Невідступною є думка, що малинське краєзнавство десь заблудилося
Що ми знаємо про Малин?
Малин засновано у 891 році (умовно-символічно). Осадив місто князь Мал і назвав його, чи то на свою честь, чи то в честь дочки Малуші.
Далі велика прірва і лише розкопки в Городищах кажуть, що життя якесь було. В Городищах — не в Малині.
Далі — Єльці.
Перша письмова згадка про Малин була пов’язана саме з Єльцями на зламі 1470–80 рр. Іван Єлець, власник Пиріжок, син Ігната Єльця, першого відомого представника роду, побрався з Мариною Внучкевич, яка й принесла в посаг Малин та Корнин.
Ось і перший відомий власник міста — Гринько Внучкевич, батько Марини.
У Івана та Марини Єльців було двоє синів — Яцко та Федір.
Далі нас цікавить Федір, який володіє Малином одноосібно десь з 1530-х.
Федір набуває ваги, як авторитетний урядник, приростає землями. Мав синів Андрія та Дмитра, а також доньку Ганну.
Далі придивляємося до Дмитра. «Влосці малинські» йому належать, ще за життя батька Федора.
Так сталося, що Дмитро зосередив у своїх руках всі маєтності батька й очевидно батьків авторитет, одружився з дочкою Олізара Волчкевича Марією (чи Марушею), що додало і статусу, і маєтностей.
У Дмитра з Мариною Олізарівною було семеро дітей — чотири сини й три дочки.
Після смерті Дмитра у 1598 році Марина близько десяти років успішно управляла маєтностями.
Далі нас цікавить Федір Дмитрович, якому після розподілу у 1608 році дісталася Малинська волость, яку він розширював, скуповуючи сусідні землі, як от — Любовичі, Пинязевичі. Схоже, що десь тоді прикупили й Городище.
Федір був київським хорунжим, довіреною особою Петра Могили та правою рукою Замойського — належав до регіональної еліти. І, до слова, жодна інша сім’я не зосереджувала стільки урядів, як Єльці.
Федір Дмитрович Єлець був убитий у власному будинку 1648 року під час селянського повстання. Але вже на той час управління маєтностями, ще за життя батька, перейшли до єдиного сина Ремігіяна.
Відомо, що Ремігіян прийняв римо-католицьку віру, хоч батько був ярим захисником православ’я. Та водночас нема підстав вважати, що це якось вплинуло на відносини батька й сина.
Під час Хмельниччини його власна хоругва входила до складу полку Яреми Вишневецького, тобто воював проти Хмельницького…
Після Ремігіяна Єльця рід згасає…
У Ремігіяна Єльця було троє дочок і два сини. Саме через сина Яна-Вацлава Малин переходить до останніх нащадків малинських Єльців — Маріанни Старжеховської (вродженої Єлець), її дітей та онуків(вже Красицьких), які спродують останні маєтності на Малинщині.
Епоха Єльців закінчена.
Далі Малин перетворився на товар, який час від часу перепродували.
Малин Красицька наче відписала церкві в 1754 році.
Якось засвітився 1780-х власником Ігнатій Кордиш, землянин з Брацлавщини.
Малин дістається номінальній княгині Радзивіл від батька Моржиковського, київського судді, який вдало приторговував землями.
Ігнатій Кордиш ще тут — залучений у будівництві костелу.
Епоха Російської імперії…
Малин переходить до племінника Цецилії Радзивіл і вже з рук якого потрапляє у 1855 році до торгашів Лукіна і Скуратова, а ті перепродують його княгині Щербатовій.
А вже від Щербатової у 1873 році до Миклух. Саме Миклухи й були власниками малинських земель до 1917 року.
А ще є останні власники Городищ — Гіжицькі…
А ще є перший відомий власник Городищ, у 1420…1440-х роках Іван Немирич…
І все це на поверхні. А поміж тим, що на поверхні — неоране поле.
І що? Носимося з Малом та Малушею, з ямою в Городищах та з Миклухами. І то — деякі матеріали після прочитання мають пропагандистський «прононс» 1970–80-х, а не часів незалежної України третього тисячоліття.
Краєзнавство у Малині загубилося.
Після топонімічних досліджень покійного Грищенка та малого енциклопедичного словника Студінського, який поїхав покоряти світи та розширювати горизонти, далі у млин засипають вже неодноразово мелене, експериментуючи з приправами. А в результаті — ерзац-продукт.
А ще, коли на ваги ставлять історію та дахи для шкіл… Сушіть весла.
