Про стерту історичну пам’ять та хворобливе его
Недавня новина: «Вулицю Ватутіна хочуть перейменувати на вулиці Героїв Базару».
Коментар: «Героїв Базару треба робити біля базару…» — Ги-ги-ги, га-га-га… Лайк, лайк, лайк.
Що тут є смішним?!
Те, що Ватутін утопив у Дніпрі сотні тисяч «піджачників»?
Чи те, що Григорій Котовський зносив шаблею голову кожному, хто не намагався розмовляти з ним на русскам язикє?
Чи смішно, що у селі Базар розстріляли майже чотири сотні українців, які відмовилися перейти на бік Красної Армії?
Так, розпач, бо українці в більшості — це спотворена людська маса, яка живе з нав’язаними ідеями та богами, з перемеленою сутністю і навіть не намагається оглянутися та переосмислити.
Ця більшість, ще й активна та голосиста, а де не можна взяти голосом, то знайдуть потужне лобі. Аби часом їх вулицю не назвали, прости господи, іменем якогось там Коновальця…
Добре. Давайте будемо гигикати, саботувати свою історію і далі поклонятися чужим ідолам.
Вслід за новиною про перейменування прилетіла інформація про те, що з бюджету виділять кошти на меморіал українським воїнам у міському парку.
Добре, якби не але. А але — це повний ПЗДЦ.
Його хочуть встановити там, де перстом указав свого часу Олексій Григорович та підтримала група товаришів.
В ногах у комсомольців та колишніх героїв. Трохи далі встановили вже сортир…
Та хіба звикати? Якщо смажити шашлик й гопати поблизу пам’ятного знаку Героям Небесної Сотні можна, то чому б і ні? Головне — близько! Близько буде ходити поважним людям «по роботі» класти букети.
Нижче текст весняного блогу. Схоже, сьогодні він ще актуальніший ніж тоді.
Ленінський комсомол, Малуша, Герої України. Що спільного? (15.03.21)
Чи добра це справа — пам’ятник Героям України? Безумовно. Чи був би хто проти такого пам’ятника? Одиниці.
Але допоки не поглянеш на ідею встановлення такого в Малинському міському парку.
Насторожує вже те, що проєкт просувають автори «Двох каменів».
НЕ ПРОПАДАТИ Ж ДОБРУ
У міському парку, по праву руку від меморіалу афганцям, на розі алеї та вулиці Паркової прихистився дивний фундамент. От ця конструкція і не дає спокою добрим господарям — чому б не залучити для гарної справи?!
То ж давайте там встановимо пам’ятник Малуші!
Придумали — зробили. Гупнули гарного камінця. Причесали траву. Замовили пам’ятник.
Тільки от. Яка Малуша? Малуша буде завершувати мілітарний меморіальний комплекс?
Дикість.
Тож Малушу переселили.
Але ідея — «щоб добро не пропало» — залишилася.
ТОДІ НЕХАЙ ПАМ’ЯТНИК ГЕРОЯМ БУДЕ…
Ще під час передвиборчої кампанії Олексія Шостака на тому місці, де вже й «підмалушин» камінь є, урочисто встановили табличку: «На цьому місці буде встановлено пам’ятний знак…»
Буде?
А що ж там мало бути раніше? Хто й для чого спорудив кам’яне одоробло? Виявляється вже мало хто й пам’ятає. «Кафе якесь мало бути…», — дехто каже.
Насправді ні. Малинський міський парк ім. Миклухи-Маклая свого часу називався «імені Ленінського комсомолу». І на кам’яній споруді мали встановити муляжі семи орденів, якими був нагороджений комсомол…
БЛЮЗНІРСТВО
Так, це блюзнірство. І не що інше — встановлювати «в ногах» Героїв минулої епохи пам’ятний знак новітнім Героям.
Блюзнірство використовувати для такої ідеї «секонд хенд».
Він завжди буде виглядати вторинно. Настільки ж недоречно, як знак Героям Небесної Сотні, який час від часу опиняється серед мангалів з шашликами та веселих гулянь.
ЕКЛЕКТИКА
Але якщо навіть відкинути морально-соціальну складову, то це схоже на спробу… впихнути невпихуєме.
Не тулиться. І все. Як не туляться з доречними для парку кулястими ліхтарями — ліхтарі зигзагоподібної форми, де «багато любові до Малина».
Еклектика — це механічне поєднання органічно несумісних елементів.
Еклектика — це кам’яна Малуша та мультяшний з плоского металу Добриня неподалік.
Ми й без того приречені на поєднання траурного й радісного.
ЩО НЕ ТАК З МЕМОРІАЛОМ В ГОРОДИЩАХ?
У Городищах вже маємо пам’ятний комплекс. Гарний, як для Малина — не перевантажений іншими акцентами.
Але щось не так з меморіалом в Городищах. Чому в День добровольця, в День захисника Вітчизни він ігнорується, а всі дружно йдуть в міський парк до пам’ятного знаку Небесній Сотні?!
Різні пояснення чуються, але вони не витримують критики. Десь на перепоні стало хворобливе ЕГО.
Та залишимо це питання відкритим…
ДВА КАМЕНІ ЯК КОНЦЕПЦІЯ
Ми вже маємо (без)концептуальний шедевр на площі — всім не подобається, але стоїть. Напевно й тут так мало бути: поставимо, а там звикнуть. Мовляв, для добрих справ хіба потрібні обґрунтування? Про що ви?
Але чому б ні?!
Якщо громада таке сприймає, то її будуть «обдаровувати» й надалі.
Згадати, як народжувався малинський «стоунхендж», можна за цим посиланням: «Звідки у каменів ноги ростуть» — п’єса із малинської бувальщини».
