Прізвища, які закінчуються на «-ко», — явище малоросійське
Або так: там, де з’являлася Московія, — там масово з’являлися такі прізвища. Хоч це й українська форма утворення прізвиськ, але «моду» утворювати з них прізвища взяли собі підросійські писарчуки / управителі / пани.
Як тільки з’явилася вимога подушних ревізій населення — одразу виникла потреба в сталих прізвищах. Оскільки прізвища «Як казали на кутку» були часто колоритними й невимовними для чужинців, то й утворилася така «уніфікація» — ко-ко-ко…
На Лівобережжі це сталося на початку XVIII століття — «перша ревізія», проведена ще за Петра І. На Правобережжі, в нашій місцевості, — 1795 рік — «п’ята ревізія».
Далі — на прикладі власного прізвища й села Ялцівка.
Мені вдалося відстежити своїх дідів по батьківській лінії з прізвищем Нечипоренко саме до Ревізької казки 1795 року. На той час у селі Єльцовка (тоді ще так) є два двори з прізвищем Нечипоренко. В одному з них — два брати з сім’ями, і один з них — Тимофій — мій пра-пра-пра-пра-прадід. Очевидно, оскільки «Тимофей Ничипоревъ», то його батько — Ничипір. Але от далі прізвища губляться…
По-перше, в Речі Посполитій не було інституту «ревізьких казок», по-друге — не було такої кількості прізвищ на «-ко». Вони виглядали рівномірно вживаними серед інших.
До того ж мені пощастило: маю люстрацію Малинського ключа за 1776 рік, де описані жителі й села Єльцовка, — і Нечипоренків серед них нема. Тут висновок простий: або вони з’явилися в селі в проміжку між 1776 та 1795 роками, або набули таке прізвище. Сьогодні схиляюся до думки, що у того найдавнішого Ничипора могло бути будь-яке прізвисько / прізвище, й він може бути сином будь-кого з опису люстрації 1776 року. В самій люстрації, очевидно, зазначали найстаршого з двору.
Тож — лопату в руки — і гей…
Але «копання» те вже не таке легке, як до цього. Покажу один приклад із церковного запису про одруження малинської церкви.
І тут колеса поспускали: бачу, що там щось про Єльцовку, що там якийсь Ничипір та інші близькі імена, що це якесь одруження, але все те скласти докупи не вистачало розуму. Мусив іти з проханням до фахових істориків (дякую Наталії Білоус) — і погляньте, що там написано:
«Року того и мсца и дня. По трех заповедех в мимошедшие неделе мєста оурочистіе, по которих разная перешкода а непокровенство не показалося азъ ієріи Даниил … сочетал браку молодца Гришка сина Ничипора жителя Елцовки Дубревця с паною Аною дочкою Прокопа Гриценка жителя малинского, свидетель Тиша Исаакъ жител елцовскіи и Яковъ Косорига житель малинскіи». (рік запису – 177?)
Теоретично будь-який «Дубровець» міг бути моїм дідом, але щоб пересвідчитися, що це саме так чи ні — лопату в руки…
Тепер повернемося до Ревізьких казок 1795 року і до того, звідки в мене впевненість, що прізвище Не(ни)чипоренко з’явилося саме тоді.
Спочатку я не звертав уваги на інші прізвища, але коли побіжно переглянув увесь список, то побачив певну закономірність.
Ось декілька прикладів — окрім двох дворів «Ничипоревих сынов Ничипоренков»:
- 2-й двір: Микита Григорьевъ сынъ Грищенко
- 6-й двір: Николай Ивановъ сынъ Иваненко
- 7-й двір: Михайло Федоровъ сынъ Федоренко
- 8-й двір: Прохоръ Федоровъ сынъ Федоренко
- 15-й двір: Данило Хоминъ сынъ Хоменко
- 19-й двір: Василь Григорьевъ сынъ Грищенко
Гончар, Мельник та Коваль у цій ревізії так і записані, але пізніше в селі з’явилися вже й Гончаренки.
Можливо, фахові дослідники моє «фамілієтворення» десь і заперечили б, тому зауважу — це власні спостереження, які мені підказують, що не треба шукати своє прізвище глибше 1795 року.
