом з уламком в серці: малинський хірург пригадав унікальний випадок порятунку воїна. ФОТО
