Це було схоже на «ми вам повернемо вклади СРСР»
Коли у Москві вже прийняли рішення затискати гайки, до Малина ще котилася хвиля оптимізму. Люди, яких позбавили житла, мали велику надію повернути свої будинки — мали надію на денаціоналізацію.
Ситуацію можна зрозуміти з однієї заяви в «НКВД УССР» граждан Маліна — Розмана Аврума, Кобринського Лейби, Райнберга Берко, Малинського Меєра і «другіх бивших собствєнніков националізірованих домостроєній Маліна» (серед підписантів — 17 осіб).
«3-го сего февраля Коростенский Окрисполком во исполнение Постановеления ВУЦИКа от 16 декабря 1925 года «О продления сроков и повышии норм оценки для денационализации домостроений» вынес постановления, которім установи норму оценки для денационализации домостроений по м.Малин в размере 2000 руб.»
Забігаючи наперед: заявники претендували на оцінку від 3000 рублів до 7500 рублів.
«Между тем по м. Малину Коростенским Окрисполкомом взята была, как исходная, не законно установленная и соответствующая требованиям Жизакона от 1 ноября 1921 г. оценка, а оценка произвольно применявшаяся Малинским Райместхозом, и таким образом создалось такое положение, что в порядке проведения в жизнь Постановления от 16.12.25г., было не то что не проведено повышение оценок, а даже не были сохранены прежние оценки, а наоборот, эта оценка оказалась пониженой»
Якщо ви нічого не зрозуміли, то коротко так — можна було повернути будинки з вищою оціночною вартістю. У Малині була проблема в тому, що перша оцінка була проведена від балди… Ймовірно, імєнєм рєволюциі, а не рахівниці, й вийшло так, як вийшло, — оценка оказалась поніженой.
Тут ми залишимо юридичну стежку, бо вона довга й нудна. Але нам може бути цікава інформація про локації будинків у місті та їхніх власників. Варто зауважити, що серед купи заяв та листування таких не багато.
Райвиконком, РПС, Райміліція, страхагентство й артдом
«По справі громадян м. Малина Марчевського, Рудницького, Мороза та Димарського, на їх клопотання, про повернення у власність домобудівель, що складаються із домоволодінь та садибних дільниць, Окрмісцгосп повідомляє слідуюче… рахує, що вони не підлягають денаціоналізаціі по слідіючим обставинам:
1. Всі вищеперелічени будинки перебувають в користуванні Держ. парт. та проф.установ.
2. Всі ці будинки мають закріпляючі акти, а саме: Рудницького за Райвиконкомом, Мороза за РПС, Димарського за страхагенством та артдомом і Марчевського за Райміліцією.
В силу вищескладенних обставин… скарга задоволенню не підлягає»
Маємо чотирьох власників, маємо чотири будинки й маємо п’ять установ. Серед названих відомо, де була міліція.
На сайті Малинського краєзнавчого музею зазначено, що це був заїжджий двір.
«У 20-30-ті рр. тут розміщувався районний відділ Народного комісаріату внутрішніх справ. У підвальному приміщенні будівлі була чекістська катівня. У період нацистської окупації в ній знаходилося гестапо. У повоєнні роки тут розміщувався районний відділ Міністерства внутрішніх справ, потім – районне управління соціального захисту населення».
Тож власником цього будинку був Марчевський.
Вулиця Рози Люксембург. Брати Золотарські
До НКВС зі скаргою звернулися Ида-Лейбе Золотарський та Хаім Золотарський.
Локація й певні деталі є у відписці «окрмісцьгоспу». Кантора відписує, що повернути будинок не може, бо він значно перевищує оціночну вартість. Оскільки власник там один — Ида-Лейбе Золотарський, а «Хаіму надано лише право на користування 4 кімнатами, кухнею та частиною двору».
Дослівно: «Скарга Золотарських цілком безпідставна і як породжена мріями г-на Иди-Лейби Золотарського…»
Напевно, будинок був немаленький, якщо у «квартиранта» Хаіма стільки кімнат.
