Який з легкістю очорнив світлу пам’ять світлої людини
Так — це заслужений журналіст. Офіційно. Йому це звання присвоїв Віктор Янукович 6 червня 2011 року (УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ № 641/2011)
Хто такий Іван Вознюк? Це людина, яка більшість свого життя була комсомольсько-партійним функціонером.
Народився в Лугинському районі.
До армії працював інструктором Олевського райкому комсомолу.
З вересня 1964 по жовтень 1967 року служив у складі Групи Радянських військ у Німеччині, регулювальником, командиром відділення, звільненим секретарем комітету комсомолу батальйону.
Після армії — навчання на філологічному факультеті Київського державного університету імені Т. Г. Шевченка, робота у редакції газети «Промінь» Лугинського району Житомирської області, потім — навчання у Вищій партійній школі при ЦК Компартії України,
По закінченні ВПШ — заступник, а потім редактор малинської районної газети «Прапор Жовтня» (сім років).
Газета була неодноразовим переможцем республіканських і обласних конкурсів, а 1981 року Правління Спілки журналістів СРСР нагородило редакцію дипломом Спілки і першою премією у Всесоюзному конкурсі імені М. І. Ульянової на найкращу постановку масової роботи. Тобто — газета була гарним пропагандистом — тут не про журналістику.
З 1 червня 1984 по 21 травня 1990 року — на партійній роботі.
В 1990 році за власним бажанням повернувся у редакцію газети, де працював до переходу на партроботу.
Приховав у 1990-х свій партквиток і став «розбудовником української держави» й тихенько волочив спогади про щасливе минуле в сьогодення.
Чи могла людина з таким послужним списком тоді бути неупередженим журналістом?
Моя думка — ні.
Не хочу огульно критикувати всю тогочасну журналістику. Було багато актуальних матеріалів, люди робили свою справу — посівна, передовики, «різкі» матеріали сільського масштабу, але на «лінію партії» точно не зазіхали.
25 років був редактором міськрайонної газети «Малинські новини».
Так, Іван Вознюк виявився гарним менеджером і зумів тримати газету на плаву. Але весь цей час газета була витончено пронизана наративом «какую страну просралі». Тоді був порядок, нині бардак і розбазарювання.
Так, це «заслужений» журналіст. Але погляньте ще раз на текст вище — може бути ця людина суддею? Пристосуванець (може й ідейний навіть), людина, яка увірувала в те, що кожне слово його є істиною…
Так, вже мало хто пам’ятає, а хтось вже виріс в незалежній Україні, що Вознюк — це рупор партії, це не що інше, як аналог сучасних російських провладних медіа. Він так довго цим займався, що його сутність пронизана цим.
І тут — записав себе у «голос совісті»…
У мене його крайній допис у фейсбуці викликає огиду й відразу до автора.
Хто ти, чоловіче, щоб таке вкидади? Не маєш що сказати — помовчи.
Хто ви, ті, хто бездумно кричить «фуу» й шле прокльони? Погляньте на писанину писаки — «який за чутками», «вину його не підтверджено». Це є «заслуженою» журналістикою?
Світла пам’ять світлій людині. Співчуття родині.