Про хабарництво у військовому комісаріаті та «злочини агентів розшуку»
Спочатку про військовий комісаріат. Це була дуже гучна справа — ледь не всі тогочасні газети про це писали, але малоінформативно. Якась газета написала про суть злочину, а якась — і прізвище вказала.
«ЛОШАДІНИЄ СПЄКУЛЯНТИ»
16 жовтня 1925 року пише газета «Червона армія»:
«Справа Малинського військкомату. Завтра в військовому трибуналі 14 стрілецького корпусу почнеться розгляд справи відповідальних співробітників Малинського військового комісаріяту. Їх обвинувачуть у вимаганні хабарів при облікові селянських коней. До відповідальности притягнуто «комісію» в цілому складі та троє селян, що хабари давали».
Схожа замітка була і в газеті «Голос села», де з’являється прізвище одного з фігурантів:
«… по обвинуваченню кількох урядових осіб відповідальних співробітників Малинського військового комісаріату Тулінова и инших, що брали хабарі в селян під час переобліку коней і дискредитували владу».
Таке ж коротке повідомлення було в газеті «Кієвскій пролєтарій». Але, схоже, журналісти цієї газети розжилися інсайдами, бо через декілька днів вийшла стаття «Лошадіниє спєкулянти», звідки бачимо, що справи коїлися не в Малині, а в селах ще не розформованої Малинської округи. Орієнтовно — Іванківський район Київщини.
Ось що писали тоді в газеті:
«В начале 1924 гола Малинский окружной военный комиссариат выдал приказ, по которому все, имеющиеся у селянства годные для войск лошади, подлежали переучету. Для проведения переучета, как водится, комиссариатом были выделены специальные комиссии во всех районах.
В один из районов — села Шепеличи, Толотый Лес и Мартыновичи был командирован в качестве Главы комиссии по переучету лошадей сотрудник для поручений при Комиссариате Тулинов.
По приезде на место назначения в Шепеличи, Тулинов принялся за дело. Прежде всего, ему удалось сколотить комиссию из людей, которые были ему близки по духу и наклонностям. Деловод военного отдела Шепеличского Райисполкома Брейштадт приложил все усилия и пустил в ход свои связи, для того, чтобы попасть «лошадиную» комиссию. Много постарался и местный ветеринарный фельдшер Самойленко Григорий, чтобы стать членом этой выгодной организации. Кстати, фельдшер, помимо основной профессии, также самогоном торговал.
Первые же «шаги» комиссии ознаменовались грандиозной выпивкой. К выполнению своих обязанностей по переучету лошадей члены комиссии приступили в состоянии полного опьянения, что не могло не обратить на себя внимания окрестных селян. Чем дальше, тем пьянство и произвол членов комиссии принимало все более широкий размах.
Пошли упорные толки о том, что за бутылку водки и другие продукты с членами комиссии все можно сделать. Злостные кулачки, владельцы годных лошадей мотали себе на ус, эти слухи. Скоро выяснилось, что все толки более чем правдоподобны: сами члены комиссии своим поведением и беззастенчивым вымогательством подтверждали их на каждом шагу. Тулинов и Брейштадт в пылу пьяной откровенности цинично заявляли приходившим к ним с лошадьми селянам: «У кого добра коняка, с того нам будет бутыляка».
Свои взятки у селян за выдачу им белых карточек в знак негодности заведомо годных лошадей гр. Брейштадт называл «жатвой». В каждом селе они пожинали порядочную «жатву», причем приезжая в какой-нибудь пункт. Тулинов, Брейштадт и др. отвечали селянам, предлагавшим им квартиру: «Укажите, у кого хорошие лошади, там будет наша квартира».
Из допроса свидетелей выяснилось, что к Брейнштадту, во все пункты наезжала жена, забиравшая домой полученные мужем «даяния».
Таков в кратких чертах тот материал, послуживший основанием для привлечения к ответственности Тулинова, Брейштадта, Самойленко и селян: Шульгу, Цыганенко и Романенко».
Тут варто зауважити, що згодом виникла зворотна ситуація з обліком коней — селяни хотіли отримати облікову картку, бо таким чином коні зараховувалися до фонду «ЛКА» (лошадь красной арміі), що вимагало певного утримання. Це оберігало тварину від надмірної експлуатації, якимось колгоспним самодуром.
«ЗЛОЧИНИ АГЕНТІВ РОЗШУКУ»
Не менш колоритна історія сталася і з агентами Малинського карного розшуку. Їхали у Вирсовку (саме так пишуть в газеті), а потрапили на самогонну «точку» у сусідньому селі. Звідти й розпочнеться описана історія падіння тодішніх правоохоронців…
Далі стаття з газети «Голос села» за липень 1925 року:
«Агентів Малинського карного розшуку Григорія Фастівського та Мусія Чудновського було вирядили в службових справах до с. Вирсовки. По дорозі до Вирсовки вони довідалися, що в с. Здрівлі женуть самогон. Завітали туди і справді в кущах поблизу села викрили самогонного апарата на повному ході. Коли прибули агенти, власниця самогонного заводу» гр-ка Емілія Тетерська як раз викурювала самогон.
Фастовський і Чудновський замість того, щоб конфіскувати самогонного апарата і скласти протокола пішли до Тетерської до дому, куди вона їх запросила повечеряти. Добре випивши, «блюстителі порядку» за вечерею вмовилися протокола не складати, апарата лишити Тетерській і надалі, за що вона зобов’язалася платити їм щомісяця по 50 пудів жита. Пізніше, не маючи такої кількости жита, Тетерська добилась згоди «агентів» замість жита давати їм щомісячно по 25 пляшок самогону.
Фастовський і Чудновський, одержавши самогон, на другий-же день продали йoro власниці паштетної в Малині гр-ці Беті Кецельман. Але не минуло й кілька днів, як Фастовський знову прийшов до Тетерської й почав вимагати в неї ще на 5 пляшок самогону. В цей момент Фастовський, коли Тетерська вийшла, забрав у неї хустку з грошима та й пішов.
Фастовський і далі продовжував свою поведінку. Нарешті Тетерська вирішила заявити про це Окрвиконкому. Нарешті до суду було притягнуто Фастовського, Чудновського, Емілію Тетерську та чоловіка ії Петра Тетерського й Оксану Грищенко, що виготовляли й продавали самогон.
Губсуд засудив Фастовського до вищої міри соціяльної оборони розстрілу, з заміною 10-ю роками позбавлення волі з суворою ізоляцією та з конфіскацією майна; Чудновського — до 3-х років позбавлення волі без конфіскації майна, Тетерську Емілію — до 3-х років з конфіскацією майна на 100 карб., Тетерського Петра — до 1 року з конфіскацією майна в 50 карб і Грищенка до примусових робіт некваліфікованої праці на 6 місяців.
З огляду на те, що Тетерські і Грищенко зробили свій злочин до 1 липня 1923 р., Губсуд, на підставі постанови ВУЦВКу звільнив їх з під варти.
На вирок Губсуду надійшла касаційна скарга до Верхсуду. Розглянувши цю справу, Верхсуд вирок щодо Фастовського затвердив, ухваливши пристосувати до Чудновського санкцію 2 ч. ст. 114, конфіскувавши все його майно».
Як бачимо, хабарі не є новацією в сучасній Україні, як і те, що тодішня влада розуміла: це її дискредитує, чого не скажеш про сучасність.