Вулиця Рози Люксембург, будинок № 6
Є лист з однієї установи в іншу «в справі денаціоналізації будинку гр. Димарського А. Н. (мешк. м. Малин, вул. Рози Люксембург № 6)». Додатки до листа знайти не вдалося, тому незрозуміло, чи то Димарський хоче повернути «будинок № 6», чи він там мешкає й це той Димарський, в домі якого поселилося «страхагентство».
Є ще заява «Малинського М. Б, м. Малин, вул. Р. Люксембург № 6» з проханням денаціоналізувати будинок. Тож, можливо, за цією адресою був такий собі гуртожиток для тих, у кого відібрали будинки.
Нагадаю, вулиця Р. Люксембург була Аптекарською, а пізніше стала вулицею Сосніної.
Будинок Радомисльського Аврума Гершковича
«Поверненню не підлягає завдякі того, що будинок знаходиться у веденіі рабкопа, а також, що площа торговельна перевищує житлову».
Відомо, що «Рабкоп» у 1924 році розташовувався на Базарній площі й це власність А. Радомисльського. Де ж то він був, той будинок?
Вулиця Шевченківська й дитсадок
Тут заплутана історія. Чи то прохач Кислов М.М. жив на Шевченківській в будинку гр. Михайленка, чи то просив повернути будинок, який був там. А, може, будинок розташовувався деінде, але, як бачимо, там був дитячий садок. Будинок Кислову не повернули.
Привертає увагу назва вулиці — Шевченківська.
ШКУРАТІВСЬКИЙ ТА ЩАСЛИВЦІ. ДУБІНСЬКІ
Щасливців насправді мало. Трапилося три випадки, серед яких виділяється Давид Шкуратівський — один з піонерів креселочного виробництва в Малині.
Відомо, що багато нерухомості на центральній площі належало Дубінським. Вони також серед прохачів. В листуванні їхньому/його позначають ДубЕнський. Але у зверненні, що згадувалося вище, є три підписанти: Шлема Дубинский, Е. Дубинский, М. Дубинский(я).
«УГОЛ ХОЛОСТЯКА» І СКАРГА ФРІДМАНА ГЕРШОНА
Власне, що за будинок, ви бачите у написі під фото.
Фото з фейсбук сторінки мерії — допис про 100-річчя друкарні…
Схоже знайшовся власник дому. Таким міг бути Фрідман Гершон. У 1925 році він писав скаргу до ВУЦВК (Всеукраїнський центр. виконком)
«Большая несправєдлівость ко мнє, забитому нуждами пролєтарію, трєбуєт обращєнія к всеукраіскому оплоту трудящіхся…»
Він просив у Малинського Раймісцьгоспу посвідку на право власності на недобудований будинок за адресою вул. Карла Маркса 1-А «ввіду утері всєх докумєнтов при нашествіі пєтлюровцев і подпіскі рабочіх строівших етот дом в переіод с 1914 по 1919 г., пєрєривамі, ввіду плохого матєріального положенія».
Очевидно, що посадовці йому відмовили.
«Окрместхоз ошибочно нашол послєднєє как желаніє видєліть свою часть із националізірованого дома, вследствіі чєго нєдопуская дроблєнія домовладєнія в удовлєтворєніі ходатайства отказал…»
Далі йде пояснення, що незавершене будівництво знаходиться на Карла Маркса №1-А і немає нічого спільного з будинком на розі вулиць Карла Маркса і 25 Жовтня №35/1, де в якомусь закутку на час написання скарги й проживав Фрідман Г.
«Нахожу нєлішнім сообщить,что сємья моя состоіт із 8 душ, всє бєзработниє, за ясключєнієм дочєрі моєй, которая работаєт на Малінской Госбумфабрікє…»
У довіднику 1914 року зазначається, що Фрідман Г. займається «кожевєннимі товарамі».
До слова про друкарню, сторіччя якої торік відмічали. Історія зводиться до того, що її перевезли з Радомишля разом з редакцією “Серп і молот”.
Разом з тим, зустрічав у тогочасних газетах, що малинську друкарню орендує її ж колишній власник — гражданін Заєздний, мовляв, не вкладається у майно й трудящих, і пора його гнати… Тут незрозуміло, чи то друкарня вже була у Малині, чи то власник поїхав з Радомишля її орендувати.
ЯКІ ВИСНОВКИ
Ясно, що нічого не ясно, але вже трохи видніше)
